Турист переплутав Києво-Печерську лавру з Верховною Радою

– Мне здесь лучше, чем дома. Людей могу рассмотреть. По одежке угадываю, кто из какой страны. Не люб­лю только, когда Кирилл приезжает. Тогда нас прогоняют подальше, – каже беззуба 69-річна Христя.

Під Києво-Печерською лаврою вона просить милостиню два роки. Каже, на лікування сина – той повернувся калікою із ­заробітків у Москві. На яку операцію збирає, говорити не хоче. Сидить під деревом, закутана в синій дощовик.

Дві жінки кидають у її пластиковий стакан 10 грн. Христя ховає гроші за ­пазуху.

– Спаси вас, Господи! – хреститься і кланяється ­перехожим.

За 2 м від неї стоїть металевий стілець з дерматиновим сидінням. Під ним пара пляжних капців. Зверху стакан із білими копійками.

– Тут Федя безногий сидел, – погоджується розпо­вісти, коли опускаю в її стакан 20 грн. – 19 августа на Спаса в Лавру приезжал ­какой-то замминистра обороны свечку ставить. ­Через него всех попрошаек отсюда повыгоняли. За день те, кто ближе ко входу, собирают по 500–800 гривень, а я немного.

Помічає групу туристів із Росії. Піднімається на коліна, тягне стакан із копійками їм назустріч.

– Люди добрые, помогите сына вылечить.

Бритоголовий чоловік у синій футболці кидає 20 російських рублів – близько 5 грн. Христя зіжмакує їх у кулак і знову суне за пазуху.

– Куш можна сорвать на праздники. Сидящие ближе ко входу имеют по тысяче. Им даже доллары и евро бросают. Ведь люди едут в Лавру грехи замаливать. ­Верят, что через пожертву скорее достучатся к Богу. В мае было много нищих. Но когда к Евро начали зачистку – в Крым поуезжали.

Жінка в білій хустці кидає три монети по 25 коп. ­Христя не дякує їй. Переставляє стакан з копійками на ­бруківку.

На центральному вході працюють дві каси. Біля кожної приблизно по 30 туристів. Стаємо за групою хорватів. Ще біля метро "Арсенальна" найстарший серед них 54-річний Стефан просив допомогти розібратися з картою. Переплутав Лавру з Верховною Радою.

– У нас у Хорватії вхід до всіх церков безплатний, – каже англійською ­Стефан. – ­Тільки до синагоги 12 євро. Наші не протестують, а євреї, коли приїжджають у Загреб, платити не хочуть. Просяться безкоштовно пройти, бо з Ізраїлю. Наші, щоб із ними не сваритися, перед ­церквою музей відкрили. Доки через нього не пройдеш – на молебень не потрапиш.

Стефан хоче замовити екскурсію за 50 грн і дозвіл на фотозйомку за 100. ­Обмінник біля кас не ­працює. ­Пропонує касиру 15 євро за квитки.

– Нам валютой брать не положено, – каже ­касирка. – Не задерживайте очередь.

Квиток коштує 3 грн.

– 3 гривні – це навіть не півєвро? – перепитує ­хорват. – У вас пиво дорожче за вхід до музеїв. Краще безкоштовно відвідувачів пускати, ніж за смішні гроші.

Із 8 серпня вартість вхідного квитка на територію ­Лаври знизили з 50 до 3 грн. Даю касиру двадцятку, замовляю два квитки. Жінка вибиває чек.

– Э, а у меня нету сдачи. Мне все по 50–100 гривен дают. Станьте в другую очередь, – показує на сусідню касу.

Ставьте свечку за здоровье своих врагов. Они в этот же день обязательно дадут о себе знать

Зараз перед нею ­черга із двох десятків людей. Щоб не переходити, вивертаємо кишені й назбируємо 6 грн копійками. Касирка кривиться, неохоче перераховує.

Прилаштовуємося до групи російських туристів. Вони заходять до Успенського собору. Просять у екскурсовода час поставити свічки.

– Ставьте свечку за ­здоровье своих врагов, – радить та. – Они в этот же день обяза­тельно дадут о себе знать – позвонят или придут в гости. ­Поли­тики к нам молиться приезжают часто. Ющенко ­после отравления несколько раз был, хотя его любимый собор – София Киевская. Говорят, благодаря молитве выжил.

Біля ікони Богородиці на колінах стоїть жінка в чорній спідниці до п'ят і жовтій хустці. Встає й іде ставити свічку перед вівтарем. За талію її обіймає знайома.

– Люба, рада тебе ­бачити, – цілує в щоку. – Слава Ісусу Христу. Ти чого тут?

– Слава навіки Богу, – жінка хреститься, витирає сльози кінцями хустки. – Юра мій із жінкою розвестися хоче. Знали б ви, що нам та Дарка витворяє. В іюлє поїхала без Юри на море, а півавгуста у своєї мами сидить. Я їх мирила уже чотири рази. Два роки тільки пожили. Якби дітки народились, всьо було б іначе. Але Дарка не хоче дітей. Їй же тільки в маю 21 рік виповнився.

– Моя сердешна. Ви моліться більше. До церкви невістку приведіть. Може, як помолиться, спокійнішою стане.

– Як я її приведу, як вона мене бачити не хоче?

На подвір'ї 34-річна Олена з Петербурга бере подвійну каву з автомата. Випиває за два ковтки, поспішає наздогнати свою групу.

– Я в Луганск к тете в отпуск приехала. Она предлагала на море в Железный Порт ехать или на экскурсию по святым местам. Заказала поездку по трем лаврам за четыре дня. Уже была в Свято­горске, ­завтра увижу Почаевскую. ­Боюсь на Западную Украину ехать. Папа рассказывал, что там русских не любят.

Троє священиків їдять булку біля входу до Ближніх печер. Двоє в рясі, один – без.

– А вы зарплату через какой банк получаете? – питає молодий із рідкою борідкою.

– Мы через "Родовід банк". Но я ею не пользуюсь. Там, наверное, уже с 15 зарплат собралось. Через день хожу на похороны, каждое воскресенье по два венчания.

– А нам еще за июль не начислили. Надо будет пойти разобраться. Вчера Юру видел, с которым в семинарии вместе учились. За полгода так похудел.

– Он уже церковь достроил?

– Достроил еще в феврале. Его там настоятелем назначили. Но теперь проблемы у него. Сельский голова просит за Партию регионов прихожан агитировать, а бизнесмен, который на церковь миллион дал, за "Нашу Украину". Юрий перед обоими извинился, говорит, священнику агитировать не положено. Чтобы на него не давили, в отпуск на две ­недели ушел и в Киев к друзьям приехал.

За вхід до печер треба платити окремо – по 25 грн з людини. Дітям війни й сиротам – безкоштовно.

– Восени 1986-го після ­Чорно­бильської аварії до Лаври привезли заражене радіацією зерно, – розказує англійською білява екскурсовод у джинсовому сарафані. – Коли поклали кілька зерен на раку з мощами святого Агапіта й піднесли дозиметр, стрілка впала до нуля. Біля мощей зцілилися тисячі людей.

Збирає з іноземців гроші й проводить у печери.

– Отець Павло, а ходіть-но сюда! – одна з монахинь гукає товстого священика.

Він біжить, чорна ряса розлітається, оголює білу сорочку на животі.

– А ваш Андрій далеко?

– Свічки робить.

– То передайте йому, що мама дзвонила. Приїде на Успіння провідати.

×