Декілька шаликів і шапок, шкарпетки, білизну, посуд із нержавійки, кип'ятильник і ліки склала до дерев'яної валізи акторка Ірина Стефанчук (1924–2002) У 1950-х. Через два десятиліття переклала все в нову валізу. Шпилькою прикріпила до атласної оббивки іконку Матері Божої Ченстоховської. Тривожну валізку тримала на випадок арешту.
– Бабця Ірця народилась у Львові в сім'ї залізничного бухгалтера, – розповідає її онука, волонтерка Юстина Стефанчук. – Мала сестру Ольгу та брата Мирослава. У родині спілкувалися польською та українською мовами, проте діти ідентифікували себе українцями. Бабця ходила до театральної студії Олімпії Добровольської та Йосипа Гірняка, гарно співала.
Під час нацистської окупації Ірина вийшла заміж за Михайла Церківника. Чоловік записався до дивізії "Галичина", згодом загинув у бою під Бродами. Після "визволення" радянськими військами жінку заарештували чекісти – разом із сестрою та матір'ю. Не вплинуло й те, що Мирослав воював у червоній армії, загинув на фронті. Провела майже 10 років у трудовому таборі в Анжеро-Судженському окрузі Кемеровської області.
Разом із сестрою втекла на батьківщину. Ірина влаштувалась акторкою в драматичний театр ім. Марії Заньковецької, котрий перебрався до Львова із Запоріжжя. Вийшла заміж за театрального художника Юрія Стефанчука. Незабаром її знову заарештували. Відпустили за два місяці, бо була вагітна. Часто викликали на допити.
– Тривожна валізка стояла завжди в тому самому місці – у ніші між дверима, – пригадує Юстина. – Бабця повторювала, що там є все, що їй потрібно. Якщо чекісти навідаються знову, вона не розгубиться. Якось я, бавлячись, витягла звідти манікюрний набір і десь його поділа. Бабця сварила, а потім плакала. Перед смертю в неї почалася деменція, забувала, як мене звати. Але постійно повторювала, що москалі загрожують їй та Україні.
6 
1
Коментарі