Вівторок, 17 листопада 2020 11:40

Терористу не можна говорити "ні"

До переговорної групи включають жінку, чоловіка, комп'ютерника, командира і психолога

Працював заступником директора металообробного заводу в Ізраїлі. З колегою везли машиною нашу продукцію. Випадково заїхали на територію Палестинської автономії, кордони з якою були розмиті. Нас узяли в полон. Добу тримали в підвалі, побили. Допитували: що веземо, куди. Там не прийнято мовчати.

Палестинці – складні для переговорів. Їх із 4 років вчать збирати-розбирати автомат. Обрав одного з них і спробував встановити контакт. Виявилося, він закінчив український вуз. Повернувся на батьківщину, став бойовиком.

Інтуїтивно заговорив про дітей, знаючи що в палестинців великі сім'ї. Той розповів, що його дочка скоро піде у школу. А в Палестинській автономії школи слабкі. Хотів, аби вчилась в Ізраїлі. Так я знайшов зачіпку. Зв'язався зі своїми по рації. Сказав, що є варіант, аби нас відпустили. У відповідь прийшов факс, що дитина цього бойовика може піти в ізраїльську школу. А він, якщо не воюватиме проти ізраїльтян, буде амністований. Нас відпустили. Віддали товар.

Багато конфліктів можна вирішити за допомогою слова. Але його одного недостатньо. Потрібні знання.

  Вадим РАХЛІС, 52 роки, кризовий переговірник, сертифікований медіатор Євросоюзу. Народився 1968‑го в Дніпропетровську – нині Дніпро. Мати Єлизавета Семенівна була завучем школи та викладачкою фізики, батько Леонід Львович – інженер на машинобудівному заводі. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут за спеціальністю ”інженер-металург”, аспірантуру Харківського педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Захистив дисертацію на тему: ”Підготовка професійних переговірників”. Із 1996 року жив і працював в Ізраїлі інженером, заступником директора металообробного заводу. 2003-го повернувся в Україну. Організатор і викладач Першої дитячої мобільної групи переговірників і групи переговірників Національної поліції України. Автор низки публікацій та освітніх проєктів з основ переговорів. Написав підручник ”Підготовка професійних переговірників”. Дружина Юлія, 42 роки, репетиторка англійської мови. Виховують 11-річну Юлію та Вадима, 16 років. Із родиною живе в передмісті столиці – Броварах. Улюблена книжка ”Ера милосердя” Аркадія і Георгія Вайнерів. Фільми: ”Місце зустрічі змінити не можна”, ”Переговірник”. Пише вірші, грає на гітарі
Вадим РАХЛІС, 52 роки, кризовий переговірник, сертифікований медіатор Євросоюзу. Народився 1968‑го в Дніпропетровську – нині Дніпро. Мати Єлизавета Семенівна була завучем школи та викладачкою фізики, батько Леонід Львович – інженер на машинобудівному заводі. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут за спеціальністю ”інженер-металург”, аспірантуру Харківського педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Захистив дисертацію на тему: ”Підготовка професійних переговірників”. Із 1996 року жив і працював в Ізраїлі інженером, заступником директора металообробного заводу. 2003-го повернувся в Україну. Організатор і викладач Першої дитячої мобільної групи переговірників і групи переговірників Національної поліції України. Автор низки публікацій та освітніх проєктів з основ переговорів. Написав підручник ”Підготовка професійних переговірників”. Дружина Юлія, 42 роки, репетиторка англійської мови. Виховують 11-річну Юлію та Вадима, 16 років. Із родиною живе в передмісті столиці – Броварах. Улюблена книжка ”Ера милосердя” Аркадія і Георгія Вайнерів. Фільми: ”Місце зустрічі змінити не можна”, ”Переговірник”. Пише вірші, грає на гітарі

Навчався у фахівців-переговірників. У США – в Кріса Восса. Він – колишній працівник ФБР, має понад 100 звільнених заручників. Слухав лекції психіатра Марка Гоулстена. Брав індивідуальні уроки в Моті Крістала – професора практики з ведення переговорів. Останнім часом він консультує в Росії. Основи теорії та прийоми опановував рік. Вдосконалюю їх щодня.

Перший досвід був із підлітком, який хотів стрибнути з мосту. Розмова тривала 1,5 години. Він спустився. Підійшов. Ми побалакали, випили чаю. Стресу чи полегшення я не відчув.

Переговірник має бути емоційно зрілий. Володіти собою, керувати стресом. Не зриватися. Навіть коли біля скроні пістолет, треба вміти абстрагуватися.

Переговори – це не світська бесіда. За кожне слово потрібно відповідати й розуміти, які воно матиме наслідки. Правильні запитання – це 90 відсотків успіху. Також – уміння помічати настрої, вихоплювати "червоні прапорці".

В одній із республік колишнього Радянського Союзу покликали переговірником до чоловіка, який хотів зарізати дружину. Поряд із ними помітив розкритий гаманець. Припустив, що сварка – через гроші. Сказав: "Роби своє діло й убий її. Ти помстишся за всіх чоловіків, чиї гроші тринькають дружини". Він не очікував таке почути. Розгубився. Каже: "Як заріж? У нас же троє дітей". І сам почав шукати вихід. Менш як за 2 години все владналося.

Провів 11 переговорів, де на кону були людські життя. І понад тисячу – без бойових дій і заручників у бізнесі та медіації.

Розмову з терористами починаю по рації. Маю 3–5 секунд, аби зорієнтуватися. Зазвичай, одразу представляюся і запитую: "Як тебе називати?" Наступний етап – це розмова обличчя до обличчя. Під час зближення є кілька секунд, щоб зрозуміти, що за людина. Звертаю увагу на невербальні прояви – обличчя червоне чи ні, як рухає руками, корпусом, ногами. Як одягнений – акуратно чи розхристаний.

Треба бути ерудованим. Розумітися на психології, психіатрії, соціології, політології, релігії. Вміти розпізнавати ознаки брехні, агресії, страху, правди.

Непродуктивна буде робота, якщо опонент – під алкоголем, наркотиками чи ідейний фанатик. Із ним треба застосовувати інший метод – утримувати увагу, затягувати час. Аби спецназівці зайняли зручні позиції і за сигналом ліквідували.

Не кожен може стати переговірником. Але кожного можна навчити правильно спілкуватися і домовлятися. Насправді будь-які переговори – з терористом, тещею, дитиною, чоловіком, дружиною, друзями – майже нічим не відрізняються. Виняток – із злочинцями є ризик для життя та здоров'я людей. Потрібен комплекс знань.

Під час операцій терориста уявляю другом, який збився на манівці. Маю відчути його стан, захотіти допомогти. Прожити ситуацію, а не зіграти її. Це складно. Цього треба вчитися. Злочинець бачить ваше прагнення й іде на контакт. Бувають випадки, коли можлива лише ліквідація.

Маніпуляція, обман у перемовинах – заборонені. Виняток – коли під загрозою життя та здоров'я людей.

Злочинця треба переконати зробити те, що потрібно нам. Віддати йому уявний контроль ситуації. Щойно це відчує – він герой. Із панського плеча починає роздавати "подарунки" – дозволяє принести воду заручникам, котрогось відпускає. Насправді це фікція. Ситуацію контролюємо ми.

Намагатися звільнити одразу всіх заручників не варто. Ризиковано. Спершу треба вирішити питання з водою, туалетом, їжею для них.

На розмову з терористом переговірник іде без зброї, бронежилета

На розмову з терористом переговірник іде без зброї, бронежилета. Бажано – із вмонтованою рацією і невеликим маячком. Аби поліцейські змогли відстежити шлях, раптом злочинець вирішить тікати й візьме переговірника в заручники.

Одягатися на завдання треба у зручний одяг, який не сковує рухів. Якщо це костюм із краваткою, то пошитий зі спеціальних матеріалів, щоб можна впасти, присісти. Зручне взуття.

Терористу не можна говорити "ні", "здавайся". Відмовляти в його вимогах. Якщо переговірник не може чогось зробити, то має казати: "Я тебе зрозумів. Мені треба узгодити". Навіть якщо ви знаєте, що реактивного літака йому ніхто не дасть. Також не треба використовувати слів: "заручник", "злочинець", "терорист". До нього не можна підходити у формі лікаря, поліцейського. Голосно говорити – це все дратуватиме. Також під табу – компроміси. Бо обидві сторони лишаться незадоволені. Поступки в перемовинах можливі.

Переговірників навчають в Ізраїлі, США, Росії. Останнім часом підтягнулися Казахстан, Велика Британія. У Європі важливість цієї професії недооцінюють. У листопаді почнемо підготовку групи переговірників в Україні.

Після операцій люблю випити чай із м'ятою, лимоном. Спиртного не вживаю, не курю. Відволікає поезія. Часом пишу вірші.

Допомога переговірника потрібна, коли є заручники, ризик для життя людей. Наприклад, злочинець має гранату. Також – якщо є небезпека для стратегічного об'єкта. Із самогубцями зараз ведуть перемовини патрульні. Вони вже вміють спілкуватися з таким типом осіб.

В ідеалі до переговорів треба залучати групу з п'яти осіб. Двох переговірників, які за потреби можуть мінятися. Бажано, різностатевих. Бо деякі терористи краще йдуть на контакт із жінками, інші – з чоловіками. Одного аналітика-комп'ютерника, який шукатиме інформацію про терориста – хто він, де вчився, чим жив. Командира групи, який узгоджуватиме рішення з людьми на вищих посадах. Обов'язково повинен мати юридичну освіту, розуміти межі необхідної самооборони. П'ятий представник – психолог. Якщо в терориста, наприклад, при слові "дитинство" смикнулося око – що це означає? Як далі поводитися переговірнику, має підказати психолог.

Більшість злочинців, які захоплюють заручників, мають психічні відхилення. Їх поділяють на чотири типи – параноїдальний, депресивний, антисоціальний і неадекватний.

Параноїки – це люди з високим рівнем інтелекту

Параноїки – це люди з високим рівнем інтелекту. Уявляють себе месією, який прийшов у цей світ із важливою метою. Як правило, ними хтось керує. Не Бог, а певна людина. Але її вони не видають. Переговірникам не можна з ними сперечатися, бо програють за рівнем інтелекту. Треба прийняти їхню думку й перейти до іншої теми. Людина заспокоюється, починає мислити. Стає поступливіша.

Депресивний тип – нереалізовані люди. Вважають, що живуть у несправедливому світі. В самогубстві чи вбивстві рідних бачать вирішення проблеми. Говорять повільно. На запитання відповідають на 20–30 секунд довше за інших. Такій людині не можна сказати: "Заспокойся, все буде добре". Подумає, що з неї знущаються. Розмову треба перевести в площину її інтересів, хобі. Підкреслити сильні сторони. Спитати: "Чим твій син захоплюється? Футболом! Так, зараз ти можеш його врятувати – вбивши. Але він може стати видатним футболістом. Грошей не вистачає? То я можу помогти – сказати, до кого звернутися". Людина починає мислити інакше, бачить альтернативу.

Неадекват хоче довести, що він герой. Бо для оточення він ганчірка, нездара. В якийсь момент заявляє: зараз вас розстріляю – і про мене напишуть газети. Я доведу, що великий. Його велич треба перенести в іншу площину.

Антисоціальний тип – найскладніший. Це вбивці, які не відчувають провини. З ними складно домовитися. Треба погоджуватися на всі вимоги і тримати словом, доки спецназ займе позиції для ліквідації.

Важливо тренувалися спільно зі спецназом. Щоб розуміти знаки одне одного. Наприклад, переговірник падає – а синхронно відбувається постріл. Треба розуміти кольоровий код снайпера чи сигнали від переговірника.

Найважчим було спілкування з бойовиками на Донбасі

Найважчим було спілкування з бойовиками на Донбасі. На волонтерських засадах їздив визволяти полонених у 2014–2015 роках. Не мав повноважень. І коли ставили умови, мав казати "ні". Бо знав, що не виконаю. Коли є група й підтримка держави, легше відповідати за результат.

Консультую учасників проєкту "Інженери порозуміння", які спілкуються з людьми на звільнених територіях.

Цьогоріч у Луцьку, Полтаві, Києві силовики припускалися серйозних помилок. Не зрозуміло, чому на контакт із терористом у Луцьку пішов перший заступник голови Національної поліції Євген Коваль. Він збирався заспокоїти терориста, але не мав права, бо непідготовлений. Хотів погеройствувати, а міг отримати кулю.

У Полтаві до Романа Скрипника в машину як заручник сів начальник обласного управління карного розшуку. Повний, неспортивний чоловік. Чому його не замінили спецназівцем, схожим на начальника, який ліквідував би злочинця?

У київському бізнес-центрі "Леонардо" переговори майстерно та сміливо провела Вікторія Азарова. Вона – начальниця поліції діалогу України. Це допомогло швидко і без жертв затримати терориста.

Звертаються жінки, щоб поміг влаштувати особисте життя

2016-го заснував дитячу групу переговірників з однокласників сина. Їм було по 12. Навчання тривало два з половиною роки. Курс – 120 годин. Результат – діти не конфліктують. Уміють знаходити спільну мову з батьками, друзями, вчителями. Деякі з хуліганами змогли домовитися. Завжди радію, коли в моїх учнів і клієнтів виходить домовитися. І не обов'язково з моєю допомогою. А особливо за своїх дітей, які вмінням домовитися й управляти конфліктом прокладають дорогу в життя.

Звертаються жінки, щоб поміг влаштувати особисте життя. Питають, як знайти підхід до чоловіків, правильно з ними говорити.

Ніколи не сварюся. Дружина розуміє, з ким живе. Ходила в дитячу групу, слухала.

За підготовку до професії дякую матері й батькові. Вони передали безцінний досвід у дитинстві, юності. Та я й зараз переймаю його в батька.

Єдиний мінус професії – у 35 років посивів.

Зараз ви читаєте новину «Терористу не можна говорити "ні"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі