"З таким сусідом, як Росія, завжди треба бути готовим до війни"

Василь Малярчук повернувся з Португалії, щоб захищати Україну

2006-го виїхав до Португалії. Мав 21 рік. Здобув освіту остеопата-реабілітолога. Не був в Україні 16 років. Коли почалася повномасштабна війна, приїхав. Хотів піти до війська. Але мені відмовили. Не проходив строкової служби, не мав військової професії. На той момент охочих приєднатися до лав ЗСУ було вдосталь.

Коли 7 березня 2022-го перетнув кордон і в'їхав в Україну, впав у вічі хаос. Пригадую Львів: усі метушилися й нічого не розуміли. 2024-го інша справа. Для більшості львів'ян війни немає. Тільки для тих, у кого рідні воюють.

 

Повернувся до Португалії. Допомагав як волонтер. Але місця собі не знаходив. Відчував себе так, наче відкуповуюся. Вважав, що маю бути в Україні. 2024-го повернувся. Підписав контракт з 108 батальйоном "Вовки Да Вінчі". Ішов у медичну службу реабілітологом. Але потрапив у сапери, де прослужив дев'ять місяців. Коли з'явилася можливість перевестися, скористався нею. Нині працюю реабілітологом у 59 бригаді.

Моя родина – батьки, дві сестри, брат – живе в Португалії. Сказали, що я дурний. Правда, дізналися уже тоді, коли я був в Україні. Коли їхав сюди, збрехав рідним, що вирушаю до Іспанії. Там, мовляв, працюватиму реабілітологом. Але нині уже звикли. У серпні були в Україні. Уже нормально сприйняли.

Визнаю, якби був одружений і мав дітей, то з Португалії на війну не поїхав би.

Коли служив сапером, мав бойові виходи. Фізично важко. Перші два виїзди – інженерна робота, ставили "плутанку" (малопомітна дротяна перешкода. – "Країна"). Під час третього підірвалися на двох протитанкових мінах. Пошкодив зв'язки на пальцях. Далі були скиди з дронів, потрапляння під мінометний обстріл. Перша контузія – коли впала міна "80" метрів за 20. Але про свій вчинок – повернутися, щоб захищати Україну, – не пошкодував ніколи. Ясно, що, коли сидиш на позиції, різні думки. Особ­ливо, якщо ти змінюєшся в п'ятницю, а в неділю точку розносять. Наслідки: троє загиблих і один поранений тільки тому, що вийшов вмикати генератор.

Моя зона роботи – спина, поперековий та шийний відділи, біль у плечі. Спина – основне. Уявіть пілотів, які сидять у бліндажі з напруженими м'язами по чотири-п'ять днів.

Недавно мав пацієнта з таким станом, що мені нічого зробити було не можна – грижі, контузії, гострий запальний процес. Якби втрутився, могло бути гірше.

Завжди рекомендую бійцям бодай робити розтяжки. Ще присідання з бронежилетом. Звісно, тоді, коли не на позиції.

Треба розуміти: в іншій країні тебе ніхто не чекає. Добре, якщо знаєш мову й маєш затребувану професію. В іншому випадку ніхто тобі нічим не зобов'язаний. У Португалії я маю достатньо друзів. Але так було не завжди. Попервах не відчував себе своїм.

Моя думка: рано чи пізно будуть воювати всі. Бо війна прийде до Європи – така ціль Росії. Чим можемо зарадити? Зупинити Путіна в Україні. Нині європейці воювати не готові – і психологічно, і з військової точки зору. Найгірше – на португальському телебаченні є достатньо експертів, які підтримують Росію.

2004 року був на Майдані з другом. Поїхали самі, підтримати Ющенка. Коли за шість років переміг Янукович, був розпач. Але на Україну жодного разу не махнув рукою. Вірив, що все буде так, як треба. Хоча ціна незалежності величезна.

На Революцію гідності не потрапив. Вчився і працював одночасно. З дев'ятої ранку й до першої був на заняттях. З четвертої дня до дванадцятої ночі гарував у піцерії. Фінансової можливості приїхати до Києва не було.

Війни не можна було уникнути. Росія – імперіалістична країна, яка хоче більше землі. Більше їй нічого не треба. З таким сусідом завжди треба готуватися до війни.

Ніколи не налаштовую себе таким чином: іще рік – і все. Треба робити свою роботу. Коли це закінчиться, тільки Бог знає.

Після війни, очевидно, залишуся в Україні. Маю тут дівчину, уже зробив їй пропозицію.

У Португалії мав клієнтів – росіян, білорусів, молдаван. До 2022 року. Коли почалася повномасштабна війна, відмовився їх приймати. Бо всі говорили, що "ми – один народ і маємо бути разом".

З початком великої війни українці в Португалії трохи від'єдналися від росіян. До 2022-го наша молодь ходила на "російську дискотеку". Більшості, хоча війна йшла вже вісім років, було байдуже.

Бували й випадки, від яких очі на лоба лізли. Жінка, яка народилась і жила на Івано-Франківщині, емігрувала до Португалії. Прийшла до мене на консультацію і стала розказувати, що російсько-українську війну організувала Америка. Вступати в дискусію не став – не люблю. Просто сказав, що це наша остання зустріч.

У Португалії часто чув, що українці та росіяни – це те саме. Відповідав: португальці та іспанці – також. Одразу розуміли, що маю на увазі.

В Україні не мав можливості стати остеопатом-реабілітологом. Реалізував це бажання уже в Португалії. Навчався на другому курсі медичного вишу в Порту, коли став приймати пацієнтів. Бо без практики це все не мало би значення.

Три речі, з якими у мене асоціюється Україна: краєвиди, вареники, люди.

×