– Взимку 1963-го в казахських аулах з'явилося дуже багато гризунів. Вони кусали свійських тварин і людей. Була небезпека, що почне ширитися чума, яку переносять щури, – розповідає Ганна Альбоща, 77 років.
Вона родом із Смоленської області Росії. На початку 1960-х навчалася на фельдшера в Красноводському медичному училищі – тепер це місто Туркменбаші в Туркменістані.
Студенток відправили в казахське поселення біля міста робити щеплення від чуми. Перед від'їздом сфотографувалися на згадку.
– Примостилися на відкритому кузові вантажівки, – продовжує Ганна Миколаївна. – Зліва боком сидить Ніна Грязнова, потім – Ліля Волкова, далі я і Галина Атаніфесова. Усі – студентки третього курсу. Одягнуті легко – в Туркменістані теплі зими, ніколи не буває мінусової температури. Навіть будинки не опалюються. На таке завдання нас відправили вперше. Про небезпеку підчепити інфекцію не думали. Сприймали це як розвагу, можливість отримати нові враження.
В аулі жили близько 30 осіб. Щеплення зробили всім. Кололи вакцину в спину, під лопатку.
– З казахами провели весь день. Вони розводили верблюдів і баранів. Жили в юртах. Усередині все було в килимах із верблюжої вовни. Спали і їли на підлозі, а страви готували на багатті надворі. Періодично кочували. Пригощали нас своєю національною стравою – бешбармаком. Подавали в невеликих піалах: в одній відварена баранина з домашньою локшиною, а в іншій – бульйон. Дуже смачно.
Із цими дівчатами товаришували весь час навчання. Після закінчення училища всі повиходили заміж і роз'їхалися. Я – в Люботин Харківської області, Ліля – в Запоріжжя, Надя – в Казань. А Галочка потім вступила в Київський медінститут, зараз живе в столиці. Досі спілкуємося з нею.
8 
35413
Коментарі