Ексклюзиви
Вівторок, 19 вересня 2017 12:16

"Старшую дочь стали заставлять брать российское гражданство. Я возмутилась"

Діти переселенців урятували школу від закриття

Водій оливкового Daewoo Lanos висаджує нас у центрі села Ціпки Гадяцького району на Полтавщині. Тут живе 574 особи. Школу-дев'ятирічку мали закрити торік через нестачу учнів. Село покликало багатодітні сім'ї з Донбасу й Криму, аби врятувати заклад. Оголошення розмістили в соцмережах, місцевій газеті, зверталися на телебачення. Перші переселенці приїхали у жовтні торік. Зараз їх – 10 родин із 48 дітьми. 23 з них пішли до школи.

Біла двоповерхова будівля школи заховалась між високими ялинами. Збоку стоять сміттєві баки для роздільного сортування. На клумбах серед квітів – фігури білих лебедів з автомобільних покришок.

7 вересня зранку в приміщенні тихо. Йде другий урок. На стінах коридору – портрети бійців-земляків, які загинули в АТО. Пахне свіжою фарбою.

На другому поверсі знаходимо бібліо­теку – невелику кімнату з кількома стелажами для книжок і двома столами. Біля вікна розмовляють 36-річна Євгенія Філінова і 23-річна Яна Коробко. Вони – члени ініціативної групи, що запросила в село переселенців.

  Учні першого класу сидять на уроці в Ціпківській школі. Із п’яти дітей троє переїхали цьогоріч з Донбасу та Криму
Учні першого класу сидять на уроці в Ціпківській школі. Із п’яти дітей троє переїхали цьогоріч з Донбасу та Криму

– Ніхто не здогадувався, що школі капєц. Тільки 1 вересня 2016-го взнали, що заклад до 1 січня закриють, швидше за все, – каже Євгенія, тендітна брюнетка із темними очима.

Виглядає на кілька років молодшою. Працює бібліотекарем і завідує сільським клубом.

– Був 21 учень, а потрібний мінімум – 25, – продовжує Євгенія. – Запросити сюди переселенців вирішили ми, п'ять подруг. Місцеві називають нас "Блєстящіє", – сміється. – У жодної з нас діти в школу ще не ходили, але втратити навчальний заклад ми боялися. Це як організм – не буде школи в селі, щитай, почку відрізали.

Вирішили запрошувати багатодітні родини. На кожну дитину з сільського бюджету видавати по 5 тисяч гривень разової допомоги. За 35‑45 тисяч тут можна придбати квартиру чи будинок.

Помогло телебачення – прокрутило сюжет із нашим зверненням. Після цього телефон був червоний. Я голос зірвала. У день приймала до 200 дзвінків. Довелось обійти село, знайти всі порожні будинки, де можна жити. Фотографували, відсилали людям, розповідали про Ціпки.

Коли приїздила родина, зустрічали всім селом. Обов'язково щось дарували, годували, допомагали розвантажитись. Ми з чоловіком навіть козу свою віддали. Коли останню килимову доріжку з хати винесла новій родині, він попросив заспокоїтись і про свою сім'ю теж пам'ятати.

Через хвилин 10 після сюжету по телебаченню подзвонив Альоша Гузовський із Мелітополя. У них із дружиною Юлею семеро дітей. Почав детально розпитувати про будинок, усі нюанси і дрібниці. Перепитав, чи є лопата і сапа. Боялися, що приїде і винесе всім мозг. Виявилося – порядні люди. Коли не зайди – завжди чистота. Матом не ругаються, діток називають "заєньки". Ті всі – спокійні й виховані. Одразу купили козу й курей, посадили город.

Альоша зараз найпотрібніша людина на селі – комп'ютерщик. Установлює програми, прошиває тюнери, ремонтує мобільні телефони і комп'ютери.

Дружині пропонувала працювати в дитсадку. Вона відмовилася: "У мене вдома дитсадок".

Совість мучає за одну сім'ю з Донецька. Роман зателефонував і попросив говорити російською, бо був на людях. Мав дружину на восьмому місяці вагітності. Приїхали вночі, села ніколи в житті не бачили. За два дні повернулись у Донецьк, хоча ми їм запропонували найкращу садибу в селі – з ремонтом і комунікаціями. Але чомусь образилися на нас.

Директор школи 49-річна Любов Біляк запрошує до свого кабінету на першому поверсі. На стіні висить портрет Тараса Шевченка, на столі – новий комп'ютер.

Любов Валентинівна відсовує від себе клавіатуру. Вона в синьому костюмі й туфлях на невисоких підборах. На шиї – блакитне намисто.

– У селі була складна демографічна ситуація, – розповідає. – До того ж багато батьків віддавали дітей у Великі Будища в 11-річку. Зараз за кожну дитину йде війна. Директори шкіл їздять по дворах і вмовляють батьків віддати дітей саме до них. Приїзд 10 родин – це диво, в яке ніхто не вірив.

Однак виникла проблема, якої раніше не було. Приїжджі діти без поважної причини пропускають уроки. Якось школярка встала і пішла з класу. Мовляв, нудно, захотілось поїхати до Гадяча.

У школі з'явився клас на п'ять комп'ютерів. Виграли грант як заклад із переселенцями. Громадська організація Крим.SOS надала 25 тис. грн на спортивний інвентар і ремонт спортзалу.

У кожному класі – по вісім парт. Навчається по четверо-семеро учнів. За першою партою в 3-му класі сидить Ілля Плачинда, 8 років. З матір'ю і двома сестрами приїхали з Криму торік у грудні.

– Сразу поехали в Днепр. Там после мультиков увидел новости, где мальчик Ярослав просил приехать в его село. Он учился один среди четырех девочек и очень хотел футбольную команду. Мне стало его жалко, я плакал. Попросил маму помочь мальчику. Так и переехали, – каже Ілля. Мне ґудзик джинсового піджака.

Лунає дзвоник. У коридор виходить чорнявий 13-річний Василь Фень. Із батьками мусив тікати від обстрілів у Попасній на Луганщині.

– Когда нас бомбили, неподалеку убило осколком маленькую девочку. Один день пришлось прятаться в погребе от мин. Но уезжать не хотел, – засовує руки в кишені спортивної кофти. – Сначала у нас ничего не было. Но уже обжились, подружился с одним парнем. Да и школа здесь лучше – двухэтажная.

У садок ходять 25 дітей. З десяток бігають на майданчику. Скрипить металева гойдалка.

– Где моя уточка? – плаче один із хлопчиків.

– Я сьогодні і за няньку, і за завідувачку. Не вистачає працівників, – вибігає надвір 36-річна Лілія Міняйло, директор садка. Одягнена в футболку та легкі бриджі, хоча на вулиці прохолодно. – За рік садок поповнили 11 переселенців. Раніше три кімнати у нашому приміщенні орендувала бібліотека. Довелося одну назад забрати – облаштували додаткову спальню, закупили двоярусні ліжка.

  Олексій Гузовський, 37 років, показує станок для доїння кози. В інтернеті знайшов інструкцію і сам змайстрував
Олексій Гузовський, 37 років, показує станок для доїння кози. В інтернеті знайшов інструкцію і сам змайстрував

Усі діти – в одній групі. Одна мама не погоджувалася водити до нас півторарічного сина. Думала, старші ображатимуть. Я запропонувала спробувати. Вже рік так ходить. Старші діти допомагають. Першими прокинулися, вивертають малим колготки, взувають.

Діти-переселенці дивуються полтавським великим вареникам і манникам. Кажуть, такого не куштували вдома.

Ціпки розкинулися на кількох пагорбах, посередині – ставок. Дороги асфальтовані. Селяни працюють на агропідприємстві, коров'ячій фермі, їздять у Гадяч на сирзавод. Також влаштовуються в бурову компанію "Полтавагазвидобування", що має поблизу села 20 газових вишок. Переселенці переважно живуть із домашнього господарства.

Сідаємо в легковик Євгенії Філіної. Обіцяє повозити по родинах приїжджих.

Заходимо на велике подвір'я. З одного боку немає паркану. Стоять два глиняні господарчі приміщення. Цегляна хата побілена. Двері відчиняє 37-річний Олексій Гузовський із Мелітополя – худорлявий, з темним волоссям і великими очима. Усміхається.

– Мы с детьми 14 лет скитаемся по квартирам. Решились приехать сюда, потому что хотели собственный дом. Нас встретили несколько девушек и парней, сельский председатель. Сразу принесли кастрюлю каши. На утро проснулся как дома. Соседи помогли провести воду от колодца. Угощали картофелем, медом. Месяца три назад подарили крольчиху. Уже привела крольчат. Впервые встретили таких доброжелательных людей. Думали с женой, что где-то должен быть подвох. Но до сих пор его не увидели.

За городом мекає коза. Олексій показує дерев'яний станок для доїння. Змайстрував сам.

– Идею подсмотрел в интернете. Заказал доски и склепал. Затем приобрели кур, но они не неслись. Решили серьезно заниматься гусями, но для этого нужно больше земли.

Веде до низького дерев'яного сараю. Він завалений пакетами зі сміттям. Непотріб у Ціпках централізовано вивозять раз на місяць.

– Мусор – одна из крупнейших проблем. Пока ждем машину, собаки и кошки разрывают пакеты. Дал объявление, чтобы вывезли за деньги, но пока никто не позвонил. Также плохо с транспортом. Маршруткой поедешь в Гадяч – обратно ее приходится ждать пять часов. Из-за этого не можем нормально закупаться и возить детей в музыкальную школу. Берем такси, а это дорого. Еще в селе нет аптеки, – Олексій гладить коротку чорну бороду. – Все удивляются, что я не пью. Как только поселились, зашел мужчина. Будто познакомиться, но на самом деле искал собутыльника. Когда я отказал, начал буянить. Пришлось выгнать.

Город родини Фенів засаджений кукурудзою і гарбузами. Біля сараю – загородка з птицею. Поряд припнута коза. Собака розривається на ланцюзі. Виходить високий засмаглий чоловік, 60-річний Сергій Фень. Із дружиною 49-річною Іриною та шістьма дітьми приїхали з Попасної Луганської області.

Господар запрошує до будинку. У передпокої складене прання, стоять банки з фарбою та казанок з їжею для свиней. Далі – зала з двома ліжками й невеликим телевізором. За шафою – ще ліжка.

Сергій кличе дружину.

– Тікали з Попасної, бо сильно стріляли. Жили в погребі з шістьма дітьми. Потім до нас почали йти сусіди, на носилках зносили хворих пенсіонерів. Ховались усі. Тоді й погріб розбомбили. Дім зрівняли з землею, вціліла тільки літня кухня. Скоро знову почалися бої. Накривало "Градом" і "Ураганом". Ховали дітей під матрацами й килимами, коли свистіли осколки, – плаче Ірина.

Інколи з української переходить на російську. Кличе 5-річну доньку Тамілу.

– Дитина і зараз боїться грому чи як заводиться трактор, – продовжує жінка. – Нас спочатку евакуювали в Чернігів, жили на базі рятувальників. Не було чого їсти, голодали. Повернулись у Попасну. Виявилось, нашу літню кухню ще й пограбували.

Сусідка розповіла про Ціпки. Тут нам сподобалось. Правда, роботи немає. І в школі дошки криві. А хочеться, щоб були рівні, бо про яку каліграфію у дітей може бути мова.

Ірина показує місце в саду, де планують побудувати альтанку. Під ногами чвакають перестиглі груші й літають рої ос.

– Сюда заехали в руины. На огороде были такие сорняки, будто лесом поросло, – каже Сергій. Перепрошує, що з перегаром – учора святкували день народження доньки. – Здесь неплохо, но как в гостях. И по друзьям скучаю.

– Думала, здесь никто со мной не будет дружить. Но чужой себя не чувствую, – говорить 15-річна Мирослава. Визирає з вікна будинку. – Удивилась, как здесь варят борщ. У нас он густой, жирный, красный. А в селе какой-то оранжевый и как вода.

У дворі панельної двоповерхівки на клумбі вириває суху траву Яро­слава Плачинда, 43 роки. Побачивши автівку, йде назустріч.

– Я родом из Крыма. Жили в горном поселке под Бахчисараем. Было хорошо – маршрутка до Симферополя каждые 40 минут, банкомат, "скорая" приезжала мгновенно. Но после референдума 2014 года старшую дочь Ангелину в школе стали заставлять брать российское гражданство. Хотя изначально обещали, что при желании ребенок сможет в 16 лет получить паспорт Украины.

  Першокласниця Марія Фень дивиться з вікна свого будинку. Приїхала з батьками до Ціпків із-під Попасної Луганської області
Першокласниця Марія Фень дивиться з вікна свого будинку. Приїхала з батьками до Ціпків із-під Попасної Луганської області

Я возмутилась. На что директор школы заявила: "Да кто вас спрашивать будет?" На следующий день собрала вещи и взяла билеты в Днепр. В Крыму остался отец. Он – астрофизик и не скрывает проукраинскую позицию. Его там прессуют спецслужбы, потому что дети уехали в Украину. К тому же мой дядя – украинский писатель Сергей Плачинда, – каже Ярослава.

Їй на ноги вмощується сірий кіт. Жінка виховує 17-річну Ангеліну, 10-річну Нелю та Іллю, 8 років.

– Только приехали, сразу купили двухкомнатную квартиру, прописались, – Ярослава говорить тихо. Дивиться по сторонах. – Оказалось, я сделала самую большую ошибку в жизни. Мечтаю поскорее вернуться в Днепр.

Не устраивает почти все. Старшая дочь не смогла учиться в Великих Будищах, потому что учителя постоянно вспоминают, как было хорошо при Януковиче, и ругают нынешних политиков. Перешла в вечернюю в Гадяче. А в Крыму училась в школе научного центра астрофизики, потом – год в Вильнюсе.

Детям не привозят врача, чтобы осмотрел перед школой и садиком. Общественный транспорт практически отсутствует. Открытые канализационные люки. Когда Дональд Трамп победил на выборах, сельский председатель сказал: "Наконец они с Путиным дадут просраться этим бандерам". Я здесь жить больше не могу. В Днепре была волонтером, помогала раненым в больнице Мечникова. Хочу обратно – там друзья и цивилизация.

Автомобіль сільського голови 42-річного Вадима Біляка зупиняємо на перехресті. Їде з Гадяча після наради. В нього на шиї срібний ланцюг, сорочка розстебнута на три верхні ґудзики. На лівому безіменному пальці – печатка.

– Досвід Ціпків вивчають сусідні села, – каже Вадим Миколайович. – Виявилось, у Пліщивцях і Гречанівці теж мають закрити школи, тому почали запрошувати переселенців, – закриває автомобіль та йде у сільраду.

– До 20 родин приїхало в село, подивились і поїхали назад. Тими, що залишилися, можна гордитись. Є чоловік-переселенець, за яким бігають з усього району, бо хороший тракторист. Ми необичні для них, вони – для нас. Жінка з Красного Луча порахувала, що садити картоплю для невеликої родини невигідно – за оранку, культивацію, яди заплати. Дешевше купити чи допомогти сусідам її вибрати й отримати мішок картоплі. Для селян це дивно, щоб город не засадити. Із посмішкою дивились, як переселенці вчаться доїти козу по інтернету, а на городі клумби садять.

Перші півроку ми допомагали, чим могли. Але утримувати їх постійно важко. Хто працює – той заробить. Ми дали старт. Золотих гір не обіцяли і всіх попереджали, що Ціпки – маленьке село, буде важко.

Зараз ви читаєте новину «"Старшую дочь стали заставлять брать российское гражданство. Я возмутилась"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2658
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода