Незаможних старих усім забезпечує держава
– Російська турфірма запросила працювати після закінчення університету, – розповідає перекладачка 33-річна харків'янка Юлія ВАНІНА. Сім років живе в турецькій Антальї. – Великий плюс у тому, що вони самі всім працівникам роблять дозвіл на роботу. Я мала зустрічати російськомовні групи в аеропорту і привозити їх у готелі. За три місяці додали нічні чергування і зміни екскурсоводом. Так роблять усі великі компанії, що пропонують робочі візи. Вимагають ненормований графік. За контрактом, не можеш звільнитися. В іншому готелі я працювала перекладачем. Але мала спілкуватися з турагентствами у Британії та Німеччині. Мене почали штрафувати, коли падали продажі, хоч це від мене не залежало.
Готелі й агентства часто шукають персонал. Вимагають приємну зовнішність, знання англійської, німецької або російської.
Знаю багатьох дівчат, які працюють нелегально. Не були вдома вже кілька років. Якщо виїдуть – назад їх не впустять. Раніше таких часто ловили. Зараз до цього ставляться лояльніше. Якщо не порушуєш закон в іншому – працюй. Подруга отримує 600 доларів. 200 надсилає додому матері. Роботодавець пропонував оформити їй дозвіл, але тоді зароблятиме на сотню менше. Відмовилася.
Шість років тому вийшла заміж за місцевого. У чоловіка невеличка служба таксі. За цей час двічі хотіла розлучитися. Треба бути готовою, що так можна втратити дітей. Суд буде на боці матері. Але якщо батько вивіз їх кудись, поліція не дуже втручається. Обидва рази приходила свекруха і вмовляла зберегти родину.
У великих містах дівчатам простіше піти від чоловіків, якщо шлюб нещасливий. У маленьких доведеться воювати і за дітей, і своє майно. Якщо розходяться з ініціативи чоловіка, він має повністю забезпечувати родину.
Іноземкам складно, бо у змішаних шлюбах до них ставляться, як до прикраси. На базарі ніколи не звертаються до мене. Роблять компліменти чоловіку. Питають, які саме апельсини й кавуни нам потрібні. Хоч я чудово розмовляю турецькою. Його родичі під час знайомства хвалили його вибір, але жодної фрази не сказали мені. У родинах, де обоє іноземці, такого немає.
Заведено, що родина чоловіка багато втручається, але й багато допомагає. Свекрухи беруть на себе господарство, коли народжуються онуки. Але коли приходять у гості, сидять увесь день. Невістка має розрахувати чай і пригощання годин на 6–7. Інакше вважатимуть, що свекруху не любить.
Родичі приїжджають часто і надовго. У чоловіка три сестри. Двоюрідні живуть у курдському селі. Мають вівці. Є шість працівників, які наймаються за продукти. Їхню доньку ми забрали до себе, бо школа там працює тільки два дні на тиждень.
На весілля дарують золото. Що ближчий родич, то масивнішу прикрасу має принести. У мене шість пар сережок, сім ланцюжків і вісім браслетів. Я склала список потрібної техніки і побутових речей. Але на нього дивилися тільки гості з моєї сторони.
Після заміжжя працюють переважно іноземки. Навіть у Стамбулі відсоток домогосподарок – захмарний. Дуже багато телепередач і фільмів про те, що щаслива жінка сидить удома. У чоловікового брата – борги. Його дружина готує дуже смачні традиційні солодощі, знає багато старовинних рецептів. Я домовилася в готелі про продаж наборів. За місяць заробила 700 доларів. А брат має 400. Але свекруха з братом сказали, що не треба її переконувати працювати. Це може зруйнувати родину.
Мене вважають неекономною. На тиждень скуповуюся овочами й фруктами за 40 доларів. Місцевим жінкам вистачає 25–30. Їмо багато фруктів і салатів.
Дуже дорога електрика. У деякі місяці доходило до 200 доларів. Довелося відмовитися від морозильної камери й електросушарки. Обіцяють, що електроенергія здешевіє після запуску АЕС.
Усі прокидаються дуже рано, щоб багато встигнути до спеки. Сусідки о п'ятій ранку вже готують сніданок.
Свекор має половину бізнесу з виробництва неоригінальних парфумів. Працює за ліцензією. Це легальний бізнес. У правилах прописано, що підробка має мати кілька відмінностей від оригіналу. Для сумок і одягу їх має бути хоча б чотири. Обов'язково трохи інший шрифт у назвах. Мовляв, тоді обману покупця немає. Але в магазині, де їх продають, тестери оригінальні. І у вітрині кілька коробок справжніх парфумів.
В аптеці мені двічі продали протерміновані ліки. Коли хотіла повернути їх, сказали, що вони ще цілком придатні. Дехто просить спеціально такі медикаменти. Бо коштують на 30‑40 відсотків дешевше.
Якщо людині не вистачає пенсії на прожиття, то звертається у соціальні служби. Для таких є магазини, аптеки, клуби, де можна заплатити 10 відсотків вартості товару. Приходити треба з талоном. Їх дають кілька на місяць. У соціальній їдальні можна поїсти щодня. Дітям таких пенсіонерів надсилають листи, що ваші батьки заслуговують на кращу старість.
60 відсотків горіхів ліщини, які продають у світі, вирощують у Туреччині. На це потрібна ліцензія. Ті, хто її отримує, можуть просити кредит до $1 млн на 20 років. Туреччина також найбільший постачальник текстилю в Європу
8 
35413
Коментарі