Ексклюзиви
Вівторок, 31 жовтня 2017 13:01

Сниться кошмар, як російський офіцер стріляє у лоб
7

Шість історій жінок, які воюють в АТО

Документальний фільм "Невидимий батальйон" волонтерки Марії Берлінської 16 вересня показав канал "1+1". Стрічка розповідає про шістьох жінок, які воюють у зоні бойових дій на Донбасі.

Автор: Сергій СТАРОСТЕНКО
  Оксана ІВАНЦІВ, 30 років, виконавчий продюсер. Народилася 17 жовтня 1987-го в Бережанах на Тернопільщині. Закінчила юридичний факультет Києво-Могилянської академії. Вивчає управління неприбутковими організаціями в Українському католицькому університеті. Працювала юристом Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, помічницею народного депутата. Із 2015 року – співзасновник і заступник голови громадської організації ”Студена”. Із квітня 2017-го – виконавчий продюсер документальної стрічки ”Невидимий батальйон”. ”Тема жінки на війні для мене – дуже особиста. Моя бабуся Ярослава Кернична п’ять років була секретаркою в службі безпеки Організації українських націоналістів у підпіллі. Радянська влада вислала її в Сибір. Заміжня. Чоловік Сергій Хоменко –  лідер рок-гурту Oleum. Дітей не має
Оксана ІВАНЦІВ, 30 років, виконавчий продюсер. Народилася 17 жовтня 1987-го в Бережанах на Тернопільщині. Закінчила юридичний факультет Києво-Могилянської академії. Вивчає управління неприбутковими організаціями в Українському католицькому університеті. Працювала юристом Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, помічницею народного депутата. Із 2015 року – співзасновник і заступник голови громадської організації ”Студена”. Із квітня 2017-го – виконавчий продюсер документальної стрічки ”Невидимий батальйон”. ”Тема жінки на війні для мене – дуже особиста. Моя бабуся Ярослава Кернична п’ять років була секретаркою в службі безпеки Організації українських націоналістів у підпіллі. Радянська влада вислала її в Сибір. Заміжня. Чоловік Сергій Хоменко – лідер рок-гурту Oleum. Дітей не має

– Наші героїні різні – за життєвим досвідом, політичними переконаннями, віком, місцем проживання, цивільними та військовими професіями. Їх усіх об'єднала війна, – каже Оксана ІВАНЦІВ. – Троє досі воюють на Донбасі. Ідея "Невидимого батальйону" виникла в Марії Берлінської – випускниці Києво-Могилянської академії, волонтерки, аеророзвідниці. Помітила, що жінки в АТО перебувають нелегально або напівлегально. Снайперкам і гранатометницям у військових квитках записують професії швачок та кухарок. А загиблих не обліковують як бойові втрати. Після повернення із зони бойових дій вони не мають пільг чи надбавок до зарплат, не можуть продовжити військову кар'єру. Майже не отримують нагород, бо за які бойові заслуги можна нагородити кухарку чи швачку?

Марія привертає увагу суспільства до жінок на війні, які залишаються невидимі для держави. Торік організувала фотовиставку портретів учасниць АТО. Потім зробила з ними календар. Після цього Міністерство оборони розширило на 63 позиції список посад, які можуть обіймати жінки.

Над "Невидимим батальйоном" почали працювати у квітні 2017-го. Це робили режисерки Ірина Цілик, Світлана Ліщинська й Аліна Горлова. Кожна зняла по дві історії.

  Андріана СУСАК, 29 років, позивний ”Малиш”. До війни – перекладач з англійської. Родом із Косова на Івано-Франківщині. Зараз живе в Києві. Заміжня. Сину Макару 1 рік
Андріана СУСАК, 29 років, позивний ”Малиш”. До війни – перекладач з англійської. Родом із Косова на Івано-Франківщині. Зараз живе в Києві. Заміжня. Сину Макару 1 рік

Розвідниця і штурмовичка підрозділу "Чорні" батальйону "Айдар". За військовим квитком – начальник майстерні з пошиву та ремонту речового майна.

8 травня 2014 року знайомий попросив поїхати на п'ять днів допомогти охороняти Луганське відділення СБУ. Батькам сказала, що пройшла курс медицини на Майдані й мобілізувалася як медсестра. Приїхала на передову в кедах, шортах і футболці. Оформили швачкою. Не може влаштуватися військовим перекладачем, бо офіційно не підтверджують її бойовий досвід.

Із батальйоном "Айдар" брала участь у всіх ключових операціях на Луганському напрямку. Перший бій – за місто Щастя.

Сниться кошмар, як російський офіцер стріляє їй у лоб.

Найбільше запам'ятала КамАЗ із 45 розірваними тілами бійців. Треба було скласти відірвані ноги так, щоб вони сходилися за розміром.

На війні познайомилася зі своїм чоловіком Максимом. Передову залишила на четвертому місяці вагітності. Мені сказала: "З війни повернув син. Аби не він, досі була б там".

Уперше про свій бойовий досвід погодилася розказати нашій знімальній групі.

Коли працювали в Андріани вдома – в Косові на Івано-Франківщині – вразило, що в кадрі опинилися три покоління, які пережили війну: бабуся Андріани, вона та її 12-місячний син Макар. Брат бабусі був воїном Української повстанської армії. НКВДисти його вбили на подвір'ї школи, де Андріана пізніше вчилася. Тіло не дозволяли забирати три дні. Родину вивезли в Сибір на 20 років як членів сім'ї ворога народу.

Має волонтерську нагороду – орден "Народний Герой України".

  Олена БІЛОЗЕРСЬКА, 37 років. До війни працювала журналісткою. Киянка в четвертому поколінні. Батько Леонід Білозерський переклав українською ”Слово о полку Ігоревім». Заміжня. Дітей не має
Олена БІЛОЗЕРСЬКА, 37 років. До війни працювала журналісткою. Киянка в четвертому поколінні. Батько Леонід Білозерський переклав українською ”Слово о полку Ігоревім». Заміжня. Дітей не має

На передовій – із перших днів війни. Виконувала обов'язки розвідниці в Українській добровольчій армії. Снайперка. У ніч з 24 на 25 серпня 2017 року зі снайперської гвинтівки з тепловізійним прицілом знищила двох і поранила одного бойовика ворожої диверсійної групи. Відеозапис з її прицілу опублікував у соцмережах Дмитро Ярош. Це - фактично єдине відео, на якому зафіксована нічна робота українського снайпера, - каже Олена Білозерська.

Не сприймає людей, які не воюють і не допомагають армії. Поважає "ідейних" ворогів.

Складає вірші. Улюблений поет – Олег Ольжич.

  Юлія МАТВІЄНКО, 38 років, позивний ”Білка”. За освітою – економіст. Живе в Запоріжжі. Заміжня. Має доньку і сина. Досі на передовій
Юлія МАТВІЄНКО, 38 років, позивний ”Білка”. За освітою – економіст. Живе в Запоріжжі. Заміжня. Має доньку і сина. Досі на передовій

– Снайперка. Позивний "Білка" отримала за рудий колір волосся й моторність. Було легко працювати, бо не позувала на камеру.

Юля, за військовим квитком, оформлена як другий номер на АГС, санітарка, санітарка-інструкторка.

На війну прийшла з волонтерства 2015 року.

Коли до рідного Запоріжжя привезли загиблого "Матвія" з батальйону "Донбас", зрозуміла: в АТО може допомогти більше – прикрити, знешкодити ворога першою.

У дощ і холод сиділа годинами нерухомо заради єдиного пострілу. Після кожного виходу тремтять руки й коліна. Аби не піддатися страху під час бою, тихенько наспівує "Била мене мати".

"Ненавиджу їх за те, що не можу зараз поплакати", – каже під час зйомок.

Має відзнаку президента України – орден "За мужність" третього ступеня.

  Оксана ЯКУБОВА, 46 років. До війни працювала у Міністерстві фінансів. Живе в Києві Заміжня. Має 27-річного сина
Оксана ЯКУБОВА, 46 років. До війни працювала у Міністерстві фінансів. Живе в Києві Заміжня. Має 27-річного сина

– З АТО повернулася з посттравматичним стресовим розладом. Відчула це в момент, коли зник інстинкт самозбереження. Спеціально не вдягала "бронік" на завдання. Після повернення з війни не могла заснути в тиші, бо звикла спати з увімкненою рацією. Вдома ні з ким не спілкувалася. Три доби не спала. Заговорила в реабілітаційному центрі в Пущі-Водиці, де почали фільмувати історію для "Невидимого батальйону". Дозволила знімати себе на сеансах психотерапії. Хотіла показати людям біль, який привозять із війни.

Після року служби підписала контракт, аби на фронт не потрапив син. Була заступником командира батальйону з роботи з особовим складом у 54-й окремій механізованій бригаді. Вдома сказала, що служитиме у штабі.

Вислуховувала бійців, першою повідомляла про їх смерть рідним. Розслідувала обставини загибелі, їздила на упізнання тіл. Найважче було збирати речі загиблих, які відправляла батькам: "Вони ще пахли живою людиною". Каже, за три роки поховала понад сотню бійців.

На її очах навпіл розірвало дівчину-санінструктора. Почала відчувати провину через те, що вижила тоді.

Переймається, що пішла з передової. Думає, зрадила побратимів.

Після реабілітації повернулася працювати в Міністерство фінансів. Досі боїться їздити в метро. Гостро сприймає кожен доторк до себе випадкових пасажирів.

Має відзнаки: президента "За військову службу Україні", Міністерства оборони – нагрудний знак "За зразкову службу", Української православної церкви Київського патріархату – медаль "За самопожертву і любов до України", від журналістської спільноти – медаль "За довіру".

  Дар’я ЗУБЕНКО, 30 років. Родом із Чернігова. Закінчила Київський політехнічний інститут. Викладала соціологію, писала кандидатську дисертацію. Була вуличною музиканткою і учасницею вогняних шоу. Незаміжня. Дітей не має
Дар’я ЗУБЕНКО, 30 років. Родом із Чернігова. Закінчила Київський політехнічний інститут. Викладала соціологію, писала кандидатську дисертацію. Була вуличною музиканткою і учасницею вогняних шоу. Незаміжня. Дітей не має

– Допомагала протестувальникам на Майдані. З початком АТО зрозуміла, що волонтерства їй замало. Стати парамедиком вирішила після перегляду фільму "Добровольці Божої чоти". Пройшла курси першої домедичної допомоги. У березні позаторік поїхала у Піски як стажерка від Першого добровольчого медичного госпіталю імені Миколи Пирогова. У травні потрапила на базу "Госпітальєрів". Згодом – у 8-й батальйон "Аратта" ДУК "Правий сектор".

Найстрашніше для Дар'ї було – під час обстрілів сидіти без дії. З'являвся страх. Коли починала працювати з пораненими – мобілізувалася, й він зникав.

Після повернення з АТО не могла носити цивільний одяг. Тільки у формі почувалася собою. Було дивно бачити ресторани й дорогі автівки.

Допомагає ветеранам пристосуватися до соціуму. Викладає надання домедичної допомоги в Національній поліції.

  Юлія ПАЄВСЬКА. Позивний ”Тайра” До війни – дизайнер, президент федерації айкідо ”Мутокукай-Україна” Киянка. Парамедик служби ASAP. Командир підрозділу ”Янголи Тайри”
Юлія ПАЄВСЬКА. Позивний ”Тайра” До війни – дизайнер, президент федерації айкідо ”Мутокукай-Україна” Киянка. Парамедик служби ASAP. Командир підрозділу ”Янголи Тайри”

– Наша знімальна група пройшла з Юлією її щоденний шлях – із поля бою до медичного авто, куди вона затягує поранених.

Якось сиділа біля тяжко пораненого бійця. Зрозуміла, що не довезе його живим, і почала читати Псалом Давида. Потім запитала капелана, чи правильно вчинила. Він її благословив і пояснив, що саме цей псалом можна читати мусульманам, християнам та іудеям. У важких обставинах підходить усім.

У моїй голові досі лунають слова Юлі: "Ми є те, що ми робимо".

Парамедик не тільки витягує з поля бою та перев'язує поранених, а й допомагає подолати психологічне напруження.

Нагороджена медаллю "За сприяння Збройним силам України", нагрудними знаками – "За заслуги ­перед Збройними силами України", "Знаком пошани", "Захиснику Вітчизни", волонтерською нагородою – орденом "Народний Герой України".

Зараз ви читаєте новину «Сниться кошмар, як російський офіцер стріляє у лоб». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2323
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода