Ростислав Домішевський критикував Кузьму "за безхребетність"
Суботнього ранку зустрічаю колишнього учасника гурту "Скрябін" Ростислава Домішевського на розі столичних вулиць Пушкінської та Прорізної. У кав'ярні поряд він замовляє каву.
За кого голосуватимете на виборах президента?
– За Порошенка. Він втримав систему в стабільному стані. Не варто часто міняти директора заводу, особливо якщо він не найгірший.
У нас питання з року в рік: коли подолаємо корупцію?
– Вона не є українським ноу-хау. Сильна чимало де. А от вбивати постійною інформацією про корупцію – це наше ноу-хау. Інструмент інформаційної війни.
Чи вдалося Олегу Сенцову змінити щось своїм голодуванням?
– Кожна крапля зволожує землю. Всіх рано чи пізно не стане. Але можна обирати – чи ти помреш, як овоч, чи зробиш внесок у світлу сторону життя. Чим більше буде таких, як Сенцов, тим меншою буде ціна, яку кожен із нас платитиме за те, щоб світ ставав кращий.
Моя сестра ще за Союзу поїхала в Москву вчитися у ветеринарну академію і там залишилася. Росіяни знають, що їхня влада – брехлива, краде. Але сидять під нею, бо розуміють, що вона – сильна. Бо розказала, що захищає їх від ворогів. Думають: "Путін, канєшно, казьол. Але він, зараза, американців стримує. А ті, якби прийшли, порізали б нас". Сестра каже: "Так, війна. Вона вигідна американцям, Порошенку і Путіну". Цією брехнею інфікували й українське суспільство.
Вважаєте, що зараз у нас менше агресії, бо люди стали освіченіші?
– Триває болісний процес переходу суспільства на новий лад. Поки що воно ніяке. Дуже розбалансоване і поділене – на бідних, трохи заможніших і багатих дурними грошима. В загальній масі досі живемо фантомом радянського соціалізму. Але розвиток іде. І наше суспільство не таке агресивне, як ті ж росіяни.
Є хороша молодь, тверезо-цинічна. Важливо, щоб вона була активніша в суспільному житті. Бо може остаточно розчаруватись – і виїхати.
Проти чого протестували ви, а проти чого – нинішня молодь?
– Важливо виступати не проти, а за. Я був за зміни, за світліший і добріший світ, за індивідуальність і нестандартність. У наших піснях завжди була прихована провокація – щоб подумати.
Нинішня молодь ратує за здоровий глузд у всьому. Це вже громадяни світу.
Де вам особливо комфортно?
– Можна виїхати на Труханів острів у столиці – й опинитися на іншій планеті. Люблю різдвяний Київ на Софійській площі. Загалом, я не сильно міська людина. Досі прописаний у Новояворівську.
Стежите за українською літературою і кіно?
– Останні пару років із літератури заходить тільки щось історичне, суспільно-політичне. Багато читаю про події початку минулого століття. Як неймовірно точно все намагаються повторити наші східно-північні "мижебратья". Внутрішня дестабілізація, поділ, війна.
Ходив на фільми "Міф", "Червоний". Збираюсь на "Донбас" (картина режисера Сергія Лозниці вийде в прокат 18 жовтня. – Країна). Маємо таланти. Але є проблеми з матеріальною базою і школою, яка перервана.
Як у слухача і глядача виховувати смак?
– Наприкінці 1990-х у Москві розмовляли з російськими колегами про те, що їхнє телебачення стає банальним. Вони відповіли: "Ми його створюємо, але самі не дивимось". Це катастрофа. Люди працюють над чимось, чого самі не сприймають.
Подібне було в Радянському Союзі. Робили вигляд, що ми – комсомольці і любимо Леніна, але насправді мали інше життя. Масове роздвоєння особистості – це психічна хвороба на рівні нації.
Наше суспільство і далі живе у двох реальностях?
– Так. Є багато людей, які мають ресурси щось змінювати, але їм пофіг ця країна. А чимало наших артистів виступають у Росії. Вони вважають, що вся ця заваруха – справа політиків, а в нас із росіянами одна культура.
Чи варто таких позбавляти права виступати на батьківщині?
– Це не вихід. Правильніше їх ігнорувати. Але це питання до суспільства. Воно ж не згуртоване, бо в державі немає єдиної інформаційної політики.
Чому так відбувається?
– Не можна було після розпаду Союзу розвалювати мовників, продавати частоти. Всі державні радіо- й телеканали мали би перейти в режим акціонерних товариств, із громадською радою, незалежними редакціями. Люди платили б за абонент. Гроші падали б на рахунки цих компаній. Тоді чули б із телевізора чесні й об'єктивні новини. Так це працює в успішних державах Європи.
Квоти на радіо дієві?
– Це принизливий і вимушений, але потрібний інструмент. Квоти працюють. Матеріалу на радіо стає більше, і він кращає.
З чого почався "Скрябін"?
– Із Кузьмою вчилися в одній школі. Він зі своїми однокласниками-меломанами були такі яскраві персонажі, що не знати їх було неможливо. 1988-го я запросив Кузьму з його друзями до студії "Sпати".
Андрій вчився у Львові. Після пар щораз частіше став приходити до нас. Приносив заготовки пісень. Ми сиділи по ночах. О третій терпець вахтерів уривався – і вони псували нам дубль запису, стукаючи з усієї сили в двері студії.
Як виживали у 1990-ті?
– Виступів було мало, платили копійки. З осені 1995-го по весну 1996-го писали альбом "Казки" на студії "Нова" на Оболоні. Як правило, по ночах. Під ранок поверталися з Шурою (клавішником Сергієм Герою. – Країна) на орендовану квартиру, намагалися когось підвезти моєю "Ладою". Так заробляли трохи купонів і тут же отоварювалися "Мівіною" і шпротами.
Грошей хронічно не було, хоч на той час записали успішний альбом "Птахи", нас крутили на радіо. Коли вийшли "Казки" – нас уже знали і в тєлєку. Але концертів і грошей не мали. Мабуть, тому, що в першу чергу вважали себе творчим колективом, а не проектом.
Який досвід винесли з роботи в Москві?
– 1992 року з нами підписало контракт львівське агентство "Ростислав-шоу". Бідним хлопцям із Новояворівська дали круті інструменти, в палаці культури виділили приміщення під студію, і ми понад півроку творили. Але агентство тріснуло. Ми написали пісню "Нікому то не треба", і я поїхав до свого брата в Москву – на його фірмі заробляв на інструменти. Через чотири роки Кузьма переконав мене повернутися.
Москва не сподобалась – велике, брудне, агресивне місто. Але там були гроші, яких із головою вистачало на життя.
Не мали проблем із цензурою?
– До нас зо два рази приходив директор палацу культури: "Ростик, а можна я послухаю? Кажуть, ви щось цікаве робите". Пізніше розповідали, що він нібито співпрацював з органами. Але творчість наша була аполітична. Взагалі ми були політично безграмотні. Тому в 2000-х без особливого розбору приймали пропозиції співпраці. Їздили з концертним туром на підтримку Кучми, коли він балотувався на другий термін, наприклад.
Вас не зачепила Революція на граніті 1990 року?
– Ні. Новояворівськ був совєтським містом, але просякнутим західною культурою. Принаймні для молоді. Телевізійний і радіоефір були польськими, ми добре розуміли мову. Дивилися голлівудські фільми, найновіші відеокліпи. В нас був маленький замкнений світ, людей 10–15 тусовщиків-меломанів.
Коли почали перейматися загальнонаціональними проблемами?
– Перший серйозний маяк – 2004 рік.
Тоді Андрій Кузьменко виступав у турі за Януковича.
– Перед тим був проект за "Озиме покоління" Валерія Хорошковського. Тоді фактично весь альбом "Скрябіна" писався в політичному штабі. З одного боку, пісні хороші. З другого, то були великі помилки. Не можна так безвідповідально ставитися до цих речей.
Ця безвідповідальність контрастує з тим, наскільки небайдужою людиною Андрій став пізніше.
– У тому весь Кузьма. Він умів домовлятися з собою, коли це треба було. Я йому часто ставив за зле таку безхребетність. Це не сприяло нашим стосункам.
Кузьму багато критикували за позицію під час помаранчевої революції.
– Він важко переживав це. І зумів зробити висновки.
Чому ви розійшлися ще до помаранчевої революції?
– Андрій був дуже різний. Образ, який знаємо з телебачення, – правдивий. Але це рівно половина його вдачі.
У нас був складний період у 1999–2000 роках. Андрій уже мав родину. Безгрошів'я його значно більше підгризало, ніж нас із Шурою – практично парубків. Він казав: маємо бути трохи попсовіші, щоб могли більше продаватися.
Тоді почалася атака на все українське і непромосковське. "Скрябін" моментально вилетів з ефірів. Ми стали непотрібні з нашими "пінгвінами" ("Танець пінгвіна" – альбом гурту і однойменна пісня 1998 року. – Країна). Бо над ними треба трошки думати. Андрій пробував писати щось пародійне і просте. Новий "Скрябін" став розвиватися за канонами комерційного проекту.
3 
1
Коментарі