Кілька чоловіків приходили на всі вистави "Майстер і Маргарита"

Артисткою вирішила стати у 3 роки. Товари тоді були в дефіциті. Якось мама купила мені на виріст пальто і шапочку. Коли приміряла обновку, вона волочилася за мною по підлозі. Я стала перед дзеркалом і сказала: "Я була альтісткою". Мама засміялася: "Спочатку навчися говорити".

Після школи втекла з дому. Із сусідським хлопцем поїхала до Києва: він подавав документи в педагогічний, а я – в театральний інститут. Поселилася в готелі на Бессарабці – в мене ще не було паспорта, а лише там документів не вимагали. Сусідка по кімнаті запропонувала погадати на кавовій гущі. Сказала, що сьогодні має вирішитися моя доля. За годину я сиділа на парапеті біля театрального. Через натовп не могла зайти всередину. Раптом із будівлі вийшов студент і покликав мене. Привів в аудиторію до викладача Володимира Примака. Той попросив зіграти бабусю. Сказав: "Мені потрібен такий типаж. Беру тебе на свій курс. Але маєш добре скласти іспити".

До екзаменів готувалася у тому ж готелі. Зі мною в кімнаті жили жінки, які торгували овочами і фруктами на ринку. Вони постійно розмовляли. Гул стояв страшний. До ранку займалася на сходовому майданчику.

Мама працювала в кафе. Часто пекла весільні торти і короваї. Казала: "Тісто говорить. От печу парі торт і знаю, як складеться їхнє життя. Якщо розпадається і купи триматися не хоче – швидко розбіжаться. А як гарний виходить – житимуть щасливо". Перед важливими подіями – пробами чи гастролями – дзвонила мамі: зроби тісто, подивися, що воно скаже. Вона розказувала, лише коли виходило гарним. Коли ні, відбувалася відмовками: "Не робила. Погано почувалася".

 

Перед закінченням театрального кликали працювати в театри Одеси, Дніпра, Харкова і Севастополя. Я хотіла залишитися в Києві. Та від столичних театрів пропозицій не мала. Вирішила спробувати себе в Москві. Розповіла про це своєму керівнику Володимирові Примаку. Він відповів: "Почекай. Головний режисер театру імені Івана Франка Сергій Сміян хотів, щоб ти в нього працювала. Але син переконав його відмовитися, бо хоче забрати тебе до Дніпропетровська. Я переговорю зі Сміяном". Після університету Сергій Костянтинович узяв мене на роботу.

Конкуренція в театрі була страшна. Мені капостей не робили, але в балеті це ставалося: підрізали підбори, сипали скло у взуття. Одного разу актриса Лариса Хоролець грала в п'єсі "Блакитні вогні". Між сценами мали за кілька секунд перевдягнутися. Взула валянки. Коли вийшла на сцену, зрозуміла, що туди хтось насипав товчене скло. Ноги порізала до кісток, але дограла роль. Коли завіса опустилася, її забрала "швидка".

Режисер Сергій Данченко ніколи нікого не хвалив. Лише казав: "Да-да, может быть". Це була найвища похвала.

У театрі грали знаменитості: Нонна Копержинська, Поліна Кумаченко, Ольга Кусенко, Наталія Ужвій, Марина Герасименко. У виставі "Дикий ангел" мене поставили в чергу з останньою. Мала знати свою роль, але на сцену навіть на репетиції не виходила. Сиділа в залі й подумки повторювала слова. 8 березня прийшла в театр перед виставою – мала дочекатися початку, а після цього могла йти додому. Піднялася завіса, Марина Костянтинівна вийшла на сцену. Тільки я дійшла до скверу поблизу театру, почула, як хтось кричить: "Смородіна!" Адміністратор сказала: "Марині стало погано, виставу довелося зупинити. Переодягайся і виходь на сцену. Гратимеш". Почала відмовлятися: "Я навіть не репетирувала. Скажіть, що я вже пішла додому". Вона наполягла: "Зараз або ніколи". Як відіграла виставу – не пам'ятаю. Після того разом із Мариною Герасименко в цьому спектаклі грали по черзі.

1979 року поїхала пробуватися в театр імені Георгія Товстоногова в Санкт-Петербург. Мені зголосилася допомогти актриса Лариса Мальованна. Підготувала дві ролі з п'єси Максима Горького "На дні". Та виявилося, що Товстоногов потрапив до лікарні. Лариса Іванівна казала: "Почекай трохи, він такий, що довго в лікарні не лежатиме". На другий день застудилася. З Києва їхала в легкій сукні й босоніжках. А в Санкт-Петербурзі – дощ із мокрим снігом. До вечора втратила голос, а тут дзвонить Мальованна: "Завтра будуть проби. Готуйся". А я нічого сказати не можу. Вона одразу приїхала. Повезла в лікарню. Отоларинголог оглянув і сказав: "Можу зробити процедуру, після якої голос повернеться. Але після проб він зникне. Кілька днів не зможете говорити". Відмовилася. За день мала виступати на сцені в Києві.

Лариса Іванівна заспокоювала: "Нічого. Іншим разом приїдеш". Та я цього більше не робила. У Києві отримала дві головні ролі в театрі. Мама казала: "Україна тебе не відпустить. Немає чого їздити в ту Росію. Там дощі й тумани. Сонце – тільки в Києві".

На головну роль у стрічці "Ярослав Мудрий" затвердили актрису Тетяну Дороніну. Не знаю, що сталося, але згодом мені запропонували. За тиждень повідомили, що гратиму доньку шведського короля Інгігерду – дружину Ярослава Мудрого. У сцені полювання мала бути верхи. Півроку відвідувала заняття на іподромі. Одного разу запізнилася, приїхала, коли коней годували. Мені вивели одного скакуна. Їхала на ньому без сідла. Він вивернув шию і глянув одним оком на інших коней. Зірвався й побіг на конюшню. Дверний прохід був низький і вузький. Вхопилася за гриву і притиснулася до його спини. Коли кінь стрибав, перекинулася вперед, а потім різко – назад. Вся була побита. Дивувалася, що залишилася жива. Після зйомок верхи більше не їздила. Отримала чималий гонорар. Купила батькам диван і два крісла. Потім повезла їх у ЦУМ. Мамі придбали зимове пальто.

У виставі "Майстер і Маргарита" виконувала роль Гелли – жінки-вампіра з почту Воланда. На сцену вийшла оголеною. Тіло намазала морилкою – барвником для деревини. Вона ніби скувала і надала шкірі кольору засмаги. У залі був фурор. Кілька чоловіків приходили на всі наступні вистави. Брали біноклі.

Перед виставою "Чайка" за п'єсою Антона Чехова за рік схудла на 17 кілограмів. Зі мною працював дієтолог. Вживала відварене м'ясо і рибу, каші та овочі. Їжа була смачна, бо додавала чимало приправ. Після схуднення мене не впізнавали. Новий вигляд мені не сподобався, стала якоюсь маленькою. За рік повернула форму.

Найважчий був спектакль "Віват, королево!" режисера Юрія Кочевенка за п'єсою англійського драматурга Роберта Болта. Грала 2007-го на свій ювілей. Виконувала ролі королев – Марії Стюарт і Єлизавети Тюдор. Під час спектаклю переодягалася 20 разів. Мала на це по 30 секунд.

У спектаклі "Король Лір" Богдана Ступку одного призначили на головну роль. Решту персонажів грали по двоє-троє акторів. Я була старшою донькою Ліра – Гонерільєю. На репетиціях кожен актор намагався привнести у роль щось своє. Я теж. Богдан Сильвестрович не витримав: "Я вже не можу. Давайте визначимося, який характер у кожної доньки".

Востаннє бачила Богдана Ступку на репетиції вистави "Чайка". Мав виконувати роль Петра Соріна, а я – його сестри. У спектаклі грали також його син Остап і онук Дмитро. Після перших репетицій Богдан Сильвестрович потрапив до лікарні. Дзвонив: "Я тепер на колясці, як і мій герой. Приходь у лікарню. Проведемо репетицію". Не пішла. Знала, що він – у важкому стані.

"Что такое театр? Кто его видит? Кто его смотрит? Надо быть, как Пугачева. Вот это артистка – все знают", – казав мені тато. Коли 2003 року знімалася в мюзиклі "За двома зайцями", розказала про це Аллі Борисівні. Вона сміялася: "А мне всегда хотелось быть актрисой".

На другий день зйомок мюзиклу "За двома зайцями" на репетиції зламала ліву ногу. Мала стрибати і крутити на шиї обруч. Була у шкарпетках. Наступила на скакалку – і впала. Піднятися не могла. Зателефонувала режисеру. Він поклав слухавку. Ввечері передзвонив: "Вранці за вами заїде машина. Зайде наш співробітник. Привезе – і будете зніматися". Потім мені розповіли, що втрутилася Алла Пугачова: "Как это Смородина не будет сниматься? Танцы мы уже сняли, все остальное как-то снимете. Подушечку под ногу подложите – и все".

×