Ексклюзиви
Пʼятниця, 29 січня 2010 18:09

"Дуже люблю дітей. Але яка жінка захоче їх від мене?"

- Стіни його квартири голі, облуплені. Олесь обставив їх розірваними картонними коробками. Таракани від нього ще кілька років тому повтікали. Ліжка немає, спить на матраці. Інших меблів теж, голяк. У холодильнику завжди порожньо. Їсть на підлозі, там і комп"ютер стоїть, - розповідає про квартиру 47-річного Олеся Ульяненка його піар-менеджер Євгенія Чуприна.

Однокімнатне помешкання письменника розташована в столичному районі Позняки. Він каже, що з усіма зустрічається в місті. Сідаємо за столик ресторану швидкого харчування в торговельному центрі "Алладін".

- Учора повертаюся додому, а до мене двоє підходять із ломаками, - починає Ульяненко. - Все витрусили: гроші, паспорт, ключі забрали. Я за 2 години додому прийшов - двері відчинені, вкрали старий відік. А телевізор допотопний не тронули. Я б і сам заплатив, щоб його хтось виніс. Валялося 5 гривень - не взяли. Мабуть, злякалися, як я живу.

Ульяненко у смугастій сорочці, джинсах, чорних шкарпетках і гумових капцях за 15 грн. На вулиці нестерпно палить сонце. Серпень.

- Так хочеться гарячого чайку посьорбати. Пригостите? Цілий день у роті нічого не було. Оце ходив в обленерго, розбирався, чому мені відключили світло. Зранку прийшли дві жіночки, кажуть, 700 гривень боргу за електроенергію. А я їм: "Я счас ружьйо візьму і вас перестріляю. І буду оправдан, бо ви вриваєтеся на часну собствєнность". Я завжди справно плачу за комунальні послуги. А тут заплатив за світло, а гроші помилково перевели на погашення боргу по квартплаті.

Ульяненко висипає у чашку два пакетики цукру. У нього трясуться руки, тому добра половина опиняється на столі.

 Знову зустрічаємося через два місяці. Письменник просить позичити 100 грн на ліки від черепно-мозкового тиску. Каже про гонорари:

- За романи дають по тисячі доларів, за повість чи оповідання - по 500. Грошей вистачає, щоб тільки борги по квартплаті погасити.


Олесь Ульяненко написав понад 20 романів. Перший надрукував у 26 років. 1997-го за  "Сталінку" отримав малу Шевченківську премію. За "Знак Саваофа", в якому описав, як монахи один з одним злягаються, п"ють, курять, лаються, людей убивають, православна церква Московського патріархату піддала його анафемі. Автор переконує, що нічого не вигадував - усе черпав із розповідей церковнослужителів.

На початку минулого року Національна комісія з питань захисту суспільної моралі визнала роман "Жінка його мрії" порнографією - за детальні описи статевих актів. Книжку заборонили продавати.

- Після того поклали мене в лікарню "Феофанія", - розповідає. - Безкоштовно робили процедури і кормили, але лікарі погано ставилися. Сварили, що непричесаний, багато говорю по телефону. Казали, що п"яний, хоч у мене і краплі в роті не було. Раніше пив - треба було напругу зняти. Це була така неприємна-приємна процедура. Знав тільки трьох письменників, які могли мене перепити. А зараз ні-ні. Тільки пивка можу випити.

- Читаєте інших письменників?

- Ні, хоч зараз у нас багато їх, популярних. Про Матіос і згадувати не хочу. Забужко й Андрухович не літературу пишуть, а публіцистику. Карпа - вобше посмєшищє.

- А телевізор дивитеся?

- Зараз дивлюся фільми на відіку. Дуже подобається серіал "Доктор Хаус". У мене навіть футболка з ним є. Хочеться самому кіно знімати. У тому, що зараз знімають - половина брехні. З режисером Володею Тихим ми написали сценарій по моїй "Сталінці". Він дав його погортати російському режисеру Сергієві Сельянову. А через півроку я побачив фільм "Жмурки". Використали мій сценарій. Хоч трохи його іспохабили. Тепер нічого доказати не можу.

В Ульяненка дзвонить телефон - дешева модель Nokia.

- Та я тут сиджу, в "Алладіні", - каже у слухавку. - Біля метро мене чекай. Зараз звільнюся, підійду. Це один знайомий дзвонив, - пояснює. - Я одинокий вовк. Ні з ким не товаришую. Не можу зрозуміти, хто любить мене по-справжньому, а хто шукає вигоду. Недавно з одним поетом добряче напилися. Думав, що то мій друг, а через день він в інтернеті написав, що я - алкоголік. Із письменниками не дружу. Це тяжка публіка, видирають один в одного романи, крадуть ідеї. Дружу із Женькою Чуприною й Володею Тихим. Вони мають ключі від моєї квартири. Думаю, хай будуть, а то ще зі мною щось станеться, а ніхто зайти не зможе.

- Чому без жінки живете?

- Я одружений був, прожили разом сім років. Як познайомилися, вона моделькою була, на дев"ять років молодша від мене. Розлучилися, бо її мама ходила до свідків Єгови і весь час вчила нас жити. Казала, треба вступити до секти, у Єгову вірити. Ми як разом були - нормально, а теща як прийде - все коту під три чорти. Коли був одруженим, написав свій найсвітліший роман - "Богемна рапсодія". Зняв квартиру, зачинив двері й не пускав жінку. Був травень місяць, вона грюкала у двері, бо була напористою дівкою. А я на двері почепив табличку: "Трахайся з ким завгодно, але не з чортом".

- Після розлучення бачилися?

- Один раз, мені саме вручили Шевченківську премію. Я тоді ще гарний був. Привіталися, поговорили про життя. Вона вдруге одружилася, дитинку народила. Така огрядна стала, повна, тіло обвисло. Не те, що раніше. Після неї ні з ким довго не зустрічався - непостійний я. З останньою подругою любили ходити до аеропорту, дивитися, як літають літаки. А тоді її забрав якийсь чувак на горбатому лендровері.

Була у мене киця Пуся. Десь рік жила, а потім пішла  - вийшла на вулицю й повертатися не хоче. Женька собі забрала. Тепер скучаю за нею, немає коло мене жодної живої душі. Взяв би до себе якусь дєвочку - прихильниці вдень і вночі дзвонять. Навіть іноземки телефонують. Після заборони "Жінки його мрії" у Німеччині збирався пен-клуб із цього приводу. Тепер мене у всьому світі знають.

Олесь Ульяненко родом із міста Хорол на Полтавщині. 15-річним утік із дому й подався до Ленінграда.

- Якби лишився, - каже, - сів би на голку чи когось грохнув і гнив би зараз у тюрмі.

За кілька років переїхав до Києва. Квартиру дали за президентства Леоніда Кучми. До того ночував на вокзалах і в під"їздах.

У Хоролі досі живе Олесева мати. Батько чотири роки тому помер від інфаркту.

Мамі головне, щоб я не голодний був, у чисте одягнутий. А моя творчість її не цікавить

- Мамі головне, щоб я не голодний був, у чисте одягнутий. А моя творчість її не цікавить. От і сьогодні дзвоню, а вона до мене: "Ти шо їв?" Кажу, вівсянки запарив. І вона починає: "Так желудок спортиш, супу собі звари". Мама інсульт перенесла, але поки сама себе обходить. Біля неї нікого немає. Я рідко навідуюся - ми з нею постійно сваримося. Вона мене не розуміє. Оце літом їздив до неї на день народження. Каже: "До мене вчора якийсь крутелик на джипі приїжджав. Казав, що тебе вигнали зі Спілки, що ти став алкоголіком і наркоманом." Думав, вона видумує. Але ні - сусіди підтвердили. День вона мене гризла, бо повірила тому мудаку. То хтось від депутата якогось приїздив. Видно, в моїх героях себе пізнають, тепер мені на горло хочуть наступить.

Кінець листопада 2009-го. Прохолодний вітер куйовдить довге рідке Олесеве волосся. Він у сірому светрі та світлих джинсах. Чорна шкірянка розстебнута. Прямує до станції метро. На Лук"янівці в нього зустріч із головою комісії з питань захисту суспільної моралі Василем Костицьким.

- 16-го суд був, ми підписали з ними мирову, - хвалиться Олесь. - Тепер "Жінку його мрії" продаватимуть. Думаю, за два дні всі примірники розгребуть. Доведеться додатковий тираж робити.

Розмахуючи руками, заходить на станцію, кидає жетон у турнікет і спускається сходами на платформу. Поїзд саме під"їхав, і Ульяненко пропихається до дверей, розштовхуючи пасажирів. Вскакує до вагону і миттєво сідає на вільне місце.

Коли поїзд рушає, об його коліно спирається 6-річний хлопчик.

- Дуже люблю дітей, - тихо каже Олесь. - От у Женьки бзік такий - не хоче народжувати. Я цього не розумію. Це ж найкраще, що може бути у житті. Якби моя воля - мав би їх із десяток. Та на це немає часу. От розібрався з цією комісією, тепер ще якась халепа станеться. Та й яка жінка захоче від мене дітей? Колишня дружина теж боялася народжувати.

Якось вранці встаю, а у квартирі неймовірна тиша. Прийшов на кухню, а Сашко мертвий

До вагона заходить літня жінка з паличкою. Ульяненко не ворушиться.

- Ці старі за всіх нас міцніші, хай стоїть. Нам би до такого віку дожити.

Олесь мружить очі й обводить поглядом пасажирів.

- Люблю в метро за людьми спостерігати. Оце по периметру на всіх дивлюся, а вони всі однакові. Он тільки дід цікавий, - киває на чоловіка років 60 із сивою бородою до пояса й у ковбойському капелюсі. - Видно, якийсь іноземець, що так вирядився. Він чимось схожий на художника Сашка Мисака. Той сім років жив у мене на кухні. Зустрів його на Петрівці, він милостиню просив. Повів додому, кажу: "Живи, скільки треба". Він був примітивістом. Картини малював яскравими фарбами. Якось ввечері його арматурою по нозі вдарив якийсь дебіл, а в Сашка діабет був. Казав йому, сходи до лікарів, а він відмовлявся. Якось вранці встаю, а у квартирі неймовірна тиша. Прийшов на кухню, а Сашко мертвий. Рідних не знайшлося, дружина від нього відмовилася. Спалили його у крематорії, навіть могили не лишилося. От розгребуся зі своїми справами, якийсь шматок землі куплю - хоч хрест поставлю. Вже чотири роки, як Сашко помер, а мені й досі здається, що він за стіною малює, і от-от почне зі мною перестукуватися.

2 грудня Олесь Ульяненко презентував новий твір "Там, де Південь". Працює над романом "Пророк".


У нас зараз продається останній роман Ульяненка "Там, де південь". Беруть гарно - у день розходиться кілька примірників.

Працівниця книгарні "Є" на столичній вул. Спаській


Я засуджую те, що він підписав мирову угоду з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі. Він погодився викинути деякі слова з тексту. Йому треба було б стояти до останнього. Кожне слово письменника - вистраждане, не можна так просто його викинути. Писати треба так, щоб потім нічого не доводилося виправляти.

Василь Шкляр, письменник

Зараз ви читаєте новину «"Дуже люблю дітей. Але яка жінка захоче їх від мене?"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1112
Голосування Чим закінчиться зустріч Зеленського і Путіна?
  • Нічим. Все залишиться, як є
  • Україна піде на поступки Росії
  • Путіна переконають зупинити війну
  • Зеленський погодиться вписати особливий статус Донбасу у Конституцію
  • Президент зрозуміє, що з Путіним домовитись нереально. На Донбасі почнуть будувати стіну
  • Домовляться про газ, але не про Донбас
Переглянути
Погода