Островом Мучеників називали острів Ероманґа в Тихому океані, на північ від Австралії, - стільки місіонерів тут полягло від людожерського племені вануату в XIX ст. Наприкінці 1839 року тут на берег зійшли двоє британців - Джон Вільямс і Джон Гарріс. Назустріч вийшли озброєні киями острів"яни. Капітан місіонерського корабля згодом звітував: Гарріса, який далі відійшов від берега, одразу звалили з ніг і затовкли палицями. Вільямс розвернувся й побіг до моря. Його наздогнали на мілині. Ударили києм, а потім убили з лука. Обидвох місіонерів з"їли.
На початку грудня, через 170 років після тих подій, жителі острова - уже переважно християни - вибачилися за вчинок своїх предків перед нащадками з"їденого Джона Вільямса. Із Британії до острівної Республіки Вануату запросили його прапраправнука - 65-річного Чарльза Мілнер-Вільямса - і 17 членів його родини. Острів"яни вклонялися гостям. А потім розіграли сценку, в якій іще раз нагадали історію з місіонерами. Коли вже було по всьому, вануату заявили, що церемонія вибачення зняла з них давнє прокляття. Яке - не кажуть.
- Канібалізм був священним дійством, - пояснює член Вануатуанського парламенту й антрополог Ральф Реґенвану. - Це не просто так - узяв і з"їв сусіда на обід. Усе супроводжувалося ритуалами і мало священне значення. Часто це був спосіб перемогти ворога, отримати його силу. Джона Вільямса з"їли можливо тому, що він втілював загрозу вторгнення європейської цивілізації.
Люди їли людей у багатьох закутках світу не з голоду, а через вірування, що споживши м"ясо людини, заволодієш її чеснотами - мужністю, силою, розумом, авторитетом. А передусім "маною" - життєвою енергією. Не бракувало всіх цих рис і "великому білому вождеві" Джеймсові Куку, з"їденому гавайцями 230 років тому. Голова без нижньої щелепи й 10 фунтів м"яса - менш як 5 кг - усе, що залишилося від англійського мореплавця. Та й те супутникам капітана аборигени нібито віддали не одразу, а після кількох залпів із корабельних гармат.
Частини тіла з"їдених мали свою ієрархію. Коли 1553-го в сучасному Чилі армія іспанців на чолі з Педро де Вальдивією зазнала поразки в битві з індіанськими племенами арауканів, а сам він загинув, кожен арауканський вождь з"їв шматочок серця ворожого полководця. Бо мужність убитого, що нібито концентрується в серці, мала перейти передусім вождям. Воїни ж задовольнилися шматками тіла Вальдивії.
На канібальських бенкетах араукани нерідко зрізали м"ясо з іще живих бранців. Тоді, вважали вони, всі чесноти їхньої жертви неодмінно перейдуть до них. А воїни племені панче, які жили в долині ріки Магдалена в теперішній Колумбії, узагалі вважали почесним бути з"їденим.
- Ти такий страхопуд, що тебе ніколи не вб"ють, щоб наїстися твого м"яса і стати великим воїном, - дорікали панче боягузові.
Слово "канібали" на позначення людожерів походить від племен карибів чи канібів, що жили на островах Вест-Індії. Першовідкривачі Америки були чи не найпершими європейцями, які зіткнулися з народами-людоїдами. Хоч європейські прибульці, аби виправдати винищення індіанців, часто перебільшували їхні канібальські звички, усе ж відомо, що навіть у Мексиці - країні давніх розвинених цивілізацій - споживали м"ясо людей. Приміром, майя з"їдали тіло того, хто приносив себе в жертву богам, стрибнувши з високої піраміди. А німцеві Еріху Вустману ще в 1950-х у племені ягуа, яке живе на сході Перу, розповідали, що індіанці уїтото з південно-східної Колумбії й досі їдять убитих ворогів.
Справжній заповідник канібалізму - острів Нова Гвінея, населений папуаськими племенами. "Жінки, як і чоловіки, їдять людське м"ясо, і від жертв нічого не лишається, оскільки penis i vagina вживають в їжу", - писав у своїх щоденниках етнолог і мандрівник, українець за походженням, Микола Миклухо-Маклай про канібальські трапези на Новій Гвінеї у 1870-х. Людське м"ясо, розповіли йому тубільці, на смак подібне до свинини. Але папуаси, зазначає Маклай, "віддають перевагу м"ясу людей перед свининою. Їдять його вареним у прісній воді; тіло ріжуть на невеликі шматки так, щоб можна було помістити їх у горщики. Нутрощі, за винятком мозку, серця й печінки, викидають. Людське м"ясо дозволяється їсти жінкам і дітям. Після сутичок папуаси привозять на пірогах або приносять убитих здалеку з метою з"їсти їх". Найбільшу ж славу людоїдів на Березі Маклая мало чисельне плем"я єремпі. Воно вирізнялося "звичаєм з"їдати після війн усіх убитих, не перебираючи ні за статтю, ані за віком".
Ритуальні людоїдські трапези папуаси з глибинних районів Нової Гвінеї влаштовують і досі. Практикують канібалізм і таємні терористично-магічні союзи "людей-левів", "людей-леопардів", "людей-крокодилів" та їм подібні, поширені в країнах тропічної Африки. Не зникло людоїдство і в деяких інших племен віддалених регіонів земної кулі, яких мало зачепила глобалізація.
Мільярдера Рокфеллера теж з"їли
23-річний Майкл Рокфеллер, син губернатора штату Нью-Йорк і мільярдера Нельсона Рокфеллера, 1961-го із голландцем Рене Вассинґом і двома папуасами подорожував південним берегом Нової Гвінеї, що тоді належала Голландії. Збирав матеріали для Нью-Йоркського музею первісного мистецтва. Папуасам із племені асмат, яке живе в болотистих джунглях, Рокфеллер привіз залізні сокири - страшну зброю для людей, які живуть, в умовах кам"яного віку. Нацькувавши їх на сусідні племена, американець хотів зняти на кіноплівку первісну битву.
Якось, коли антропологи пропливали повз гирло ріки Ейланден, їхній катамаран перекинувся, двигун заглох. Рокфеллер й обидва папуаси попливли до берега. Відтоді їх ніхто не бачив. Вассинґ не вмів плавати, його пізніше підібрав голландський гідролітак. Берег, до якого дістався Рокфеллер із папуасами-провідниками - важкодоступні болота у джунглях. Розслідування, що провели згодом, дало кілька версій загибелі Рокфеллера і його супутників. Але вони гіпотетичні, бо ніхто з папуасів не хотів казати правди.
Воїни-асмати, швидше за все, вирішили, що з"ївши Рокфеллера, вони й так одержать усі його дивовижні речі, включно з обіцяними сокирами. А чого доброго - і саму здатність їх здобувати - звідкілясь же їх беруть прибульці. У всякому разі мільярдер Рокфеллер первісної битви зафільмувати не встиг.
Найсмачнішими вважали мозок, руки вище ліктів і стегна
Споживаючи людське м"ясо з ритуальною метою, деякі людоїди намагалися отримати при цьому й максимум гастрономічного задоволення. Німець Александр Гумбольдт на початку ХІХ ст. писав, що індіанські племена верхів"їв рік Оріноко і Ріу-Неґру в Південній Америці спочатку відгодовували тих, кого зібралися з"їсти. А в теперішній Венесуелі "один індіанський алькальд з"їв одну зі своїх жінок, яку вибрав на своїй плантації і добре відгодував, щоб вона набрала жиру".
Жителі островів Океанії запікали своїх жертв у земляних печах, додаючи приправи та як гарнір місцеві бульбові - ямс і таро. На островах Фіджі перевагу віддавали жіночому м"ясу. Мозок, частини рук вище ліктів і стегна вважали найсмачнішими. Коли війна не давала достатньо жертв для людоїдських трапез, то людей купували у сусідів, які захопили більше полонених. Під час особливо великих урочистостей фіджійці запікали і з"їдали сотні жінок і дівчат.
"Печінка ворога приносить удачу"
По Другій світовій війні американський військовий трибунал засудив до смертної кари кількох високопоставлених японських офіцерів за ритуальне людоїдство. За прадавніми самурайськими звичаями ті їли печінку, обов"язково ще теплу, американських і англійських полонених.
У другій половині ХХ ст. вийшло на поверхню, що до людоїдства вдавалися правителі деяких африканських країн. Зокрема, їв своїх підданих диктатор Уганди в 1971-1979 роках Іді Амін. За його правління було знищено від 300 до 500 тис. угандійців. 2 тис. із них нібито власноруч убив диктатор. Починав з уживання в їжу геніталій кастрованих чоловіків. Потім однією з його розваг було частування гостей свіжою вирізкою з людського тіла.
- Я їв людське м"ясо. Воно солоне, навіть солоніше за м"ясо леопарда, - казав якось. - На війні, коли нічого їсти і хтось із товаришів поранений, ти можеш його вбити і з"їсти, щоб вижити...
Про імператора Центральноафриканської імперії (нині республіки) Жана-Беделя Бокассу, після того, як його скинули з престолу, стало відомо, що він особливо полюбляв м"ясо студентів. Очевидно, у такий спосіб хотів підвищити свій освітній рівень. Згодом на суді доводив, що частини людських тіл тримав у холодильнику не для вживання в їжу, а із ритуальною метою.
- Печінка ворога приносить удачу, - пояснював.
В Європі ритуальний канібалізм побутував в доісторичні часи. У похованнях ІІІ-І тис. до Р.Х. археологи знаходять розчленовані кістяки, зокрема й дитячі. Геродот (V ст. до Р.Х.) пише, що на північ від скіфів, які заселяли південь сучасної України, живуть андрофаги, тобто пожирачі людей
Коментарі
1