Перші гральні приставки у нас з'явилися в середині 1990-х. Підключаєш до телевізора, у гніздо для антени, і на екран завантажується гра. Тиснеш на кнопки під'єднаного до приставки джойстика – і герої на екрані оживають: починають ходити, підстрибувати, стріляти.
Наймасовішою приставкою була китайська 8-бітна Dendy, "передерта" з японської Nintendo. Завбільшки, як груба книжка. Коштувала 70 грн. А держслужбовець заробляв у півтора-два рази більше. До Dendy за 5 грн продавали жовті картриджі з іграми, подібні до аудіокасет для магнітофона. У найпопулярнішій тоді грі "Супермаріо" потрібно було керувати кумедним вусатим чоловічком – стрибати ним на стіни, ходити по деревах, щоб зібрати якомога більше очків. Згодом з'явилися "Футбол", "Бокс", "Автоперегони".
Таку Dendy мав і мій двоюрідний брат. Привозив її на літні канікули з Києва в Черкаси до дідуся з бабусею.
– Не грай так часто, бо зіпсуєш мені телевізор, – казав дідусь.
Боявся, що приставка посадить екран його "Оризону". І вже наступного літа брат привіз із собою ще й маленький телевізор.
Хто не мав своєї приставки, прогулювали уроки в ігротеках. Їх років 15 тому облаштовували переважно в старих магазинах і шкільних теплицях. Ставили там телевізори й приставки Dendy. За годину брали 2 грн. Більшість школярів зазвичай могли собі дозволити пограти за 50 коп. – 15 хв.
Мені приставку батьки подарували після першого класу. Це була 16-бітна Sega Mega Drive 2 за 120 грн. Графіка у ній була вдвічі краща, ніж у Dendy, а ігри – цікавіші. Таку в класі мав тільки я. Тому після уроків удома біля нашого "Електрона" збиралися п'ятеро-шестеро однокласників. Грали по черзі, доки батьки не прийдуть з роботи.
Коли на початку 2000-х почали масово з'являтися комп'ютери, гральні приставки відійшли в минуле.
2 
1
Коментарі
5