П'ять марок художника Юрія Логвина
1. Гуцульську хату намалював 13-річним, 11 липня 1952-го, у селі Ворохта в Карпатах. Батько вивчав народну архітектуру. Брав мене в експедиції як помічника. Я йому тягав фотоапарат, плівки – цілу валізку. Вони тоді важили чимало.
Ця ворохтянська хата належала Марії Мочерначці. Рід Мочернаків давав опришків і повстанців із XVIII століття.
Того 1952 року ще Йосип Віссаріонович був живий. Ще скрізь висіли його портрети. У Ворохті ми ночували в школі. Всі боялися нас, місцева влада казала: "Якісь незрозумілі люди. Щось винюхують. Прикриваються, що архітектуру приїхали вивчати?"
О шостій ранку йдемо в сільраду зареєструватися. Тоді було так: кудись приїхав – протягом 8 годин мусиш відмітитись. Дивимось – іде голова сільради: галіфе, штіблєти на босу ногу, гімнастьорка і кепочка-восьмиклинка. У руках несе портрет Сталіна і півлітрову пляшку з чорнилом. Каже: "Якщо лишу на ніч в кабінеті портрет Сталіна, його поб'ють і помажуть чорнилом". Приходив уранці на роботу в сільраду, вішав портрет Сталіна, а ввечері знімав його і заносив додому.
2. Поліську хату перемалював із фотографії мистецтвознавця Стефана Таранушенка. Під час колективізації йому пощастило дістати гроші на відрядження: закупив багато скляних фотопластинок, бо плівок тоді не було. Вони центнери важили. Узяв коняку, завантажив усе на воза й поїхав Україною. У Стефана Андрійовича був дерев'яний німецький фотоапарат 1903 року. Він сфотографував більшість сіл, де були ще курні хати. Всі плівки з експедиції Таранушенко зберігав в Українському музеї в Харкові. Аж тут його арештовують і відправляють у заслання. Він тільки встиг кілька контрольних знімків пороздавати по знайомих, щоб збереглися. У перший же день бомбардування Харкова в музей поцілив снаряд. Усі фотопластини були знищені. У 1950-х Таранушенко повернувся із заслання, пішов по людях – йому повернули частину його колекції.
Раніше на Поліссі під долівкою селяни ховали плаценти – їх загортали в чисте полотно і закопували просто в хаті. Коли археологічна експедиція після Чорнобиля хати розбирала, в деяких долівках познаходили по 50–60 закопаних плацент – скільки поколінь там народжувалося.
3. Водяний млин, що стояв біля Хотинської фортеці 1953 року. Такі були ще в І столітті до нашої ери в Римі. А в ХІІІ–XIV столітті заполонили Україну, бо молоти на жорнах була каторга. Млин працював лиш коли йшла вода – у теплу пору.
Ми з батьком перепливли на поромі через Дністер просто під Хотинську фортецю. Батько оглядав її, а я сидів на березі. Дивлюся, стоїть оцей млин: поміст на двох великих човнах. На помості – хатка, і з неї спущене у воду широке колесо, з великими лопатями. Вода підпливає знизу, він поволі рухається.
4. Марку "Косар з Буковини" намалював 1993-го. По кутках угорі – тризуб, як на УНРівських марках. Підписав номінал "10 шагів". Тоді думав, що в нас після незалежності будуть не копійки, а шаги (шаг – дрібна розмінна монета в Українській Народній Республіці. – "Країна").
Косар на сінокосі – у широких домотканих штанях, довгополій сорочці поверх них, на поясі висять дерев'яні футляри для брусків, якими заточували косу. В такому одязі буковинці ходили ще 1953-го.
У 1960-х по всій Україні відійшло покоління традиційного селянського побуту. Моя покійна бабуся Мокрина ховала в запічку дерев'яну коробку. У ній я знайшов дідову люльку зі слонової кістки, кисет і дві чи три срібні "миколаївські" монети. "Це комсомольці зірвали, – розказувала бабуся. – Як бачили нас у тих дукачах, зривали їх із нас". Свої ж сільські комсомольці.
5. Марка з історії українського війська. У ХІІ столітті на слов'янські землі вдерлися агресивні ордени хрестоносців. 1410 року відбулась вирішальна битва при Грюнвальді. Проти тевтонців билися польський король Ягайло і литовський князь Вітовт. Військо Вітовта було майже повністю з українців та білорусів. Тевтонців розбили. Після битви Ягайло нагородив бійців. З українських воїнів збереглося лише ім'я Івана Сушика з Романова під Львовом. Його нагородили двома селами в Галичині. Це свідчить про те, що і в нас у XIV–XV століттях був лицарський стан. І слова "лицарі-козаки" – не просто романтичні вигадки епохи Гоголя й Шевченка.
Слов'яни в тій битві захопили обоз тевтонців – багато діжок із вином. Але Ягайло наказав вилити все на землю. Знав, що слов'яни, як допадуться до хмільного, про битву забудуть. У ті часи мародерствувати не вважали ганебним. З поля бою брали все: зброю, золото, одяг. Відомий факт, що воїни забрали після вбитого ворога дорогу боброву шубу. А в той час лютував тиф. На тій шубі було багато вошей. Кожен новий власник шуби за якийсь час заражався тифом і помирав. Доки хтось здогадався її спалити. Спалили не тому, що вона заражена вошами і гнидами, які передають недугу, а тому, що думали, ніби на ній було прокляття.
2 
1
Коментарі