ЄГОР ВОРОБЙОВ 39 ДІБ ПРОВІВ У ПОЛОНІ
В ІЛОВАЙСЬК ПРИЇХАЛИ 23 СЕРПНЯ. Наступного дня дізналися, що ми в оточенні. Підійшла колона російських танків, почали розвертати артилерію. У Києві готувався парад, а ми чекали "феєрверку". 24 серпня о сьомій вечора біля бліндажа чуємо – хлопок, і позаду нас вибух. Постріл прямою наводкою зі 120-міліметрового міномета. Ми – чоловік 20 – залягли в бліндаж і більше не вилазили. Обстріл не стихав до п'ятої ранку.
Я БУВАВ ПІД МІНОМЕТНИМ ВОГНЕМ ОПОЛЧЕНЦІВ – вони стріляють хаотично. А тут відчувалося, що працює армія: стріляли точно, міни лягали навколо бліндажа. Здоровенна колода – півметрова в діаметрі – стояла перед окопом. На ній чашка, зубна щітка. Снаряд поцілив під колоду. Її розірвало. Якби її не було, не вижив би ніхто з нас.
В ОТОЧЕННІ БУЛИ З 23 ПО 29 СЕРПНЯ. У перервах між обстрілами наша група знімала інтерв'ю. Перебазувалися до покинутого будинку в Многопіллі. Знайшли розетку й на комп'ютерах монтували ролики й викладали в YouTube.
МІСЦЕВЕ КЕРІВНИЦТВО АРМІЇ ДОМОВИЛОСЯ ПРО ВИХІД КОЛОНИ З ОТОЧЕННЯ, з Іловайська, Многопілля, прилеглих сіл. Усі зібралися у дві колони й рушили. Колони розстріляли. Ми були у броньовику. На склі залишилося два сліди від пострілів: один – на рівні голови водія, другий – на рівні моєї. "Моя" куля ввійшла в корпус, по броньованій пластині пішла донизу, й біля моєї ноги спалахнула обшивка.
ГЕНЕРАЛ ЛИТВИН УТІК. Досі для мене загадка, як він своєю машиною виїхав повз російські танки. З того котла вийшло все вище керівництво. Два бусики, в яких їхали генерал Хомчак і комбат батальйону "Дніпро" Юрій Береза – фіть, і звернули в лісосмугу. Ніхто по них не стріляв. Багатьох комбатів солдати не поважають. Хлопці, яких поранило разом із Семеном Семенченком, розповідали: сів у вертоліт і полетів у госпіталь, а їх залишив із перебитими ногами. А от Ярош воює з хлопцями пліч-о-пліч.
БАЧИВ, ЯК ВИБУХНУВ БТР ІЗ ЛЮДЬМИ.
ОБСТРІЛ КОРИДОРУ ТРИВАВ З 12.00 ДО 17.00. Наприкінці було чути лише короткі черги – добивали. Ховали ми товаришів щодня. Усі хлопці говорили: нас злили.
ГЕМОСТАТИКИ ТАМ ПОТРІБНІ, ЯК ПОВІТРЯ. Армія замість целокса закуповує гемостатичну губку. Але як її нанесеш? Банка скляна, закрита гумовим корком і алюмінієвою запайкою. Доки відкриєш, можна стекти кров'ю. Але пачка целокса коштує 100 доларів, а гемостатична губка – 55 гривень.
30 СЕРПНЯ НАША МАШИНА НАТКНУЛАСЯ НА ЗГОРІЛИЙ ТАНК, що стояв поперек дороги. Намагалися об'їхати і звалилися в кювет. Прибігли російські солдати. Кажуть: "Ви – коригувальники вогню". Ми були виснажені й зневоднені. Зранку нам зав'язали очі й руки, завантажили в КамАЗ. На базі мене відвели на допит. Потім дізнався, що знімальну групу відпустили. Хоча мені казали, що їх розстріляли.
РОСІЙСЬКІ СОЛДАТИ СТАВИЛИСЯ НОРМАЛЬНО: годували, цигарки давали. Розмовляли про літературу й мистецтво, про життя.
ЗА ТРИ ДНІ МЕНЕ ПЕРЕДАЛИ ОПОЛЧЕННЮ. Почалися знущання. Били, вимагали, щоб говорив їм усяку кісельовщину. Пошкодував, що не дивився його програм. Хотіли почути, що Коломойському Ізраїль передав машину, щоб органи виймати з людей. Що наші бійці поранених закопують. Маячню всяку. Записали мене на відео. Сиджу з мордою синього кольору – одне око посередині, другого взагалі не видно, обличчя в крові. Зрозуміло, які можуть бути свідчення.
ОДНА ТУША, РОСІЯНИН КОВАЛЬОВ, теж якусь херню мене питав. Його кілограмів 200 проти моїх 53. Я на стільці сидів, він із розмаху бив долонею – я летів із того стільчика в стінку. Один раз прикладом у потилицю отримав. Били гранатами, ножами, відбійним молотком, сокирою.
ПІЗНІШЕ, КОЛИ ЛЕЖАВ У ГАРАЖІ, ПРИЇХАЛИ ВНОЧІ ЗЛІ. Їм не вдалася атака на українські війська, вирішили відігратися. Забігли з бітами. Я трохи протупив спросоння. Замість того, щоб передпліччям прийняти удар, зустрів біту кулаком. По передпліччю разів шість ударили, поки зламали нижню променеву кістку. Я її сам вправив. Не казав, що зламана.
КІСТКА НА ДОЛОНІ ЗМІСТИЛАСЯ. Її перебинтували, бо лопнула шкіра, і кров капала на папір, коли я писав.
ДАЛИ ТЕЛЕФОН: ДЗВОНИ. Тільки заговорив із дружиною – почали бити, щоб рідні чули. Сокирою погрожували відрубати руку. Я відсмикнув. Обухом ударили по підйому стопи. Підводили до викопаної ями, стріляли під ноги й над головою. Думав підійти під кулі. Стримало, що мама одна лишається. Вирішив: треба виживати. Врешті я розумів, куди їду. Там усі були готові до загибелі.
НА БАЗІ В МАКІЇВЦІ відвели в сарайчик для зберігання газових балонів для зварювання. Закрили й забули. 23 дні я там просидів. Моїх мучителів перевели на іншу базу. А нові не знали, що я там. Раз уночі хтось зі сторожів приніс їсти. Російський сухпайок – гуляш, овочеве рагу і глевкий рис. Було ще сало. З нього робив свічки: скловата, на якій спав, була обмотана вогнетривкою капроновою ниткою, з неї скрутив ґніт, обмочував у салі, підпалював. Боєць передав мені пачку цигарок. Каже: "А твої знають, де ти?" – "Днів 20 тому я дзвонив дружині". Наступного дня мене вивели. В ополченців квадратні очі: ти хто? Відвели помитися, дали нігті зрізати – були сантиметрові. Годували тричі на день.
ПОЧАЛИ ВОДИТИ ДО ПРЕС-СЕКРЕТАРЯ ОПОЛЧЕННЯ ТІГРАНА (Тігран Парсегян. – "Країна"). Він у Росії меблі продавав. Був одним із лідерів фашистської організації "Русское национальное единство". У нього ідея фікс про слов'янську єдність. Він запропонував: "Поїдь познімати Донецьк. Ваша укропська хунта показує події з одного боку, а ти подай з іншого". Я погодився. Розпитував людей у містечках біля Донецька. У Макіївці на ринок зайшов, у Донецьку – в лікарню. За 2 години до того у неї "Град" поцілив.
БАГАТО ЛЮДЕЙ ПОВЕРТАЮТЬСЯ НА ДОНБАС. Серед населення ідей безліч. Хтось хоче в Радянський Союз, хтось у Росію, хтось – автономії Донбасу, хтось – відновити Київську Русь. Більшість ворожі до Києва. Налякані одностатевими шлюбами. Вважають, що це в Європі поголовно. Говорять заяложеними фразами – ніби з однієї методички. Я намагався дізнатися, який у них адміністративний устрій – ДНР чи Новоросія, це країна чи місто. Так ніхто й не зміг відповісти.
ТІГРАН ПРОПОНУВАВ МЕНІ СІМ'Ю ПЕРЕВЕЗТИ В ДНР. "У вас же укропські новини. СБУ побачать, що ти пишеш об'єктивно, вони тебе вб'ють". Кажу: я готовий, відпустіть додому. Ми з ним довірливо спілкувалися. Останній день на тій базі я ночував у нього в кабінеті.
ТІГРАН ВИКЛАДАЄ СВОЇ ЗВЕРНЕННЯ ДО ПУТІНА В YOUTUBE. Матюкає за те, що "не дав наказ Януковичу розігнати Майдан" і що мало допомагає Донбасу воювати з Києвом.
ФРАЗУ "ПУТІН – Х… ЛО" НЕ РАЗ ЧУВ І ВІД ОПОЛЧЕНЦІВ, і від російських десантників. Росіяни кажуть: економічна ситуація плачевна, з областей усі гроші перевели на Москву. Говорили: "Ми за Росію воюємо, а в Росії жити не хочемо".
ОДИН ЧЕЧЕНЕЦЬ ПІД ЧАС ДОПИТІВ ЧІПЛЯВСЯ: "Ты чего на мой земля пришьоль? Я тут свой земля защищать". Ну, обізяна. Яка "твой зємля"? Ведевешники з цих чеченів ржуть.
ЗДИВУВАЛИСЯ, КОЛИ ПОЯСНИВ ЇМ, ЩО ЗНАЧИТЬ "СЕПАРАТИСТ". Думали, це щось типу "підараса".
ЗБРОЇ В НИХ ВИСТАЧАЄ. Її навіть у зброярські магазини завозили і продавали.
ОПОЛЧЕНЦІ ДУМАЮТЬ, ЩО ПО КИЄВУ "ПРАВИЙ СЕКТОР" БІГАЄ І ВСІХ УБИВАЄ, відбирає бізнес, а депутатів у сміттєві баки кидають. Вважають, що головна ударна сила в нас – це "Правий сектор". Хоча їх усього з півтори тисячі.
РОСІЯНИ ДІЮТЬ, ЯК УДАРНІ Й ДИВЕРСІЙНО-РОЗВІДУВАЛЬНІ ГРУПИ. Роблять прорив на територію, запускають ополченців, а самі відходять. У Донецьку я не побачив жодного російського солдата. Це нагадує зачистку території від українців руками самих українців.
ЗА ДЕНЬ ДО ЗВІЛЬНЕННЯ ПОВЕЛИ МЕНЕ ДО БЄСА – Ігоря Безлера. У нього ще двоє сиділи. Почалися наїзди, втирання, що України не існує, що її придумав Ленін, а землі дали Андропов із Хрущовим. Потім Безлер прийшов до мене сам. Розказував про себе. Сміявся: "Зорян Шкіряк переконував, що я готую замах на Авакова. Та я, – каже, – Гелетея, Авакова і Ляшка берегтиму, пилинки з них здуватиму. Бо замість них можуть поставити розумних". Ми розмовляли хвилин 5. Йому подзвонили, що їхні позиції обстрілюють. "Знаю таких чуваків, – каже. – Люблять заїхати "Градами" в центр Донецька, зробити кілька залпів по українських військах і втекти. А ті по нас атвєтку дають". Він – не дурний. Кадровий військовий, розвідник, в російському головному розвідуправлінні служив.
НАСТУПНОГО ДНЯ МЕНЕ МАШИНОЮ ВІДВЕЗЛИ В КРАМАТОРСЬК. Туди приїхали наші хлопці з "Еспресо.TV", Забрали в Київ. Мама за цей час пережила мікроінсульт.
ТІГРАН ДОСІ ТЕЛЕФОНУЄ. Дружині телефон обривав, доки я їхав. Вийшов стокгольмський синдром навпаки.
ХОЧУ ПОВЕРНУТИСЯ В ЗОНУ АТО. Не знаю, як це пояснити мамі й дружині. Там люди інші. Таких, напевно, більше ніколи не зустріну. Відкриті, довірливі. На гражданці таких не побачиш.
2 
1
Коментарі