Ексклюзиви
Вівторок, 10 жовтня 2017 14:21

"Нікому не цікаво, як ти жив. Усім інтересно, як помреш"

Про що говорять українці під час закупів у Польщі

У супермаркеті Biedronka в польському місті Грубешів за 5 кілометрів від кордону українці купують здебільшого продукти й побутову хімію. Магазин популярний, бо товари у півтора-два рази дешевші, ніж в Україні. На стоянку покупки вивозять кількома візками

Худорлява жінка виставляє в холодильник у кінці торгового залу молоко й сметану. Її за фартух смикає огрядна кучерява блондинка в шкіряній куртці:

– А де Лєна? Ви ж завжди парами їздили?

– Грибами отруїлась. Лежить у львівській інфекційній. У неї і так печінка після гепатиту нікудишня. Треба було тих красноголовців наїстися? Ледь відкачали. Лікар сказав, що ще півгодини – і могли б викликати священика.

– Вона живуча. До 100 років буде в Польщу їздити, доки всіх онуків і правнуків в університетах не вивчить, – обоє регочуть.

– На якого пана зараз робиш?

– Обриваю виноград і ліщину. Платить 10 злотих (73 грн. – Країна) у годину. Кликали ліпить pierogi (польські вареники. – Країна) під Варшавою. Але я не привикла мати діло з тістом. Удома тільки борщ готую.

До блондинки підходить чоловік у коричневому пальто. Кладе до таці упаковку мідій і пляшку вина.

– То твій Войцех? – моргає худорлява.

– Ні, то Марек. Із Войцехом усе в минулому. Його діти мене мало не з'їли. Боялися, що батька на собі одружу. Кому він треба з діабетом? З ним важче, ніж з малою дитиною. А ти за свого Івана тримаєшся?

– Свекруха померла, донька – в Києві. Ваня лишився сам. Корову й кози продав, бо важко. Тільки кролів тримає. До Різдва попрацюю і на зиму повернуся. Він без мене і в хаті не розтопить. Хотів їхати сюди сварщиком, але в 56 років на роботу брати не хочуть.

– Ваша хата скоро завалиться. Думала, давно в нову перебралися.

– Я йому торік гроші вислала, щоб добудував. А він у бізнес пустив. Два гектара малиною засадив. Тепер збирати нікому.

Жінка в сонцезахисних окулярах розстібає куртку Columbia біля молочного відділу. Кладе у кошик 400-грамову пачку сиру Gaudа. За акцією коштує 5 злотих – 36 грн. Бере п'ять упаковок йогурту FruVita по 1,5 злотого кожна.

– Не бери, то насправді маргарин, а не масло, – її наздоганяє на голову нижча жінка в жилетці з кролика і шкіряних ботфортах.

Підкидає до кошика упаковку мисливських сосисок і літр яблучного соку.

– Ти чого сумна? Гроші не заплатили?

– Дали половину. У п'ятницю – решту. А я до вихідних чекати не можу. Обіцяла малій, що на день народження приїду.

– У нас вчора одна дівчина мало не повісилася в садку. Добре, що подружки всюди її шукали. Була заручена. А хлопець її кинув. Узяв собі багату – доньку власника сільмагу. На 10 років старша, на 50 кілограмів важча. А біля вас чого минулого тижня "швидка" стояла?

 

– У Христі серце схопило, коли взнала, що в Калинівці склади почали зриватися. Вона залишила вдома лежачу матір. Сусідці гроші платила, щоб її годувала й ­обмивала. А коли земля дрижати почала, всі розбіглися і про бабу забули. Лишилася сама. Ні радіо, ні телевізор не працює, мобілка розрядилася. Христя дзвонить, а зв'язку нема. Тільки в обід наступного дня бабу знайшли. Плакала, бо думала, що почалася війна.

– 16 годин на кордоні? Ми за три часа проскочили. Ти в якій черзі стояв? – коротко стрижений хлопець кладе у візок дві пляшки Zubrowka.

Візок його знайомого догори закладений ковбасою, сиром, оливками й майонезом.

– Я спочатку рвонув на Угринів (пункт пропуску у Львівській обл. – Країна), – розповідає. – Там завернули, бо колеса лисі. Поїхав на Ягодин (пункт пропуску у Волинській обл. – Країна). А там машин – море. Всі на польських чи литовських. У мене час піджимає. Якщо до півночі не пережену, випишуть штраф. Пробував домовлятися, але в черзі всі глухонімі. Пронесло. За 5 хвилин до 12 в'їхали.

– Ми б прорвалися швидше. Але перед нами вклинилася мамаша з 4-річною дитиною. На доньку – ні паспорта, ні дозволу від батька на вивезення. Прикордонник вертає, а мамаша кричить: "Чим ми гірші за Саакашвілі?" Сігарєтчики валять без черги. Мене це возмутило. Потім на дві години стали. Руху нема. Вийшов попитати, а там із собаками бігають. Кажуть, когось хапанули з бурштином. На Угринові такого бардака нема. Це твого Opel учора на СТО бачив?

– Да. Хотів акумулятора замінити.

– Я тобі казав, як ми із Софією на СТО у вересні з'їздили? Вернулися з моря на машині й привезли змію. Хтозна, коли вона залізла. Вперше дала про себе знати під Уманню. Вилізла на капот. Соня різко затормозила – змія злетіла. Ми подумали, що загубили її. Наступного дня загнав машину на СТО. Приїхав забирати, а майст­ри – в шоці: "Чого не попередили, що під капотом – гад?" Їхній корєш загнав Mersedes на яму. Почав стукати, щось міняти, коли на голову змія упала. Він з переляку знепритомнів. Кажуть, сердечник. "Швидку" викликали.

Жінка років 40 кладе до візка чотири пачки сметанкового капучіно.

– Тоня стала йому жінку підбирати, як взнала, що має четверту стадію раку, – каже до чоловіка із сивиною на скронях. – Але кому треба вдівець із двома дітьми?

– Якщо в придачу двоповерхова хата і дві машини, то діти не завада, – усміхається той.

– Лікарі попередили Тоню, що до Нового року не доживе. Метастази пішли по всіх органах. На похорон із трьох сіл людей найшло. А як гроші збирали, то ніхто дверей не відкривав.

– Нікому не цікаво, як ти жив. Усім інтересно, як помреш, – чоловік виймає з кишені пачку цигарок. Одну закладає за вухо. – Даш, я на вулицю. Дуже курити хочеться. Ти горошок і кукурудзу візьми. Зустрінемося біля порошків.

На стоянці біля супермаркету кучерявий блондин у подраних на колінах джинсах обіймає брюнетку на високих підборах. Та намагається вислизнути.

– Котя, я так більше не можу. Давай скажемо йому правду. Ти ж знаєш – він тільки обрадується, – хлопець бере з капота автівки пляшку енергетика.

– Влад, я не готова від нього піти, – брюнетка переминається з ноги на ногу. – А якщо він у мене Валічку забере? Під ним пів-Ковеля ходить. Має своїх людей серед мєнтів і суддів. Йому дитина до лампочки, але зробить все можливе, щоб мені насолити. Мені на роботу пора. Давай ввечері поговоримо.

– А в тебе буде час? Ти знову зі своїм Юриком по Skype трандітимеш?

– Я поки що його дружина, – махає золотою обручкою і йде до автобуса.

– Я ще 10 машин пережену – і купимо квартиру. Буде де жити тобі й Валічці, – каже їй услід і сідає за кермо.

На касі спрацьовує металорамка. Охоронець просить вивернути кишені хлопця у джинсовій куртці. Там – шоколадний батончик, пачка сиру і LED-лампочка. Люди в черзі переглядаються. Касир викликає адміністратора.

– На розлучення донька запросила гостей більше, ніж на весілля. Святкували два дні, – жінка років 50 спирається на ціпок, тягне за собою кошика на коліщатах.

– Чого так швидко розбіглися? – цікавиться сивий бородань.

– Вона тоді вагітна була. Від кого – не знала. Свекруха зробила тест ДНК. Сказала зятю, що дитина – не від нього.

– Ви коли на громадянство подаватися будете?

– Ще півроку.

– У Дрогобичі квартиру продали?

– Донька хоче за неї 40 тисяч. Але в агентстві кажуть, що таких цін вже нема. А ви тут надовго? Чи після Покрови додому?

– Я тут як удома. Мій дід тут родився, женився і дітей народив. На Холмщині українських цвинтарів більше, ніж польських.

– А где BMW, который пригнали зимой? – кучерявий бородань викладає на стрічку біля касира чотири упаковки какао, п'ять салямі, сир, оселедець, ящик майонезу, кілька банок соку. За ним чоловік у капюшоні й окулярах-хамелеонах підкочує візок із двома парами дитячого взуття.

– После аварии забрали на штрафплощадку, – протирає окуляри. – Владельцем записали поляка, который умер три месяца назад. Только он имеет право забрать машину. Пробовал договариваться через ментов. Хотят 800 долларов. Я за эти деньги другую машину пригоню.

– Сейчас не пригонишь. Все, что выпустили после 2000-го, продают от

1,5 тысячи. Старые завозить не хотят.

– Как отдохнули в Испании?

– Хорошо. Но не знали, вернемся ли назад. Боялись, что пилоты забастуют. Когда вылетели из Барселоны, полсалона вздохнуло с облегчением. На стадион "Барсы" (футбольный клуб "Барселона". – Країна) не попали. Даже сувениров не привезли. Испанский хамон купили в Варшаве.

Бородань несе до авто два великі пакети. Один із них на стоянці рветься. Розбивається банка томатного соку. На асфальті лишається червона калюжа.

Зараз ви читаєте новину «"Нікому не цікаво, як ти жив. Усім інтересно, як помреш"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 800
Голосування Як знизити смертність на дорогах?
  • Радикально збільшити штрафи за усі порушення ПДР
  • За п'яне кермування відбирати водійське посвідчення довічно
  • Зменшити дозволену швидкість у містах до 50 км/год
  • Запровадити відеофіксацію на завантажених дорогах
  • Повернути ДАІ
  • Відремонтувати дороги
  • Засуджувати до великих тюремних строків
  • Свій варіант у коментарях
Переглянути