1. 13-річним я написав у районну ніжинську газету "Під прапором Леніна" про сусіда, який під градусом ледь не спалив наш будинок. У нього загорівся "бичок", і через це приїхали кілька пожежних машин. За кілька днів до мене в квартиру прийшов із цією газетою в руках дільничний. Батьків удома не було. Я саме робив уроки. Мент завів на мене протокол і почав допитувати: "Чого ви жалуєтесь в газету?" - "Я не жалуюсь, я описав реальний випадок". - "А для чого вам це було потрібно?" Тоді я зрозумів, що від ментів треба триматися подалі.
2, 3, 4. 1998 року, на початку грудня в нас із Сергієм Жаданом гостював німецький письменник Вальтер Загорка. Старий поважний 60-річний бідний поет. Був кінець 1990-х, ми мали зустріти його в Києві з автобуса, але нас випередили якісь бандити. Посадили німця в машину й завезли в поле. Почали вимагати гроші. Він мав тільки 100 марок. Вони не знали, що з ним робити. Повезли в готель "Турист", а потім вийшли на нас із Жаданом. Сказали: "Ваш німець - забирайте його".
Увечері того самого дня стояли з Вальтером біля Київського залізничного вокзалу. Він курив і розмовляв німецькою. До нас підійшли двоє патрульних. Перевірили документи і заявили Вальтеру, що біля вокзалу не можна курити. Якби він не курив - затримали б за те, що не курить. Побачили: поряд з іноземцем похилого віку двоє наших ушльопків - я і Жадан. Подумали, що ми супроводжуємо якогось багатого дядечку, і вирішили збити гроші. Відстали, коли ми почали тицяти їм квитки на поїзд, що від'їздив за 5 хвилин.
Наступного дня приїздимо в Харків. Дев'ята ранку, метро. Біля входу на ескалатор нас беруть і ведуть у відділок. Показують на мене і кажуть: "У тебя красное лицо". За логікою ментовською, якщо в тебе пика червона, то ти - п'яний. Є люди руді, є чорні. А в мене постійно червоний колір обличчя. Нас розвели по кімнатах. Мент, не піднімаючи очей, каже: "Спрашивай меня". Кажу: "Сколько?" - "30". Це був 1998 рік, тоді 30 гривень були, напевно, гроші. Якби не мав, мусили б відкупляти мене друзі.
Мент, не піднімаючи очей, каже: "Спрашивай меня". Кажу: "Сколько?" - "30"
5. Який рік? Харків, День Незалежності. Йду на якісь урочисті заходи до Художнього музею. Бачу - стоїть знайомий. Я йому здалеку кричу: "Сумасшедшая бешеная кровавая муть, Что ты? Смерть? Иль исцеленье калекам? Проведите, проведите меня к нему, я хочу видеть этого человека!" - цитата з Єсеніна. Ми так дуже часто віталися. На мене наскочили п'ятеро ментів, затягнули за будинок культури МВС. Двоє тримали, а троє по черзі били в живіт. А потім інші двоє тримали, а ті хто, не бив, ще стукали по разу. Виявляється, я сильно кричав у той час, коли на трибуні виступав мер. Я й досі не пригадую, хто тоді був у Харкові мером. Від побиття відходив із друзями рок-музикантами. Ми пішли в гастроном "Київський" на вулиці Сумській, взяли якусь пляшку.
Я про той випадок написав у журналі, а Сергій Жадан додав фейлетон. Менти прислали мені за кілька тижнів листа, що за фактом моєї статті провели перевірку, і факти не підтвердились.
6. 2001-го ішов у Харкові на поїзд. Почали присікуватися, що нетверезий. Повели у відділок. Я не становив жодної загрози, поводився адекватно. При собі мав усі документи. Однак мене запакували на ніч у витверезник. Чогось менти вважають, що перебування в нетверезому стані когось оскорбляєт. Але коли син Віктора Януковича іде по вулиці в нетверезому стані, його міліція чомусь не затримує. І бомжів нікуди ж не забирають, а мене, прілічно одєтого чєловєка, можна.
У витверезнику стіни кам'яні, нари дерев'яні. Я попросив подзвонити, щоб сказати рідним, де я. Власного мобільного тоді ще не мав. За дзвінок, кажуть, давай 20 гривень. Не дав я тих грошей. Але за ту ніч я всіх дістав. До ранку кричав, що я - журналіст і щоб дали подзвонити. Чоловік шість нетверезих просили мене вгамуватися. В туалет менти виводили в коридор під конвоєм: пам'ятаю, когось били в сусідній камері. Вранці мене першого випустили. Тоді були ліберальні часи.
Уже років п'ять-шість міліція мене не затримує. Може, я став розумніший. Можливо, обережніший. Можливо, просто з дому не виходжу.
3 
1
Коментарі