"Нам потрібна перемога. Перемир'я краще підписувати, коли ЗСУ будуть на Чонгарі і в Краснодоні"

Місія України – розвал імперій

– З 2014-го про мене була стаття в українській Вікіпедії, але якісь ватники пожалілися – і її зняли. Я її не ставив туди, але якщо відновлять, не заперечуватиму, – каже Віктор Бобиренко. Спілкуємося в месенджері 1 квітня.

Ви народились у казахському Кентау. Чому не в Україні?

– Я народився в бараці. Батько був родом із Полтави, у Другу світову евакуювався з родиною в Уфу. А мамин рід – із Хмельниччини. Вона з родини петлюрівського старшини, який відбував заслання в Казахстані. Там батьки й зустрілися.

1975-го сім'я переїхала в Лохвицю на Полтавщині. Там я закінчив школу. Потім служив на Балтійському флоті. Демобілізувався вже в незалежну Україну 1991-го. Вчився на географа-історика в Сумах. Тут і прижився.

 

Коли стали свідомим українцем?

– Антикомуніст у мені народився в 16 років. Ще в совєцькі часи. Позичив у однокласника самвидавівську версію книжки "Архипелаг ГУЛАГ" Солженіцина та прочитав за два дні. Вона перевернула мій світогляд. 1987-го став цікавитися антисовєцькою літературою.

Де вас застала війна?

– У Сумах. Знав, що вона буде. 22 лютого в ефірі "Суспільного" казав, що вона неминуча, бо путін визнав ОРДЛО. Коли дружина о пів на п'яту ранку розбудила: "Вставай, війна", – був готовий. Тривожні валізки в нас були спаковані. О 6-й дружина з дітьми виїхали з міста, а о 14-й путінські війська вже були в Сумах.

Які думки й емоції пережили в перші хвилини?

– Сподівався, що рашисти не нападуть на Суми. Думав, битимуть із півночі на Київ – Чернігів, а зі сходу відрізатимуть Донбас. Був ще один аргумент, чому не мали йти на Сумщину. Через Терни пролягає російська газова труба, там розташований один із колекторів. Якщо його підірвати, вся Європа залишиться без газу. Однак зайшли й захопили. Блокада Сум була дивною: рашисти блокпостами оточили місто, але в нього не зайшли. Московська орда хотіла зайти з Лебедина через Гадяч на нафтогазові поля Полтавщини, щоб припинити видобуток ресурсів. Добрела аж до Прилук. Під Гадячем їх добряче потріпали наші. Коли окупанти прибрали звідти свою оперативно-тактичну групу, товклися тиждень біля Сум. Місто було вдруге заблоковане.

Хто встиг запастися, той не бідував. Решта відчула дефіцит цигарок і ліків. Я діабетик другого типу. Закінчилися життєво необхідні таблетки. Написав у фейсбуку: хто має діабетон, відгукніться. Допомогли миттєво. Мав проблему з кефіром, – звик, що він завжди в мене є. Місяць просидів без нього.

Блокадні Суми дали одну перевагу: тепер дітям не треба пояснювати, що таке СРСР. Досить сказати: пам'ятаєте блокадні черги в аптеки й магазини? Оце так було й за совка. Прийшов "русский мир" і відкинув нас на місяць в СРСР. Це найкраща антипропаганда проти "найкращого пломбіру й ковбаси".

Сумщина вже не пріоритетна для ворога?

– Він не може тягнути наступ у кількох оперативних напрямках одночасно. Рашисти підуть звідти, де довгі комунікаційні шляхи. Можуть залишитися в Чорнобилі для шантажу й у Гомелі, щоб контролювати Білорусь. Притиснуться до кордону. Солдатів із-під Броварів і з півночі України помиють і кинуть на донбаський фронт – під Сіверськодонецьк, Попасну, Маріуполь, Волноваху і Світлодарську дугу. На півдні їм буде зручніше воювати: там степ і немає лісів, річок і боліт. Можливо, ще залишать собі як плацдарм Херсон на правому березі. Втім, це неточно: військово утримувати його важко й недоцільно. Та російська політика поза логікою, тому це не можна відкидати.

Чи загрозливе для України перекидання російських сил на схід? Зможемо стримати ворога?

– Безумовно. Наша перевага в тому, що із Сіверськодонецька виїхали всі українці, які могли. Мер бігає по хатах і каже: хто має дітей, мусить виїхати. Росіяни не зможуть прикриватися людьми, а ми будемо вільніші в обороні й наступі. Днями відбулася закрита скайп-нарада путіна. Нібито були Патрушев, Наришкін, Шойгу й Герасимов. Останній буцім давав голову на відсіч, що треба посилювати Донецький напрямок додатковим резервом для захоплення всього Донбасу, і путін це благословив. Якщо будуть труднощі, сказав бомбити житлові квартали.

Ми готові до цього сценарію?

– Звичайно. Більшість людей виїде. Це допоможе нашій армії повноцінно бити ворога. Так, як із Маріуполем, де заручниками були всі жителі, вже не буде. Міста Донбасу стають кам'яними джунглями для ворога: вистрілюйте всі ракети й заходьте, ми вас зустрінемо. Воювати в місті краще, ніж у полі. Будуть артилерійські дуелі. Вже не зможемо, як раніше, не втративши жодного свого танка, підбити 20 ворожих. Однак співвідношення втрат буде 1:5, а може й 1:10 на нашу користь. Ворог виснажиться раніше за нас.

Маємо шанс і потугу відвоювати весь Донбас?

– Якщо путін оголосить мобілізацію, то це непросте завдання. Якщо наш потенціал – 900 тисяч вояків, то у ворога – на мільйон більше. З такою різницею воювати важко. 1 квітня в Росії почався весняний призов, під покровом якого робитимуть приховану мобілізацію. Втім, щодо вмотивованості росіян іти воювати проти нас є великий сумнів. Прогнозую, що вони влаштовуватимуть диверсії проти себе, щоб накрутити росіян на ура-патріотичний настрій "вставай, страна огромная, вставай на смертный бой". Скажуть, що "русь-матушку" бомбить кляте НАТО. Під цей шумок збиратимуть добровольців. Наше завдання зробити, щоб у них не вийшло псевдопатріотичного піднесення. За нами в тилу – весь цивілізований світ. Російські ракети закінчаться, а українські джавеліни – ніколи. Маємо їх уже в рази більше, ніж ворог – бронетехніки.

Ви спеціаліст із пропаганди. Який рахунок між Україною і росією в цій царині?

– Село Саматоївка – за 15 кілометрів від Сум – було в окупації. Скабєєва приїхала з командою "Першого каналу" знімати сюжет про "добрых русских вызволителей". Привезли КамАЗ продуктів "гуманітарної допомоги". Мовляв, "хохлики, налетайте, Путин вас любит". У машині – продуктові набори по 12 кілограмів. Але диво: ніхто не йде брати. Тоді москалі висипають це на поріг сільради й від'їжджають. Оператор знімає здалека, думає: зараз хтось прибіжить по халяву. Дивиться: якась бабуся крадеться попід парканом і поглядає на "гуманітарку". Тут її зустрічає сусідка: "Що ж це ви: в батюшки на причасті не були, а йдете до чортів цукор брати?" Та миттєво міняє план: "Бог із вами, я просто мимо проходила". КамАЗ зі Скабєєвою поїхав ні з чим. Свобода перемогла халяву. У наступному селі вони взяли десь немісцевих бомжів і зняли підставний сюжет.

В інформаційній війні ми перемагаємо з рахунком 100:1. Найкраща українська пропаганда – це правда. І ситуація з Бучею це показала. Світ вірить нам, а не російським маніпуляторам. Цю хвилю треба нарощувати. Маємо унікальний кредит віри й довіри світу. Не маємо права його змарнувати.

 

Що може повернути до реальності промиті впродовж 30 років кремлівською пропагандою уми росіян?

– Щоб змінитися, росіяни мають пережити катастрофу. Як німці після Другої світової. До того йде. Треба щоб "деды воевали", "надо – повторим" і "победобесие" відійшли в минуле назавжди. І ми допоможемо їм у цьому. Адже їх перемагають ті, кого вони зневажали. Якщо утремо їм носа, це буде катастрофа для росіян. Поб'ємо їх як величну націю, скажемо: ви тут ніхто і звуть вас ніяк. Ваша місія – скавучати на болотах, а не рятувати світ. Вашого "захисту" ніхто не потребує.

Як ви назвали б цю війну?

– Це дивна війна. З нами воює сусід-­агресор, але нашою територією йде газова труба, з продажу послуг якої росія заробляє і вкладає гроші в озброєння для посилення війни. Ми у стані війни виконуємо свої транзитні зобов'язання. Українська армія витиснула росіян до кордону в Сумській області, однак не перетнула його на російський бік. Хоча могли б. Втім, ми не даємо приводів москалям співати мантру про "священную войну". І це добре, бо світ, який нас підтримує, пильнує за нами.

Місія України – розвал імперій. Свого часу ми повалили Річ Посполиту, Оттоманську й Австро-Угорську імперії. Розвалили СРСР. Лишилася російська недоімперія. Далі можемо стати регіональним лідером. Бо тепер уже ніхто не скаже, що Україна не відповідає стандартам НАТО.

У близькій перспективі мир буде?

– Миру не буде. І це потрібно знати. Кремль видихнувся, але не змирився з поразкою. Підтягує війська й техніку, проводить приховану мобілізацію резервістів і найманців. Отже, спробують наступати ще раз. Проте ми – у внутрішньому периметрі. Нам легше буде перекидати оперативні резерви за напрямками.

Є кілька альтернатив. Перші дві пов'язані зі смертю путіна. Якщо його смерть буде "легітимною": від "тяжелой и продолжительной болезни" або – підступний ковід, чи його палке серце не витримає переживань за "россию-матушку", визначеному клікою наступнику доведеться проводити пишний похорон, клястись у продовженні його справи і тримати фронт. Але за спеціальними каналами Захід дасть правильний сигнал про готовність іти на поступки. І тоді переговорний процес можливий і важливий. Але росіяни готові будуть віддати все, крім Криму. А краще – погодяться на варіант 24 лютого.

Якщо ж путін упаде від змови прибиральниць його бункера родом з України, які "замочили его в сортире", наступники отримають легітимне право продовжувати морок у росії та закручувати гайки. Щоб нова кліка утрималася. Ця альтернатива можлива, але сподіватися на неї – як вірити в чудо. Це був би найкращий варіант для Зеленського і його зоряний час.

Альтернатива третя – путіна вбивають так, що нова влада в очах "русского общества" не є легітимною. Або відкрито починають ворогувати кілька угрупувань. Малоймовірний варіант, але найкращий для нас. Бо почався б регіональний сепаратизм. І ми повернули б усі свої території. Це теж із містичного. І я не розглядав би цього варіанту.

Навіть зі зміною російської влади можливе лише перемир'я. Треба виходити з елементарної логіки – путін не визнає поразки. Три основні вимоги: визнання Криму російським, ЛДНР – незалежними та відмова від НАТО – неприйнятні для України.

Нам потрібна перемога ЗСУ. Просто зараз вона видається неможливою. Однак за два-три місяці московський рейх може посипатися військово. Усім треба налаштуватися на те, що ця війна в її гарячій фазі триватиме мінімум до осені. Ми переможемо. Якщо не буде миру – перемир'я краще підписувати, коли ЗСУ будуть на Чонгарі й у Краснодоні. Ще ліпше – в Таганрозі.

Ядерна кнопка, якою путін шантажує весь світ, – реальна чи бутафорська?

– Це буде третя світова в гарячій фазі. Тут Європа не відмажеться. Десь улітку людоїди, знаючи, що показати миротворцем себе має і Байден – у листопаді проміжні вибори в Конгрес і Сенат, – починають розмови: "А может, надо просто перестать стрелять?" Це підхоплює втомлена Європа, і нам пропонують припинення вогню. Кожен перебуває на своїх позиціях.

А це значить – пониззя Лівобережжя в руках орків. І дай Боже, щоб до цього часу ми відбили Херсон. Отримаємо другий сезон протистояння, яке було в нас вісім років перед цим. Бонус для Зеленського: виборів можна не проводити. Але це означатиме сповзання України в колапс.

Путін матиме, що подати своїм виборцям як перемогу на параді 9 травня?

– Навіть якщо жодного українського міста не візьме, щось вигадає й назве перемогою. Скаже: ми втримали Донбас – і це наш здобуток. Або щось іще. Завдання України й цивілізованого світу максимально ізолювати росію, запровадити світове торговельне й енергетичне ембарго, зробити з неї другу Північну Корею. Таким чином унеможливити її військову потугу.

Людей змінила війна?

– Вони стали добріші. Біда об'єднує. У чергах немає злих слів. Матюкають тільки путіна й "русский военный корабль". Рівень взаємодопомоги зріс фантастично. Люди об'єднуються горизонтально, не чекаючи допомоги влади. Нинішня Україна – це велика толока: свій до свого по своє. Замість битися в чергах за цукор, як росіяни, українці діляться ним із сусідом.

Ви тренер із тимбілдингу. Що найважливіше в команді?

– Люди й те, як між ними побудовані стосунки. Є різні типи управління: авторитарний, демократичний, ліберальний. Найоптимальніший – ситуативний, коли керівник достосовує стиль керівництва під кожен випадок окремо. Керівник має вміти почути низову ініціативу. Втім, найважливіша етика взаємин. Це маркер успіху. Я начальник, ти дурень – не проходить.

Над чим працюєте зараз?

– Виграв грант. Разом з оператором та інфографіком знімаємо документальний фільм "Комунікація в блокадному місті". Суми місяць були в облозі. Розповім, як жителі організувалися без допомоги влади. Наступний фільм назвемо "Комунікація в окупованому місті". Його зробимо на досвіді Тростянця й Боромля. За два тижні планую зняти дві півгодинні стрічки.

Які три речі зробите після перемоги?

– Заберу сім'ю із-за кордону, разом поїдемо у подорож. Видам дві книжки – збірку віршів і політологічних есеїв. Я менталіст: знаю, як поділити електоральні групи. Є напрацювання, але не було часу зібрати все докупи. Планів багато, головне – пережити цю війну.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×