Письменниця Світлана Поваляєва згадує найяскравіших людей із київського андерграунду 1990-х
Майк
Він мені заміняв старшого брата. У перший рік знайомства здавалося, що ми 10 років проспали на одному ліжку. Люди не вірили, що ми - не коханці. Нам навіть снились однакові сни.
Майк був наркоман і знаменитість київського андерграунду. Він виступав по "вінту" (метамфетамін, популярний тоді наркотик. - "Країна").
Майк примудрявся засвітитись усюди. Ходив на кожен кінопоказ фестивалів "Молодість", знаходив якісь божевільні гурти в гаражах. Встигав з'їздити на зліт поетів до Мінська, а звідти - автостопом до Одеси.
Спочатку в його оточенні "вінт" варили на мікстурі від кашлю солутан. Потім її заборонили, почали з'являтись якісь флюколди та інші фенілоємні препарати. Щоб випарити хоч невеличку дозу з препарату від алергії зестра, треба було кілька пачок цих клятих таблеток. "Ваша "машина" в третьей пачке зестры", - це одна з його улюблених фраз.
Із часом Майк доштрикався до стану коматозника. Його віддали в дурку, закрили в стаціонарі. Він кілька разів тікав і щоразу переховувався в мене. Ходив по дому в піжамі, поцяткованій полуничками, мив посуд, прав. Якось додому заїхав свекор, привіз консервацію, картоплю. Бачить: чоловіка нема, в хаті двоє дітей, і виходить якийсь патлатий мужик у піжамі, з випраною білизною в руках. Свекор охрінів.
Погладшав на 15 кілограмів, бездумний як тварина, через кожне слово "Бог-отец", слина тече
Потім Майк потрапив на дурку всерйоз і надовго. Коли вийшов, ми його не впізнали. Погладшав на 15 кілограмів, бездумний як тварина, через кожне слово "Бог-отец", слина тече... Навіть не уявляю, чим його там накололи. Зомбі.
Але він був такий сильний, що за три роки повернувся до свого нормального стану. Тільки вже без наркотиків. Зараз виховує двох дітей.
Джон
Джон - із династії хіміків. Коли вони з Майком експериментували з виведенням нових наркотиків, квартира наповнювалася токсичним смородом. Його батько-хімік розумів, що за реакція відбувається, тому називав їх уродами й ходив у протигазі.
Джон досі живий і здоровий, хоча - системний і глибокий наркоман. Чого варта лише його фраза: "Клизма - тупиковая ветвь эволюции баяна". Я ніколи не розуміла, як можна так колотися й мати ідеальні голлівудські зуби та сяючі очі.
Вражало його знання органічної і неорганічної хімії. Наприклад, поїдаючи салат, він міг описувати реакції, які при цьому відбуваються в організмі.
Із часом виявилося, що в Джона - СНІД. Його дівчина померла - чи то від передозу, чи від імунодефіциту. А він залишився жити, лише повторював усім: "СНІД - це вітамінка".
Іда - художниця. Справжнє ім'я - Світлана Фесенко. З нею я познайомилася, коли геть безбашенні тусівки вже закінчувалися. Ми тусувались у жовтому корпусі університету Шевченка, з місцевими філологами.
На руках Іда носила півтора кілограма фенічок. Бісер, нитки й шкіра вкривали її руки до самих ліктів. Із зачіскою а-ля "маленький голландський наркоман", в косусі, плетеній сукні та військових черевиках. Вона постійно малювала всіх нас, поки ми бухали, читали вірші й грали на роялі.
У журналі "Молода Україна" вийшла рецензія Іди на мої твори під назвою "Єбля в метро з українським Берроузом". Буквально наступного дня тодішній мер Олександр Омельченко скликав засідання Київради, і журнал закрили.
Якось разом святкували Новий рік. У той період Іда багато писала, малювала, декорувала. Шалено пишалася тим, що назбирала грошей і купила набір красивенних келихів. Ми пили коньяк і раптом мені захотілося підірвати петарду в трилітровому слоїку. Мене довго відмовляли, я образилася, сказала: "Ви всі - конформісти". Іда кілька разів пропонувала коньяку. Я жбурляла ці келихи об стіну з вигуком "На х...й коньяк!" Так народився наш улюблений вислів.
Зараз Іда у шлюбі з телеведучим Юрієм Макаровим.
Олєжка Пітерський
Олєжка - з інтелігентської родини корінних киян. Батько - художник, мати звалила в Америку. Жив Олєжка в розкішній комуналці на Хрещатику по сусідству з родиною старих євреїв. Батько поїхав до Пітера й залишив йому хату.
У цій комуналці біля тепер Європейської площі вписувалися всі місцеві та немісцеві хіпі. На ніч заходили неформали із "труби" - переходу під Майданом. Ночували автостопники, яких бачиш уперше й востаннє. Це був справжній сквот, а місцями й просто циганський табір.
По коридору пробували їздити на мотоциклі - благо, розміри дозволяли. Хтось у ванній різав собі вени гітарною струною. На антикварних вінілових платівках малювали картини. Проте Олєжка зберігав абсолютно буддистський спокій.
У ті часи в гості ходили без попередження. По-перше, не було мобільних. По-друге, не існувало кодових замків. Ледь не щовечора в комуналку набивались 10-15 людей.
У вас же в компаніях справжніх мужиків нема! Всі тощі, волохаті, без бабла. Ну, де справедливість?
При всьому хаосі Олєжка залишався інтелігентом, лермонтовським Печоріним. Казав, що йому комфортніше жилося б у ХІХ столітті.
Зараз він у Москві, працює ведучим на телебаченні. Гламурний красавчик.
Паша
Геніальний музикант. Іще з дитинства фанатично захоплювався грою на фортепіано - таких зараз називають "ботанами". Ходив із нотною папкою під пахвою.
Страшенно любив жінок і умів із ними поводитися. У Паші можна було побачити різних дівчат: від простеньких хіпушек до гламурних панянок, просяклих дорогими парфумами.
На перший погляд, він був мажор, але дах мав зірваний. Мені Паша нагадував німецького панка. Хай би в які халепи потрапляв, уже за місяць його можна було побачити в прекрасному гуморі на власному концерті.
Зараз він продовжує грати. Дав навіть концерт у палаці "Україна". Носить дорогий одяг, відвідує спортзал.
Маргарита
Ця дівчина претендувала на статус київської відьми. Була шалено гарна й хвора на всю голову. При тямі, тверезою я не пам'ятаю її ніколи. Вона завжди роздягалася, зазвичай влаштовувала стриптиз на сходах. Через неї, та й інших красунь, яких серед хіпі вистачало, до нас постійно приставали гопніки. Ми відвертали носики: "Фу, гопніки!" А ті жалілися: "У вас же в компаніях справжніх мужиків нема! Всі тощі, волохаті, без бабла. Ну, де справедливість?"
Якщо Маргариті потрібен був чоловік, коли вона потребувала сексу, то просто билася в істериці. Часто їй вдавалося домогтися об'єктів своїх бажань.
Недавно зустріла її на Великій Житомирській. Одразу впізнала, і вона мене - теж. Зараз Марго - смердюча, беззуба, спита, зморщена бомжиха.
2 
1
Коментарі