Вісім улюблених книжок Інґи Кейван
1. "Антологія українського міфу" у трьох томах, упорядник Валерій Войтович
– Це одне з найцінніших українських видань. Базується на міфології – від космогонічної до соціально-побутової. Ці знання формують національний світогляд, ментальність, самоусвідомлення, культурні цінності, суспільні етичні норми, забезпечують нерозривність зв'язку між поколіннями.
Це прокопування до витоків – свідчення того, що ми були віддавна, а не є вигадкою чи політичним проєктом. Збереження цих знань та їх осмислення забезпечує наше існування в майбутньому. Ці тексти суб'єктивують Україну й українців. Важливо з ними якісно працювати.
Валерій Войтович упорядкував "Антологію українського міфу" так, що читач отримав своєрідний культурний моноліт.
2. "Гносис і сучасність", Микола Руденко
Письменник написав твір 1976 року, а відредагував і доповнив 1999-го. Надрукували за два роки. Тоді ще не було такого вибору нонфікшн-літератури на різні смаки, зокрема про таємниці походження та розвитку Всесвіту. Але була потреба зануритися в щось, що хоч трохи наближувало б до його розуміння.
Для мене "Гносис і сучасність" став путівником на шляху пізнання та декодування світу. Можна з чимось не погоджуватися, чогось не приймати, щось не до кінця розуміти у праці Миколи Руденка, але все, про що і як він говорить, змушує думку рухатися.
3. "Стародавня історія України", Леонід Залізняк
Читаю цю книжку. Завершивши, повертатимуся. Її варто мати в родинній бібліотеці. Ця праця розповідає історію України від моменту формування Землі, демонструючи, що ми – складова планети й усіх її процесів. Розповідає, що відбувалося на території нашої країни в різні епохи. Справжня мандрівка в часі.
Оповідь невимушена. Дає змогу зануритися в історичні перипетії. Навіть статистика оживає на її сторінках.
4. "Вибрані твори", Петро Стебницький
З цією книжкою я відкрила особистість Петра Стебницького. Забезпечений, із хорошою освітою, статусом, перспективами стрімкого кар'єрного зростання. Міг жити у своє задоволення, служити на благо Російської імперії. Але з усіх можливих занять у Петербурзі обрав українську справу. Багато уваги приділяв книговидавництву, виступав як публіцист. Писав про українську мову, національний визвольний рух, відомих осіб української культури.
Зрештою став міністром освіти та мистецтва в уряді Скоропадського. Посаду обіймав три тижні. За цей час відкрили Українську академію наук.
Із приходом більшовиків Стебницькому довелося залишити політику. Присвятив себе науковій і бібліотечній роботі, укладав словники. Нова влада його переслідувала. Емігрувати не погодився. Помер у злиднях.
Петро Стебницький бачив помилки української влади і застерігав від них. Основну причину прорахунків вбачав у незрілості національного руху та відсутності лідера. Його "Вибрані твори" читати треба для притомності.
5. "Три збірки", Євген Плужник
Видання, на яке чекала. В ньому є всі поетичні твори Євгена Плужника. Якщо хтось і вплинув на мій поетичний світогляд, то це він. Його ритмомелодика, максимально економне письмо, телеграфічність стилю. Так пишуть про апокаліпсис. Його лірика – це кулі свинцеві. Які потрапляють точно в ціль, без осічок, працюють на ураження. Плужник – поет гранично чесний. Його вірші, наче кадри з місця подій, якщо їх об'єднати, вийде документальний фільм.
6"Видовище", Жак Превер
На початку 1990-х цей автор перевернув мої уявлення про поезію. То був ніби день відкритих дверей в Едемському саду з вільним доступом до дерева із забороненими плодами. Найчастіше з віршів цієї збірки перечитувала "Прання", "Звістку", "Сторінку із зошита", "Пісеньку про равликів, які вибралися на похорон".
Це перше видання книжки Жака Превера в Україні. Упорядкували й переклали більшість текстів Михайлина Коцюбинська й Олег Жупанський. Доповнені колажами автора. Люблю серію від "Основ", у якій вийшло "Видовище". Це якісні переклади, відповідальна робота з мовою. Я за цими виданнями вчила українську, вчилася її відчувати й думати нею.
7. "Імперіум", Крістіан Крахт
Це сучасна швейцарська література, антиутопія. Головний герой роману Август Енгельґардт – реальна людина, німець, який жив на зламі ХІХ–ХХ століть. Був аптекарем, письменником, вегетаріанцем, нудистом, філософом, плантатором, засновником квазірелігійного ордену Сонця. Купив острівець Кабакон, де працював над утіленням мрії про ідеальне суспільство, основою якого мали бути кокоси. Сюжет – не відірватися. Подобається все – манера оповіді, авторський іронічний світогляд, повороти думки. А ще імпонує дизайн українського видання "Імперіуму" від ілюстратора, книжкового дизайнера Миколи Леоновича. Малюнки легкі, повітряні. Вони відтворюють атмосферу, дух часу епохи ранньомодерного fin de si"cle (з французької – кінець століття. Частіше використовується для позначення не так часового відрізка, як світоглядних настроїв. – Країна). Це насолода для мозку.
8. "Акваріум", Олексій Чупа
У цьому романі кілька рівнів. Тут і еволюція/деградація людства, стосунки людини з людиною, з лідером і Богом, стосунки Бога з людиною, людина в межових ситуаціях. Та найактуальніша – тема тоталітарного й посттоталітарного суспільства.
Чи зможуть істоти, вирощені в акваріумі, дати собі раду поза ним? Чи прийматимуть самостійні рішення? Чи достатньо вийти з акваріума, щоб і він вийшов із цих істот?
Випадок перетворює людину на маніяка. Він стає тоталітарним вождем. А люди – рабами, поступово втрачають волю. Експеримент перетворюється на трагедію маніяка. Людей легко зробити рабами, а от зворотний процес неможливий, і життя втрачає сенс.
4 
1
Коментарі