– Батько вважає, що в кожної людини мають бути своя ложка і своє місце за столом, – розповідає режисерка і сценаристка Ганна Яровенко, 48 років. – Свою улюблену ложку він випадково знайшов 30 років тому, коли робив ремонт у купленій квартирі. Відмив і відтоді їв лише нею, навіть брав усюди із собою. Видно, що це родинна річ, із давніх часів. Але коли ми тікали від війни, то випадково взяли татову ложку.
Першого дня повномасштабної війни Ганна разом із дітьми й матір'ю приїхала з Києва в село Забуччя за кілометр від Ірпеня до батька, 82-річного Петра Яровенка. В його погребі почали готувати бомбосховище.
– Витягували з погреба різний мотлох. Тато обрізав і саджав дерева в садку. Був переконаний, що нічого страшного не станеться й окупанти сюди не прийдуть. Та, коли почався бій за Гостомель, вибухи й постріли було чути зовсім поряд, я вирішила вивозити дітей і маму далі. Батько ж їхати відмовився. Сказав, що зі своєї хати ні ногою. На збирання не було часу, тому я схопила в дорогу пакет, який готувала для схрону. Там було два кілограми яблук, трилітрова банка води й деякий посуд, серед якого й татова ложка.
Петро Васильович пережив російську окупацію. Коли поїхав навідати рідних у Польщу, забрав свою ложку.
3 
35413
Коментарі