Перш ніж потрапити на тихоокеанський острів Гібраліон, неподалік Панами, здав купу аналізів і фізичних нормативів. Займався боксом, бігав, катався на велосипеді.
Острів невеликий. Зайти вглиб неможливо через хащі. Без упину лили холодні дощі. Всі мали нежить, кашляли, вуха позакладало. Навіть у погожі дні вологість підвищена. Ти цілодобово мокрий, руки стають зморщені – як після кількагодинної ванни.
Із собою дозволили брати 10 предметів. Дві пари взуття, відкрите й закрите, дві футболки, штани, шкарпетки, спортивну куртку чи вітрівку. Дівчата брали іграшки, подушки. Я взяв іконку.
Усього було 18 учасників. Нас поділили по дев'ятеро на два племені. Кожному племені дали скриню з ковдрою, кілограм рису, сокиру, дві пляшки води й мотузку.
Знайшли дерево, поскладали на нього пальмове листя і лягли спати на кривих колодах. Коли листя засихало, в ньому заводилися скорпіони, краби і блохи. Мене за руку вкусив маленький скорпіон. Укус не смертельний, але рука затерпла.
У теплі дні першими ворогами були чітри й блохи. Чітри – це комахи, значно менші за муху, як головка сірника. Але кусаються дуже боляче. Їх не бачиш – чуєш уже, як укусить. На тому місці залишається чорна цятка. Під час дощу й вітру чітри не літають.
Знімальна група мінялася щоранку – припливали на човнах. Вони не мали права з нами говорити, навіть не віталися. З часом ми до них ставились, як до меблів. Режисери шоу хотіли бачити нас голодними, виснаженими і злими.
Їли здебільшого манго. Дерево маленьке, неймовірно пахне, плоди солодкі та смачні. Те, що нам продають у супермаркеті, навіть близько не схоже.
Навчився руками ловити рибу, їсти ящірок, мух, комарів. З'їли одну змію, багато ігуан. За смаком нагадують курку, навіть кісточки на лапах подібні.
Найпростіше було полювати на равликів. Вони сиділи на каменях після відпливу. На 10-й день звикаєш, що на сніданок у тебе одне зелене манго або равлики. Відраза до такої їжі виникла під кінець гри.
Тепер завжди доїдаю все, що кладу в тарілку. Коли бабуся й дідусь розповідали, як у Голодомор варили картопляні лушпайки, я цього не розумів. А на острові відчув.
Знайшли сливи, схожі на аличу. У них була кислота, що роз'їдала шкіру. Язик тріскався, ми плювалися кров'ю, стався розлад шлунка.
Пішов шукати хлібне дерево. Заблукав. Через неуважність зачепився об дерево, яке ми називали "іди сюди". На його гілках багато маленьких колючок, подібних до гачків для риболовлі. Коли намагався звільнитися від однієї гілки, зачіпалась інша. За кілька хвилин був весь обмотаний ними. Довелося відривати зі шкірою. Досі лишився шрам на нозі.
Спали по 4 години на добу. По одному чергували біля багаття. Зранку збирали дрова.
Прали одяг в океанській воді, терли його каменем. Сушили над багаттям, у багатьох він згорів.
Майже всі перехворіли на застуду, але згодом виробився імунітет. Ті, хто курили до проекту, змушені були кинути. А спочатку шукали недопалки, що викидав океан, курили якесь листя.
Ніяких стосунків із дівчатами не було, бо ми ходили брудні, як поросята. Дівчата руками розчісували скуйовджене, засмальцьоване волосся. Ми усміхалися одне одному нечищеними зубами. Від укусів комах ходили плямисті, як далматини.
Дівчата непритомніли, з ними траплялись істерики.
Відпочив від мегаполіса, відчув себе незалежним. Навчився лазити по пальмах заввишки як чотириповерховий будинок. Можу випатрати рибу без ножа, запалити багаття без сірників. Спорудити будинок без цвяхів – замість мотузка використовував ліани. Із них же ми робили ліжка.
Сонце заходило через 40 хвилин після того, як починали голосно сюрчати цикади. Це було сигналом готуватися до ночівлі.
Біля багаття вечорами співали українських та радянських пісень. Згадували Магомаєва, Пугачову. Дуже об'єднували нас народні пісні.
Чим ближче рухалися до призу переможцеві – мільйона, тим меншу цінність для мене він мав. Ці гроші заробити можна. У декого з мого племені відкрилася купа негативних рис. Одна людина ладна була травмувати мене, аби виграти.
Я мав жалюгідний вигляд. Скинув 9 кілограмів, був брудний і бородатий. Дорогою з острова зателефонував мамі й попросив домашньої їжі.
Більше не хочу їхати до океану, навіть на відпочинок.
Рідним подарував мушлі, розбиті кокоси, плоди лайму. Потім спав 12 годин, обіймаючи подушку.
Купив у супермаркеті ящик шоколадного печива, блок снікерсів і морозива. Тиждень їв, не міг зупинитися. Тоді пішов до лікаря, бо перестав працювати шлунок. Раніше мій холодильник був завалений продуктами. Тепер купую рівно стільки, скільки можу з'їсти. Там тільки яйця, морозиво і сири.
У Панамі люди дуже бідні. Ходять у порваному взутті, але усміхаються і в очах горить вогонь. Бачив, як діти на подвір'ї грають у футбол м'ячем, зшитим із ганчір'я і набитим сіном. Порівняно з ними ми жируємо.
2 
1
Коментарі
3