Карликова свинка на Хрещатику за кілька годин збирає 500 грн

Марія БІЛІЩУК, 57 років, приїхала до Києва з села Соколівка Косівського району Івано-Франківщини. 18-річною на місцевій фабриці ткала килими. ­Потім – виготовляла сувеніри. На початку 1990-х, коли фабрика занепала, стала виробляти ковдри з вовни й продавати їх на ринку в Косові. Вишивала ікони на замовлення. Зазвичай торгувати в столицю приїжджає на День Києва, День Незалежності та Новий рік

– На Євро привезла сорочку, що від бабусі в спадок отримала. Стала на Андріївському узвозі. Прошу за неї півтори тисячі, бо продавати не дуже хочу. Давнє – то є давнє, то є річ дуже сильна. Як уже дадуть півтори тисячі, то віддам. Стою тут четвертий день, ночую на Виноградарі – 25 гривень за ніч, у кімнаті живуть із десяток людей.

Одну сорочку вчора продала – за 400, а костюм для дівчинки – за тисячу ­гривень. Сама робила – він червоними нитками вишитий, натуральний, шерстяний. Їх двоє чоловіків ­купили – ­шукали саме українське. Буси ­беруть – вони від 4 до 12 гривень. Тисячі півтори за чотири дні заробила.

Першу сорочку вишила в 15 років, мене мама навчила. Зараз батько наказує, щоб багато не вишивала, бо на очі погано. І часу не маю: дві корови тримаю, сама траву кошу. Не хочу допустити, щоб моє поле лісом стало, бо заростає вільхою, шипшиною. Рубаєш вільху – їх робиться чотири! А шипшина колюча, то дуже для корови небезпечно. От грошей заробила – заплачу людям, щоб ліс цей попиляли, викорчували.

Дочка не дозволяла їхати – у мене тиск. Але я дуже люблю поїзди. І Київ люб­лю. Завжди ходжу в церкви Успіння ­Богородиці на Контрактовій площі та Миколи Притиска – недалеко від неї.

Чоловік помер, дві дочки в мене і син. Одна вишиває, тим заробляє на життя, а друга на городах робить. Сват книжки пише про гуцульські звичаї, пісні збирає – по хатах ходить. Син зі мною живе, ще нежонатий. Будівельник – по селах роботу шукає, зараз він у Києві.

Останній календар завжди дарую

52-річний інвалід Володимир щодня приїжджає до Києва з Білої Церкви. Продає календарі з символікою чемпіонату. Збирає гроші на операцію хребта. Йому не вистачає 13 тисяч гривень

– У мене з хазяїном домовленість: продавати календарі по 3 гривні – півтори собі й півтори йому. 10 штук на Дарниці повіддавав за 2 гривні, заробив на кожному по 50 копійок. А на Хрещатику по 5 гривень збуваю.

Усього беру 50 плакатів. Пакет важить кілограми зо 3. Більше мені не ­можна піднімати – через спину, інакше ­труба буде. Додому не везу жодного, якщо остаються – віддаю даром.

Їжджу по всьому Києву з цими плакатами. Найкращі місця – на вокзалі, коли електрички відходять. Якщо люди йдуть – я маю стояти, якщо сидять – я повинен рухатися. Проходжу двічі: щоб запам'ятали і потім, подумавши, купили. Я – фанат, то розповідаю новини, хто як зіграв, з яким рахунком. Трохи погано, що зуби почали випадати: буває незручно перед людьми.

Під час матчу сідаю біля стадіону на парапет, бо там тепло і за день уже ноги дуже болять. 60 тисяч проходять повз мене – може, хтось та й купить.

За день заробляю 50 гривень. Під час матчу Україна–Швеція багато росіян календарі купили, брали по п'ять–шість на пам'ять. Їм продавав по 10 гривень, а українцям віддавав по 5 – бо бідніші. Останній календар завжди дарую.

Мєнт сказав, що не маю права тут стояти

Американський журналіст 36-річний Зенон Завада біля виходу з метро "Хрещатик", стоїть із 50-сантиметровою картонкою, обклеєною білим папером. На ній написано: "Rooms for rent. ­Twenty five usd per bed. Wi-Fi, drinking water, ­fruits, full kitchen, nice bath". Знизу накле­єні фотографії ліжок, кухні й ванної кімнати. Українською розмовляє з акцентом

– До Києва переїхав зі Штатів 2005 року. За час правління "помаранчевих" роботи було багато. Коли до влади прийшов Янукович, на Заході пропав інтерес до України. ­Статті про тутешню політичну ситуацію замовляють рідко, тому доводиться підзаробляти.

Перед Євро в Києві ціни на готелі й хостели підскочили в кілька ­разів. ­Середня ціна за добу проживання в квартирі починається від 80 доларів – я вирішив цим скористатися. Маю трикімнатну квартиру: ­купив ліжка й поставив замок у кожну ­кімнату. ­Зробив одно-, дво- та тримісні ­номери. Маю п'ятьох клієнтів: трьох шведів, американку й росіянина. Шведи ­сказали: "Для нас 25 доларів – це копійки. ­Будемо жити в тебе два ­тижні". ­Американка поселилася на чотири доби, росіянин – на три.

До постояльців навідуюся раз на два дні, щоб прибрати й принести фруктів. На час Євро оселився в офісі. А дружина з дітьми поїхали до батьків у Кам'янець-Подільський.

Недавно шведи питали, що можна подивитися в Україні. Порадив з'їздити до Кам'янця-Подільського, дав телефон дружини. Сказав, що вона зможе провести для них екскурсію. Зараз розумію: в Києві бракує туристичного центру. Якби про це здогадався раніше, міг би заробити ще кілька тисяч.

У суботу розташувався біля Головпоштамту. Один мєнт підійшов, сказав, що не маю права тут стояти. Я обурився. Він розізлився: "Я на вас повинен скласти протокол. Ідіть за мною". Дорогою забився в натовп уболівальників і втік.

За кілька годин назбирують 500 гривень

Щодня карликову свиню на Хрещатик приносить подружжя киян, які відмовляються називатися. Тварина бігає під ногами перехожих. За нею наглядають бородатий лисий чоловік у білій сорочці й дівчина в зеленій футболці. Поперед себе виставили солом'яний капелюх. У ньому кілька купюр по 2, 5 і 10 гривень, є 2 долари та 5 євро. За півгодини кидають ще 24 гривні, 13 євро, 10 доларів. Господарі часто палять і озираються навкруги. Від чоловіка чути алкоголь

– Ця парочка тут сидить кілька годин на день, – каже 24-річний Андрій. Він охороняє вхід у фан-зону, стоїть навпроти міні-піга. – Свинку кличуть Шарлотою. З нею всі іноземці вже перефотографувались. Цікавляться, чи це не донька того кабана Фунтика, який прогнози до матчів віщує.

Вони за кілька годин тут назбирують 500 гривень. Дехто з туристів знімається з Шарлотою, дехто просто так грошики кидає. Коли міліція підходить, кажуть, що вигулюють свинку, або переходять на інше місце. Вона видресирувана й дуже слухняна. Далеко від капелюха не відходить, стереже грошики. У фан-зону пройти просилися, але з тваринами ми не пускаємо. Там вони по 2–3 тисячі за день збирали б.

Чув, як господар розказував якомусь російському фанату, що кота вигнав, щоб цю кроху завести. Що вона яблука любить, банани. Той дістав із кишені 100 російських рублів, поклав у капелюх: "Это вашей красавице на бананчики". А двоє німців кинули 5 євро дрібними монетами. Потім той, що сивіший, дістав із чорного рюкзака півбулки й нагодував поросятко.

Якби знав, що іноземцям так свині подобаються, сам би кабанчика купив. За день він би окупився. Зараз на базарі парочку за 900 гривень можна взяти. На фінал Євро я б його заколов і друзів погукав. Із пивом запечене порося пішло б на ура.

×