Рідкісну стару хустку зберігає Ніна Поліщук, 63 роки. Родом із села Залізниця Любешівського району на Волині. Дісталася їй від матері 83-річної Любові Дем'янівни.
– Мати вишила її, як дівувала, – розповідає Ніна Яківна. – Дід робив людям хати, то платили трохи грошей. На базарі купив перкальового полотна – дочці на сорочку й фартуха. Ще й на хустку зосталося.
Крім мами, в сім'ї мали ще 10 дітей. Під час війни, коли тут на людей німці нападали, тікали на хутір за 2 кілометри. Мама помнить, як бігла і куля свиснула под вухом. Впала, але її не зачепило.
Батьки Ніни Поліщук одружилися 1956 року. Побудували хату. Мали трьох синів і трьох доньок.
– Працювали важко, – продовжує. – Мати ходила обробляти хміль у колгосп. А батько в лєснічєствє дрова заготовляв. Помер три роки тому. Мама з молодшим братом живуть у Залізниці. А я в Лобні тої ж сільради, бо тут замуж вийшла.
Хустка вишита гладдю нитками муліне. Однаково виглядає з лицевого та зворотного боків.
– У батькових сестер і в матері теж були такі. Вдівали, як їхали на сусідське весілля. До них пришивали чуби картонні з різнокольоровими лєнтами.
Зараз таких збереглося з десяток на кілька сіл.
– Були врєміна, що всьо впихали в труну, і хустки теж, – каже Ніна Яківна. – Або на будень брали, як не мали інакшої одежі. Потім вже додумалися, що то берегти треба.
Я голова співочого ансамблю "Подруженьки". Як співаємо народних пісень, вдіваємо стрій і хустки пов'язуєм. Їздили до Києва на фестиваль. Там дивувалися, що таких ніде немає. Навіть у сусідньому Ратнівському районі схожих хусток не бачили.
8 
35413
Коментарі