Ексклюзиви
Вівторок, 07 квітня 2020 10:30

Хочемо, щоб усі бачили: нам не байдуже суспільство, в якому живемо

Роми три дні палять багаття після смерті родича

У Золотоноші на Черкащині живуть майже дві тисячі ромів. Тут селилися з кінця 1950-х, коли перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов указом заборонив кочове життя. З початком війни на Донбасі переїхали близько сотні. Працюють на місцевих ринках і заводах. По селах скуповують метал. Їздять на заробітки в Росію, Румунію, Польщу, Ізраїль і на сезонні роботи в Одеську, Херсонську та Львівську області.

У сім'ях золотоніських ромів у середньому по троє дітей. 90 відсотків – християни, але зберігають свої традиції. Жінки ходять у спідницях і з покритою головою. Без вагомої причини не можуть спілкуватися з чужими чоловіками. Під час похорону в труну кладуть мобільний телефон, комп'ютер, золоті прикраси, гроші, дорогий алкоголь. Чоловіки на знак жалоби носять бороду.

Автор: Ірина ШЕВЧЕНКО
  Керівник Черкаської обласної громадської організації ”Романі Рота” Володимир Бамбула торгує на базарі. Здає в оренду кілька приміщень. Має трьох дітей
Керівник Черкаської обласної громадської організації ”Романі Рота” Володимир Бамбула торгує на базарі. Здає в оренду кілька приміщень. Має трьох дітей

48-річний Володимир Бамбула, керівник Черкаської обласної громадської організації "Романі Рота", на зустріч у центрі приїжджає на фіолетових "Жигулях". Із ним батько Володимир Миколайович, 69 років. Кажуть, мають кілька годин на розмову.

– Поїдемо на похорон ромської дів­чинки, – розповідає Володимир Володимирович. Його голос хрипкий, енергійний. – Загинула в аварії. З лікарні привезли два дні тому, сьогодні ховатимуть. Померлого не можна залишати вдома самого. Перед похованням три дні до нього приїздять родичі. Сидять біля вогнища і спілкуються. Інколи і на 40-й день палимо костьор. Вогонь символізує циганський дух, тепло та красу.

Їдемо автівкою до офісу громадської організації. На стіні висить ромський прапор – червоне колесо на синьо-зеленому тлі. В кутку – гітара й гармошка. П'ємо зелений чай із печивом. Бамбула-старший дарує дві свої книжки. Пише вірші та прозу.

– Румунська організація купила права на книжку "Циганська доля, що вітер в полі" за 3 тисячі євро, – каже Володимир Миколайович. – На ці гроші я з двома синами поїхав до Єрусалима. Доки там були, 18-річний онук узяв додому дівчину. Вона нам подобалася, хазяєчка і гарна. Але Володя ругався, що той нормально не посватався.

Ми перейняли українські звичаї. У нас вони живуть, хоч в Україні вже й відійшли в минуле. На весіллі показуємо простирадло, щоб упевнитися, що дівчина була не гуляща. Інакше опозорить родину, а за свадьбу платитимуть її батьки. Десь 20 відсотків наших хлопців одружені з українками.

– Моя дочка потай вийшла заміж у 16, – додає Бамбула-молодший. – Познайомилася по телефону з 20-річним черкаським хлопцем, він її забрав. Спочатку жили в готелі, а потім переїхали до мене. Нічого вже не зробиш, раз оженилися. Донька знала, що ми з матір'ю її заміж не пустимо. Хотіли, щоб вивчилася.

Освіта – це проблема. Цигани не бачать у ній смислу. Йдуть до школи без підготовки. Відстають. Повчаться кілька років і кидають. Вважають: навіщо вчитися 12 років у школі, ще п'ять – в університеті, якщо потім усе одно йти торгувати на базар. Роми живуть одним днем і хочуть отримувати, а не вкладати.

Володимир Бамбула торгує на базарах різними товарами. Здає в оренду кілька приміщень.

– Маю чотирьох працівників. Раніше було краще, а зараз циган витіснили з центрального на недільний ринок, куди ніхто не ходить. Люди більше в магазинах скупляються.

Автор: Ірина ШЕВЧЕНКО
  Володимир Бамбула-старший стоїть у своєму домі біля кутка з іконами. Він – письменник. Видав прозову книжку ”Нерідні діти світу” та поетичну збірку ”Циганська доля, як вітер в полі”. Їх перекладено сімома мовами
Володимир Бамбула-старший стоїть у своєму домі біля кутка з іконами. Він – письменник. Видав прозову книжку ”Нерідні діти світу” та поетичну збірку ”Циганська доля, як вітер в полі”. Їх перекладено сімома мовами

По селах скуповував метал. В одного чоловіка взяв на 3 тисячі гривень. Сказав, щоб наступного дня ще приїхав. Утром вийшла його дружина з хати і давай кричати, що цигани тут усе покрали. Виявилося, чоловік їй нічого не сказав. І пропав. Жінка зрозуміла: запив. З криками "ай, паразіт" побігла шукати.

Люди упереджено ставляться до нас. Моя бухгалтерка познайомила зі своєю 6-річною донькою: "Це дядя Володя, він циган". Дитина аж сахнулась. Я її заспокоїв.

Бамбули перепрошують, прощаються. Підвозять до автостанції.

За день Володимир Бамбула зустрічає на білому мікроавтобусі. У ньому сидить чоловік середніх років у потертому одязі.

– Це мій працівник, – каже Бамбула. – Підібрав на вулиці п'ять років тому. Я пробив колесо машини. Він поміг замінити. Спитав, куди підвезти. Не було куди. Робив і жив на пилорамі, але його звільнили. Запропонував жити в мене. Грошей за це не беру. Працює зі мною на ринку, але зарплати не отримує. Коли просить грошей, даю.

Дорогу автомобілю перепиняє інший. Із нього виходить жінка років 35 з високою зачіскою у довгій спідниці. Питає в Бамбули, чи готові документи.

– Допомагаю оформити папери на усиновлення дітей. Жінку поховали позавчора. У неї не було чоловіка, сироти залишилися.

З будь-якими питаннями звертаються до мене. Баронів зараз немає. Вони існували, коли цигани жили в таборах. Були вожаками. Тепер усе вирішуємо колективно. Поліція часто злочинців-ромів передає нам. Сторони звинувачення та захисту запрошують авторитетних знавців ромських законів. Вони обговорюють деталі справи і виносять вирок. За адміністративні злочини караємо – не мають права спілкуватися з іншими ромами. Найчастіше залишають общину.

Після розлучення діти залишаються з матір'ю. Їй відходить і будинок. Жінка не має права подавати на аліменти, але чоловік зобов'язаний підтримувати сім'ю, як може.

На передній панелі авто розкладено ікони.

– Більшість ромів – православні, – продовжує. – Наш народ походить з Індії, розпорошився по світу. Коли заходили в іншу державу, щоб влитися, брали віру, яку сповідують місцеві. Серед ромів є і католики, і мусульмани.

На пальці лівої руки в чоловіка виблискує золота каблучка з червоним каменем.

– У нас осталася тяга до золота. Якщо на людині є цей метал, то в першу очередь дивитимуться на нього. Він забере погану енергію. Є люди, що можуть зглазити. Я відчуваю таких. У ромів хороша інтуїція. Не довіряємо чужинцям, доки не взнаємо, що їм треба. Є жінки, які ворожать, але ефект від того тимчасовий.

За три хати від офісу троє чоловіків тягнуть червоні "Жигулі" до двору. Говорять ромською мовою.

Бамбула-старший зупиняється біля свого двоповерхового будинку. Він заставлений скульптурами в повен зріст, високими вазами, метровими картинами, позолоченими статуетками. Володимир Миколайович показує колекцію ікон із різних країн світу.

Автор: Ірина ШЕВЧЕНКО
  Анжела Кириченко разом із чоловіком виховують шестеро дітей. Не працюють. Живуть на дитячі гроші
Анжела Кириченко разом із чоловіком виховують шестеро дітей. Не працюють. Живуть на дитячі гроші

– Моя улюблена – з Єгипту. Це друга батьківщина Ісуса Христа, – каже. – Будинок побудував для великої родини, але діти пороз'їжджалися. Приїздять у гості й щоб допомогти по господарству. Живу з дружиною. Раніше хоч була субсидія, а зараз великі гроші треба платити за комунальні. Будинок і раді би продати, та немає покупців.

Як почалася війна, з Донбасу приїхали багато циган. Позалазили в такі конури, що ми й собаки туди не посадили б. Світла, води, газу немає. Влада місцева не допомагає. Живуть із дітьми у страшних умовах. Без документів. Дітей повно, а жодної копійки не отримують. Бо, щоб поновити папери, треба адвокатів наймати.

Домовляється телефоном про зустріч із ромом, який приїхав із Донбасу. 63-річний Іван Петров зустрічає на воротях. У дверях до хати – велика дірка. У невеличкій кімнаті піч, ліжко та клітка.

– У ній тримаю собачку Чапу, жінка якраз пішла її вигулювати, – говорить Петров. – Я переїхав у Золотоношу зі Сніжного Донецької області 2014-го. Тут живуть двоє братів і сестра. Знімаємо будинок без комунікацій за 500 гривень. У жінки троє дітей від першого шлюбу. Старшому – 20, меншому – 12, а дівчині 15 років. Вона вже вийшла заміж. Старший теж жонатий. Жінка в Черкасах торгувала овочами. Гривень по 300 в день мала. А потім на м'ясокомбінаті, доки його не закрили. На роботу беруть і без документів, але ж тільки здорових. А я больний.

Закочує до коліна праву штанину. Показує чорну ногу з гнійними наривами.

– Три года назад ішов з велосипедом. Мене збила машина. Получив чотири переломи. Водій утік. Ромська община зібрала 50 тисяч гривень. У Черкасах зробили дві операції на нозі, вділи спеціальний апарат. Ходив у ньому два з половиною роки. Коли зняли, нога почала гнисти. Сахарний діабет ще вліяє.

Умикає великий ліхтар. Ним родина освітлює кімнату.

– Топимо дровами. Брат пускає помитися або ходимо в соціальний центр для ромів. Від держави получали допомогу, доки мали документи. Їх украли, коли були на похороні. Залишилися тільки справка, що я переселенець, копія паспорта й ідентифікаційний код. Поновити ніяк, бо треба їхати на окуповану Донеччину. До війни працював там на базарі, їздив на заробітки в Сочі. Почуваюся безпорадним.

Дорогою до автостанції Бамбулу зупиняє худа жінка з сивим волоссям. Слідом за нею на подвір'я виходять двоє чоловіків. Жінка запрошує в хату. Там стоїть їдкий запах цигарок. Стіни та стеля в чорних розводах. У печі готується обід. На ліжку лежить 3-річна дитина. Поглядає допитливо.

– Це моя дитинка, не ходить з народження. В мене є ще двоє хлопців і три дівчини, – каже 40-річна Анжела Кириченко. Енергійно жестикулює й усміхається. – Ще один хлопчик помер 2-річним. Чотири місяці возили по больницях, але Бог забрав. Діти в школу не ходять через карантин, а взагалі в нас усе харашо. Живемо на дитячі гроші. На роботу ромів не хочуть брати, а я ще й хвора. Володимир поміг, коли в мене легені накрилися. Поставив на ноги. Привозив їжу, ліки, врачів із Черкас.

Чоловік Анжели 38-річний Забар Кириченко спирається на двері. Говорить тихо.

– Будинок не наш. У мене є квартира, тут живем врємєнно – наглядаємо за дядьком. Він хворий, не можемо покинути. Підробляю на пилорамі, мотаюсь по метал. У 12 років переїхав в Україну з Росії. Участковий забрав свідоцтво про народження і документи батьків. Потім я зв'язався з поганою компанією і попав у тюрму. Коли вийшов, пішов до того участкового. Угрожав, що напишу на нього заяву. Він сказав, що вже і не помнить, де моє свідоцтво. Щоб поновити папери, маю писати заяву в Росії і платити штраф.

– Адвокат сказав, треба 23 тисячі гривень, – додає Анжела.

Дядько Забара 49-річний Віктор Шандиба з подертим обличчям і в пошарпаному одязі перебиває її:

– У мене епілепсія – іногда кидає. Не кожен знає, як відкачати. Часто випиваю і не виходжу на роботу, – каже. – Мою хату спалили.

На прощання Шандиба просить надіслати йому шість банок фарби, щоб пофарбувати будинок. Анжела Кириченко – допомогти одягом і взуттям для дітей.

"Якщо хтось з общини потребує коштів, скидаємося"

Організацію "Романі Рота" Володимир Бамбула заснував 2001 року.

– Спочатку створили касу взаємодопомоги. Дізналися, що є всеукраїнська ромська газета "Романі Яг", і написали їм листа в Ужгород, – розповідає. – Вони порадили відкрити громадську організацію. На загальних зборах батька призначили головою.

Почали отримувати кошти та брати участь у проєктах. Держава нас помітила та зрозуміла, що є питання, які треба вирішувати: паспортизація, освіта, медицина. Просимо в уряду, щоб продовжили програму інтеграції ромів.

Якщо хтось з общини потребує коштів, скидаємося. Доглядаємо за літніми.

Координуємося з афганцями й учасниками війни на Донбасі. Хочемо, щоб усі бачили: нам не байдуже суспільство, в якому живемо.

Зараз ви читаєте новину «Хочемо, щоб усі бачили: нам не байдуже суспільство, в якому живемо». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 301
Голосування За якою перенесеною культурною подією ви найбільше сумуєте?
  • Книжковий Арсенал
  • Кінофестиваль "Молодість"
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Leopolis Jazz Fest
  • Kyiv Comic Con
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода