Ексклюзиви
Середа, 24 лютого 2016 18:30

Хлопець погрожував ножем, кричав, що зловив шпигуна

П'ять разів відчував страх волонтер Артем Фисун

1. Коли мріяв про стрибок із парашутом, думав: здіймуся, як голуб чи як орел – і насолоджуватимусь процесом. А коли стрибнув, потрапив у зону турбулентності (потік повітря, яке йде від літака. – Країна). І мене почало трусити. Раз 10 покрутився і тільки потім дійшло: "Треба ж рахувати!" 501, 502, 503, кільце – так нас вчили. На кожне число йде секунда. Потім промовляєш: "504, 505 – купол!" І в цей момент парашут повинен розкритися. А мене закрутило, і я забув. Починаю рахувати, смикаю – нічого! Я знову, і майже благаю: "Купол!" Розкрився. Дістав телефон, сфоткав пейзаж і себе, приземлився. Страшно було, як крутило. А пік страху – у момент, коли купол застряв.

2. Два місяці тому в Донецькій області потрапили під обстріл. Подзвонила знайома розвідниця з "Айдару": навесні 2014-го разом розмальовували в синьо-жовтий колір стовпи в Пісочині (селище на Харківщині – Країна). Виявилося, живуть у бліндажах. Сиро, на голову сиплеться глина. Терміново потрібен генератор. Знайшов гроші, придбали. Зателефонував до рекламних агенцій – дали відпрацьовані банери: ними накривають бліндажі, щоб не пропускали воду під час дощу.

  Артем ФИСУН, 32 роки, підприємець, волонтер. Народився у місті Хмільнику на Вінниччині. З 1991 року сім’я живе в селищі Пісочин Харківської області. Батько – будівельник, мати працювала на меблевій фабриці. За фахом технік-хімік і маркетолог – закінчив місцеві фармацевтичні заклади: технікум і університет. Працював в аптечній галузі. Був експедитором – супроводжував опалювальну техніку по всій Україні. Зараз – приватний підприємець. Член президії громадської організації ”Громадянське об’єднання ”Альтернатива”. Депутат Харківської районної ради. Працює як волонтер із серпня 2014 року. ”Прапрадід по лінії батька загинув у російсько-фінській війні, а дядько – в російсько-чеченській. Думаю, є якась карма, яку чоловікам роду треба відпрацювати”. Любить читати. Улюблені жанри – історична література й фентезі. Раз на тиждень грає в футбол. Дружина Наталія, 34 роки, допомагає чоловікові. Виховують 9-річну доньку Карину. Має три мрії: написати книжку, стати міністром в уряді й подолати корупцію в країні
Артем ФИСУН, 32 роки, підприємець, волонтер. Народився у місті Хмільнику на Вінниччині. З 1991 року сім’я живе в селищі Пісочин Харківської області. Батько – будівельник, мати працювала на меблевій фабриці. За фахом технік-хімік і маркетолог – закінчив місцеві фармацевтичні заклади: технікум і університет. Працював в аптечній галузі. Був експедитором – супроводжував опалювальну техніку по всій Україні. Зараз – приватний підприємець. Член президії громадської організації ”Громадянське об’єднання ”Альтернатива”. Депутат Харківської районної ради. Працює як волонтер із серпня 2014 року. ”Прапрадід по лінії батька загинув у російсько-фінській війні, а дядько – в російсько-чеченській. Думаю, є якась карма, яку чоловікам роду треба відпрацювати”. Любить читати. Улюблені жанри – історична література й фентезі. Раз на тиждень грає в футбол. Дружина Наталія, 34 роки, допомагає чоловікові. Виховують 9-річну доньку Карину. Має три мрії: написати книжку, стати міністром в уряді й подолати корупцію в країні

На одній точці вивантажились, військові кажуть: "Ходімте, покажемо передок, де вороги стоять". Тільки прийшли – почали гілки над головою падати. Потім сказали, то був кулемет. Свист специфічний. Усі побігли в бліндаж. Місцевий пес Чорний завжди перший. Він для хлопців як знак. Сховався – за хвилину чи дві з того боку відкривають вогонь. Уже вдома Діма, який зі мною їздив, сказав: "Айфон показав, що до ворогів 750 метрів було".

3. У квітні торік у Майорську відстань до бойовиків була більше кілометра. 2 хвилини, як відійшли від свого бусика, і в нього влучила ракета. Тоді привезли у військо паски від Філарета й набори від канадської діаспори – з листами та янголятами. Під'їхали, відкрили бічні двері, почали вивантажувати. В якусь мить – я був із камерою – кажу: "Хлопці, а де тут сліди від мін?" Тоді якраз тільки набрали чинності Мінські угоди. З мінометів стріляти було заборонено, але порушували регулярно. Мені показали – знімаю. І в цей час чую – ф'ють! – звук від пострілу. Я раз – і присів. Із військовим, який супроводжував, сховалися за якимись трубами. Поки бігли посадкою, побачив, як над головою – метрів за 10 – пролетіла ще одна ракета. Врізалася у верхівки дерев і зникла. Чую, наші стріляють у відповідь. У голові – сумбур. Розумію, що небезпечно, а що робити – не ясно.

Коли повернулися до бусика, зрозуміли, як нам пощастило. Ракета розбила бокове скло, влетіла в машину і вийшла через відчинені двері. Якийсь фокус! Коли ПТУР влучає в БТР, башта відлітає метрів на 20. А тут – пройшов як по маслу. Бусик підлагодили – зашили деревом боковину. Командир пояснив: "Машина білого кольору. На фоні посадки її добре видно, тому вони й стрельнули".

4. Дуже понервував наприкінці літа 2015-го. Їхали в 128-й гірсько-піхотний батальйон Збройних сил – хлопці стоять на рибхозі. Дорога йде посадкою, рухаємося своєю територією, а поряд починається окупована. 50–100 метрів – і вже ЛНР. У такому місці можна запросто наткнутися на якусь диверсійно-розвідувальну групу. Ще й дорога така, що дві машини ледь розминуться. Той випадок, коли небезпеку не бачиш, але відчуваєш її запах. Дивлюсь: назустріч автівка. Чия це машина – не зрозуміло, хвилюємося. Але й вони, видно, теж. Не проїхали, а пролетіли. Виявилося, "таблетка" – машина, на якій наші перевозять поранених.

За 15 хвилин були на місці. Військові виходили з будинку, ставали й просто дивилися: "О! Люди". До них рідко доїжджають. За рік волонтери були тільки двічі. В таких умовах поговорити з незнайомцями – це вже розгрузка. Спілкування сприймається як розкіш.

5. 9 травня 2014-го повертаюся з Донецька в Харків, білети на поїзд – у кишені. В маршрутці підсів хлопець. Уважно так подивився і почав: привіт, звідки, чим займаєшся. Далі: "Почему в Харькове сидят по домам и не провозгласят народную республику?" На той час у Донецьку вже захопили обласну держадміністрацію. Незнайомець продовжує: "Надо виходить и сбрасывать власть". Потім витягує телефон, набирає товариша й каже, що зловив правосєка, треба його зустріти: "Подъезжай на машине, кинем его в багажник и будем работать дальше". Далі – як у поганому сні. Погрожував мені ножем, кричав на всю маршрутку, що зловив шпигуна і мене потрібно в підвал. Маршрутка зупинилася біля облдержадміністрації. Він виходить і кличе на допомогу одного з охоронців, які стояли біля будівлі. Кажу чоловікові: "Он меня с кем-то перепутал. Еду домой. У меня и билет есть". Той розгубився. А в салоні, крім нас, четверо чоловіків і дівчина. Вона мене й врятувала. Як закричить: "Что это за беспредел? Вы что, вообще обнаглели? Уже среди бела дня людей с автобуса вытаскивают!" Хлопець із мене переключився на охоронця: "Ты что, олень? Чего тупишь?" А дівчина знову: "Закрывайте двери! Сколько можно!" І маршрутка поїхала. Розумів, що можуть наздогнати. Вийшов на наступній зупинці, зайшов у під'їзд і перевдягнувся в шорти й футболку, які лежали в сумці. До вокзалу під'їхав на таксі. Незнайомець знав про мій поїзд, могли чекати. Зітхнув з полегшенням тільки після того, як опинився у вагоні на своїй полиці.

Зараз ви читаєте новину «Хлопець погрожував ножем, кричав, що зловив шпигуна». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2264
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода