Власну справу можна почати без грошей
У років 10 точно знала, що матиму бізнес. Виносила мізки батькам, щоб купили мені ларьок, – день цим починався і закінчувався. Планувала продавати морозиво й солодощі. Казала, що торгуватиму сама, а батьки підмінятимуть, коли буду в школі. Все детально прорахувала. Але кіоску мені не купили.
У школі організовувала дискотеки, на які продавала квитки. З мамою перешивали одяг, бо потрібно було щось не таке, як у всіх.
16-річною марила взяти в оренду приміщення в селі й відкрити кафе. Придумала інтер'єр і меню. Поїхала в райцентр, бігала по чиновницьких кабінетах із папірцями. Нічого не вийшло, бо була неповнолітня.
В 11-му класі присвятила себе навчанню. Вступ до вузу здавався життєво необхідним. Думала: якщо на цю сходинку не стану, то все – далі дороги немає.
Приваблював режисерський факультет. Поїхала до Київського університету культури та мистецтв дізнатися, що потрібно для вступу. Серед іспитів було написання сценарію. Побоялася, що сама не підготуюся, ідею відкинула.
Думала про спеціальність юриста, політолога. Подала документи до Київського університету імені Тараса Шевченка. Але думка оточення зіграла свою роль. Мені казали: "Там великий конкурс", "Не потягнеш", "Грошей не вистачить", "Ти що, хочеш рік втратити?" Останній аргумент став визначальним. Останнього дня вирішила вступати до Криворізького економічного інституту. Стала його студенткою.
Не знала, що означає маркетинг. Але після кількох місяців навчання зрозуміла, що це моє.
Єдина на потоці розмовляла українською. Всім одразу запам'ятовувалася. Коли вийшов закон, що у вузах мають навчати державною мовою, викладачі давали свої конспекти на редагування. Вечорами лише цим і займалася. Зате деякі заліки й екзамени ставили автоматом.
Не могла не заробляти, відчувала неприпустимим нахабством просити в батьків гроші. 17 гривень стипендії не вистачало на елементарне. Вночі писала курсові тим, хто лінувався. Пішки ходила там, де тролейбус їхав 40 хвилин.
Закінчила курси косметологів. Це дало змогу вирішити проблеми зі своєю шкірою. А потім знайшла й перших клієнтів.
Із майбутнім чоловіком познайомилася наприкінці літніх канікул після першого курсу. Наступного дня він запропонував вийти за нього заміж. А я навіть імені не запам'ятала, довелося перепитувати. Заміжжя в мої плани не входило, але Михайло був наполегливий. На зимових канікулах ми побралися. Скоро відзначатимемо 20 років із дня першого побачення.
Після другого курсу перевелася на заочне. Була єдиною в інституті, хто вчився заочно за державний кошт. Ректор здався під тиском моєї наполегливості. Було принципово: якщо я вступила на державну форму, так маю і закінчити вуз.
Будь-яку справу можна почати без грошей. Якщо це справді потрібно, у Всесвіті все знайдеться. Не треба боятися. Якщо не вдалося, пробувати ще. Головне – бути живим. Решту можна виправити.
Ніколи не хотіла виїхати з України. В юності думала: якщо втечу, хто підійматиме державу? Зараз уже не мрію перевертати світ.
Мала досвід стабільної роботи – касиром в Ощадбанку. Та мені не сиділося на місці. Прагнула руху й щоразу підіймала планку. Вечорами працювала косметологом. Коли поїхала до Києва здавати останню сесію, всі заощаджені за рік гроші вклала в обладнання і відкрила косметологічний кабінет. На роботу в банк не повернулася.
Салон краси запустила на останніх термінах вагітності. Знайшла чудове приміщення в новобудові. Вмовила власника здати його мені. Він ризикував у фінансовому плані, але повірив у мій успіх.
Розуміючи потреби зайнятої людини, відкрила клінінгову фірму. Замовлення на прибирання були. Але за деякий час люди почали домовлятися з моїми працівницями особисто, щоб не платити за послуги посередника. Бізнес довелося закрити.
Магазину одягу та взуття присвятила шість років. Із початком економічної кризи та з відкриттям у місті мереж секонд-хенду цей бізнес став нерентабельним.
Відкриття секс-шопу 2009-го було подією для провінційного містечка. Сама продавала інтимні товари. Люди спочатку навіть заходити соромилися, на вулиці озиралися, щоб не потрапити на очі знайомим. Та за чотири роки з'явилися постійні клієнти. Перейшла на роботу онлайн, коли почалися проблеми з орендою приміщення.
Відколи одружилися, сортуємо побутове сміття. Органіка перегниває на городі, все, що горить, спалюємо в пічці. Скло чоловік раніше залишав біля пунктів прийому вторсировини. Чотири роки тому почали власну справу з роздільного збирання побутових відходів. Встановили в Гайсині контейнери для пластику, скла й паперових відходів. Заповнені чоловік розвантажує власноруч. Одного разу хтось викинув майже 50 книжок. Серед них були "Три мушкетери" Олександра Дюма, "Петро Перший" Олексія Толстого.
Зі студентських років зрозуміла, що будь-яка моя мрія автоматично стає спеціальністю. Так було з туристичним агентством. Мріяла побачити світ. Маю агентство в Гайсині та сусідньому райцентрі. Карантин вніс корективи на закордонні поїздки. Та з'явилося більше можливостей досліджувати Україну.
8 
35413
Коментарі