До Іспанії літала тричі. Була в Барселоні, Мадриді, Ллорет-де-Марі. Найдешевші тури в середині червня й на початку вересня. Путівка з перельотом, проживанням у 4-зірковому готелі та дворазовим харчуванням у середньому обходилася в 3,5 тисячі гривень.
У Барселоні говорять каталонською. Запитувати, де розташований музей або потрібна вам вулиця, краще англійською, ніж іспанською.
Будинки стоять близько один до одного. Часто, аби зекономити, добудовують свій дім до сусіднього, звівши тільки три стінки.
Вулиці вузькі. Бачила, як сваряться дві сусідки. Їхні вікна одне навпроти одного, на відстані витягнутої руки. Раптом одна жбурляє у відчинене вікно іншій відро гнилих помідорів. Та у відповідь хлюпає водою. Але запізно - перша встигає зачинити вікно.
О 20.00 вийшли прогулятися по крамничках у курортному містечку Ллорет-де-Мар під Барселоною. Вулиці безлюдні. Всі біля телевізорів - грають "Барселона" й мадридський "Реал". Зненацька на другому поверсі відчиняється вікно, на підвіконня вистрибує хлопець у самих трусах. Голова обмотана синьо-бордовою футболкою "Барселони". Кричить іспанською "гол", знімає труси й показує зад продавцям із крамниці, що торгує формою "Реала".
На вуличних ятках продають тільки соки та воду - ні хот-догів, ні гамбургерів.
У метро Мадрида й Барселони замість переходів між станціями - ліфти. Людей у громадському транспорті мало. Пересуваються пішки, на велосипедах і авто, часто викликають таксі. Для місцевих воно вдвічі дешевше, ніж для туристів. Мінімальне замовлення - 5 євро. В електричках є перший і другий клас. Якщо купив квитки у другий, а сів у першому, не оштрафують. Контролер просто попросить перейти у свій клас.
На вуличних ятках продають тільки соки й воду - ні хот-догів, ні гамбургерів
Піднялася температура. Хлопець півміста оббігав у пошуках аспірину. В аптеках неможливо купити ліків. Там продають креми, бинти, вату й мило. Медикаменти безкоштовно виписують у клініках. У кожного є медична страховка й сімейний лікар.
Усі громадські вбиральні безкоштовні. У них можна перевдягнутися, прийняти душ. Їх багато, тому ніколи немає черги.
Хлопцеві сподобався хамон - сиров'ялений свинячий окіст. Купували його в пачках по 100-150 грамів за 2 євро. У гіпермаркеті Billa побачили цілий окорок за 20 євро. Заважив 12 кілограмів. Купили. У готелі ледь відкремсали від нього шматок. М'ясо жорстке, не жується, сире й недосолене. Хамон смачний, коли тонко покраяний. Усе, що змогли відрізати від кістки, поклали в пакет і сховали в багаж. Удома зварили борщ. М'ясо стало м'якше, за смаком і запахом нагадувало наше прикопчене.
Дітям іспанці дозволяють усе. На вулиці 5-річна дівчинка підбирає безпритульне цуценя. Воно її облизує. Мати стоїть збоку, знімає доньку на мобільний телефон.
Літні жінки сивину зазвичай не зафарбовують. Роблять короткі стильні завивки. Старші чоловіки, щоб приховати лисину, не знімають крислатих капелюхів навіть увечері, коли сонце сідає.
У магазини двічі на день завозять свіжовіджатий апельсиновий сік у літрових пластикових пляшках по 2 євро. Кладуть на прилавки, засипані льодом. Уранці рибалки здають у міні-маркети свіжих крабів і креветки. Кілограм великих королівських віддають за 5 євро. Загортають у грубий жовтий папір. Якщо розраховуєшся карткою, дають знижку 5 відсотків.
На пляжах жінки й дівчата загоряють топлес. Часто ходять розпатлані, можуть одягти майку з плямою або діркою. Прибиральниця готелю кілька днів підряд приходила на роботу в джинсах без ґудзика й короткому топі, що збігся після прання.
Ми обоє з хлопцем смуглі й кучеряві. Дорогою до пляжу подружжя росіян йде за нами й обговорює нас. Думає, що ми - іспанці й нічого не розуміємо. "Ну видишь, они все здесь темненькие. Блондинок совсем нету. Так что я могу быть спокойна, ты себе здесь любовницу не найдешь. Тебе же только блондинки нравятся. Со всеми, наверное, в Москве переспал".
В аптеках неможливо купити ліків. Там продають креми, бинти, вату й мило
Африканські жінки в довгих спідницях або сарафанах вітаються з усіма перехожими, пропонують заплести дрібні кіски, розмалювати хною тіло, зробити масаж. Їхні чоловіки торгують уздовж пляжів - за 1 євро намагаються всунути пластикові іграшки, брелоки, одноразовий посуд і засохлий лак для нігтів, термін придатності якого закінчився 2008 року.
У ресторанах гострими маринованими закусками часто пригощають безкоштовно. Вважають, що у відвідувачів розіграється апетит і вони замовлять більше страв та випивки.
На перше подають супи-креми: манний із мигдалем, зелений з авокадо. На гарнір - макарони або тушковані овочі. На друге - рибу, креветки, кальмари або смажене на грилі м'ясо.
Найпопулярніша страва - паелья, подібна до плову. Її готують із рису. Додають овочі, декілька сортів м'яса й морепродукти. У Каталонії до білого часто кладуть чорний рис, дрібну чорну вермішель і каракатиць. Стандартна порція паельї важить 1,2 кілограма. Коштує 3-5 євро. Ми замовили дві. Не доїли. Офіціант образився, подумав, що нам не сподобалося. Навіть чайовим не зрадів.
Хоча чайові люблять усі. Водії маршруток прив'язують біля виходу бляшанки з-під кави. Пишуть "Gracias" - "Дякую". За євро прибиральниця в кімнаті робила з рушників лебедів і сердечка, доливала шампунь та ставила новий освіжувач повітря.
Часто в кафе зі столів змітають просто на підлогу. Існує повір'я: де найбільше сміття - там найбільше відвідувачів. Прибирають його по обіді. З 14.00 до 16.00 більшість ресторанів не працюють - усі йдуть на сієсту. З подругою присіли в парку поруч із літнім чоловіком. Він довго м'явся, поглядав на годинник і в наш бік. Потім сказав: "Зараз сієста. Якщо пані не проти, я простягнуся на цій лаві й засну. Я ж зайняв її перший". Звільняємо лавку, він дякує і вмощується на всю довжину. Під голову кладе піджак.
Банки відчинені від понеділка по п'ятницю з 9.00 до 14.30. Міняють гроші тільки іспанцям. Туристів направляють в обмінники. У них беруть комісійні, якщо здаєш більше 100 доларів.
Музеї Мадрида зачиняють на перерву з 13.00 до 16.00. У неділю до обіду вхід безкоштовний.
Варто спробувати "каву" або "кабу" - іспанське ігристе вино. Смаком не поступається французькому шампанському брют.
Іспанці люблять усе переносити на завтра. У номері 4-зіркового готелю Eugenia, де ми жили, не вистачало покривал. Два дні підряд нагадували про це покоївці. На запитання: "Коли нарешті принесуть покривала?" - щоразу чули у відповідь "маняна" - завтра. Найчастіше так говорять про те, що не зроблять ніколи.
Господар-удівець назвав готель на честь дружини. Вона померла два роки тому. Усі номери та коридори прикрашені її фотографіями й портретами. Каже, до нього щодня залицяються жінки: "Але я на жодній не одружусь, бо ніколи не забуду Євгенію. Все життя думав, що помру перший. Просив її, щоб ні за кого заміж не йшла й не ганьбила мене перед дітьми та сусідами. Тепер тримаю слово замість неї".
Зараз сієста. Якщо пані не проти, я простягнуся на цій лаві й засну. Я ж зайняв її перший
Готельний бізнес зазвичай справа сімейна. Чоловік - директор, дружина - адміністратор або головна на кухні, доньки працюють на рецепції, далекі родички - покоївками.
У Ллорет-де-Марі потрапили на конкурс сідниць. Дівчата в купальниках на центральній площі міста трусили попами, танцювали стриптиз. Батьки підтримували доньок оплесками й плакатами.
Дороги тричі на тиждень миють із шампунем. Стоїть солодкавий запах, багато туристів чхають.
Мали одну купюру 500 євро. У жодній продуктовій крамниці не могли дати решти. Пішли розміняти в банк. Але там надають послуги тільки іспанцям. Направили в обмінник, у якому захотіли комісію 20 євро. Поїхали на окраїну Барселони в гіпермаркет. Купили шоколад, пляшку оливкової олії й палку ковбаси. На касі попросили документи. Тричі просвічували купюру, але здачу дали.
Молодь увечері на вулиці курить траву й співає під гітару. Пиво п'ють рідко. Найчастіше купують 2-літрову пляшку сангрії - слабкого червоного вина з фруктами або соком.
Поліцейських не бачили жодного разу.
3 
1
Коментарі