Ексклюзиви
четвер, 28 квітня 2011 16:45

Дев'ять улюблених місць Марії Матіос

Марія МАТІОС, 51 рік, письменниця. Народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині. Закінчила Чернівецький університет. 12 січня 2011-го звернулася з відкритим листом до генпрокурора - поскаржилася на дії міліції, яка намагалася вилучити з продажу її книжку "Вирвані сторінки з автобіографії". Авторка шести прозових і поетичних  збірок. Лауреат Шевченківської премії. Заміжня, має сина

1. Хутір Сірук на Буковині - місце, де народилися мій прадід, дід, батько і я. Це безлюдна місцина високо в горах, майже 900 метрів над рівнем моря. Там я прожила до 5-річного віку. Знаю кожен закуток: корито, з якого брали воду, кожен бук, кожну улоговину. Це - моя життєва віагра.

Колись там було 13 хат. Переважну більшість господарів 1947 року повивозили до Сибіру, а хто хворів на тиф, залишилися. Зараз тут самі пасовиська й сіножаті. Але я з точністю до 50 сантиметрів можу показати місце, де стояла наша хата і ще дві наших сусідів.

Хата від хати була за кілометр. До сусіда треба було кричати на повне горло: "А-го-го-гооов!". А взимку йти через кучугури. Вранці, коли світало, дивилася, як дикі свині риють наш город. Або під старим буком - йому тепер близько 150 років, він ще міцний-здоровий - "вибирають жир", як у нас кажуть. Тобто букове насіння.

Перед ґанком нашої хати був великий камінь. На сонечко з-під фундаменту вилазила гадюка, і я гладила її по голові. Вона мене не кусала.

2. Село Розтоки. Коли спустилися в село, ми нашу хату з хутора розібрали, понумерували кожну колоду і перебудували. Та хата дотепер у наших батьків, її стінам 77 років.

Тут мій пуп. Мої батьки бережуть пупи всіх трьох своїх дітей. У нашому селі немає звичаю закопувати їх у землю. Тому я можу приїхати додому, розгорнути їх - пупи зав'язані у білій полотнинці, "вифарбувані" лікарняною зеленкою.

Свого сина я народила теж у Розтоках, бо тоді у Чернівцях лютував стафілокок. Мого хлопчика приймала та ж акушерка Юлія Сергіївна Бойчук, яка приймала колись пологи в моєї мами.

У нас "провідний" день, тобто поминальний, не через тиждень після Великодня відбувається, а в сьомий четвер після Пасхи, на Вознесіння. Ще тепер поновилася традиція в селі весілля робити серед тижня, щоб у неділю нічого не рубати й не різати. Навіть кошики великодні готують не так, як по всій Україні. Все має бути там нарізане, готове до споживання: печені яйця, ковбаса, варене сало, хрін, шинка, часник. Я цього дотримуюся і в Києві.

3. Хотинська фортеця в Чернівецькій області. Її ніхто ніколи не взяв. Навіть приступом. Коли стає нестерпно, згадую про цю фортецю.

4. Я трималася свого часу за так званий пуп землі в Єрусалимі, у Храмі Гробу Господнього.

А ще маю в Єрусалимі власне улюблене місце - могилу піаніста Артура Рубінштейна. Він заповів розвіяти свій прах над тамтешнім лісом. Але рабини заперечили, тому прах із урною музиканта поховали на пагорбі в лісі. Серед суцільних дерев ця могила зроблена у формі піаніно. Велика плита: можна сидіти на клавішах і думати про вічність та життя. Я щоразу туди забираюся.

5. Хутір Лекече у Вижницькому районі на Буковині - одне з тих місць, де пишу свої книжки. Люблю писати в карпатських "джунглях", бо мені бракує кардіограми гір. І в Києві працюю багато. Але кульмінації виписую найчастіше в горах Галичини чи Буковини. Там, де дідько каже "добрий вечір". Мені потрібне лише світло для комп'ютера, триразове харчування і окреме помешкання. Людей не потребую, коли пишу.

У горах ніхто мене не тривожить. Хіба сусідка принесе зранку молоко і поставить на ґанку. Я людина незаздрісна. Але заздрю Андрієві Куркову, бо він може працювати скрізь: у літаку, в потязі, в машині. А мені потрібен гірський антураж.

6. Дача під Києвом. Уже цвітуть фіалки. Підсніжники відійшли, ось-ось розпустяться ранні тюльпани й абрикоси викидають цвіт. Там просто багдадський килим із квітів. Коли вже не захочу чи не зможу писати, то піду квіти розводити. Чи таверну відкрию. Я - добрий кулінар.

7. Святогірська Лавра в Донецькій області. Вона височіє над скелею і видається місцем, неприступним для зла. Була там років п'ять тому. З висоти видно все мілке і дрібне внизу. Щоправда, неподалік бовваніє пам'ятник революціонеру Артемові - убогий і потворний на тлі Лаври, хоча це й робота Івана Кавалерідзе.

8. На мене ніщо не справило такого враження, як комплекс пам'яті Яд ва-Шем в Єрусалимі. Якби моя воля, усіх навіжених, хто робить людиноненависницькі заклики, туди на екскурсію відправляла б - щоб перелякалися самих себе. Там відчуваєш майже електрошок. Здивувало, що багато ізраїльтян там не бували. Дехто боїться йти: кажуть, бережуть психіку.

9. У кожному місті, де буваю, вишукую собори, музеї та пам'ятники. Мені цікаво, що люди увічнюють. Люблю пам'ятник Коперніку в Ольштині, в Польщі. Сідаєш йому на бронзові коліна і можеш обняти за плечі. Пам'ятник Лесі Українці в Торонто стоїть у міському парку. Одна родина віддала кілька десятків гектарів приватної землі місту під парк за умови, що там ніколи не продаватимуть алкоголю. І не продають. У цьому парку стоїть дуже молода Леся Українка.

Зараз ви читаєте новину «Дев'ять улюблених місць Марії Матіос». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути