"Якщо вкрав у сусіда – плохо. А якщо у держави – то добре, маладєц"

Що на Західній Україні говорять про президентські вибори

– Ну шо, за кого там ваш Київ буде голосувати? – питає охоронець одного з рівненських інститутів, який я закінчувала 12 років тому. Прогулююсь тут минулої суботи, гостюю у друзів. Вихідний, занять у студентів немає, тому біля вузу цілковита тиша. Охоронець з відра поливає дерева.

– Нинішні вибори дуже важко передбачити. Складно говорити, за кого кияни віддаватимуть голоси, – відповідаю. – А Рівне за кого?

– Та тут усе розділилося. Молодьож збирається за Зеленського, старші, чую, за Смешка. Кажуть, що Україні треба порядок, а він працював у Службі безпеки – серйозний чоловік. А саме такого зараз і потребує країна.

 

– А якшо він такий професіонал- спецслужбист, то чого не розвідав, шо Путін нападать збирається, – перепитує в охоронця друг, у якого гостюю. – Оце мені дуже подобається в українцях – аби за когось нового, а хто він, шо він – ніхто не цікавиться. А Зеленський – де він був усі п'ять років, коли країна воювала? Їздив зі сміхуйочками по Україні і шутив у той час, як на фронті солдати гинули? А тепер він знає, як рішать конфлікт на Донбасі та повертати Крим. Блазень, слів немає.

– То ви мені на Порошенка намікаєте? – усміхається охоронець.

– Ні на кого я не намікаю. Голосуйте, за кого хочете. Тільки перед тим, як галочку поставити, – подивіться, хто і що робив для цієї країни весь час і що далі робитиме. Бо керувати 40-мільйонною державою, яка воює з однією з найпотужніших держав, у якої вкрадена територія і економіка в жопі, – то вам не комедії знімати, як Зе робить, – відповідає йому друг.

– А Порошенко не крав? Он тут на днях один заочник із Закарпаття розказував, що буде в комісії від Порошенка. То йому бампер з обох боків у машині побили, бо Пороха підтримує. То він їм ще 100 баксів накинув до зарплати зверху, бо не собирається машину чинити через нього за свої гроші. Скільки з людьми общаюся – ні від кого не чув, що за Порошенка буде.

– Дорожнеча така, що даже людей на базарі нема, хоч і субота, – каже в телефон жінка, на вигляд років 50, на Андріївському ринку в Рівному. Базар розмістився за 50 метрів від автовокзалу. В руках у стрункої чорнявки пакет із кілограмом картоплі. Переходимо разом дорогу. По один бік реклама Юлії Тимошенко, Олега Ляшка, Валентина Наливайченка. Навпроти висить біґборд Петра Порошенка з надписом: "Кандидатів багато – президент один". Питаю, за кого голосуватиме на виборах.

– За нікого, – відрубує. – Он, подивіться на єтіх красавцев: одна каже, що зміни обираємо, другий – ще щось, а третій – інше. Брешуть усі, ніхто вже ні на кого не надіється. Вони там у владі знати не знають, як живе обична Україна. Приходиш на базар, а грошей нема. Ціни… Ви бачили, скільки кіло м'яса коштує? 130 гривень. А зарплата яка в нас у городі? 3–5 тисяч. 10 – то вже ого-го! А комуналку заплатити, туди-сюди, і шо людям лишається? То за кого вони будуть голосувати після цього?

– Може, українці не хочуть зароб­ляти більше, раз зарплати на рівні п'яти тисяч? – цікавлюся. Йдемо у бік супермаркету.

– Як не хочуть? Ви бачили, скільки наших на заробітках? 5 мільйонів! По Польщах панам клубніку і яблука збирають, а по Італіях туалети миють і жопи, вибачте на слові, сеньйорам підтирають. У мене племінник хотів у селі тут під Рівним плантації малини посіять. Каже, чого українці будуть економіку польську піднімати – нехай краще економіку свого села піднімають. То голова сільради сказала, що тре взятку давать, бо просто так вона землю йому в оренду не виділить. А він принциповий у нас, нічо не платитиме. Каже, що буде шукать на головиху управу через прокуратуру.

– Якби більше було таких ініціативних – то, можливо, і корупція би зменшилася. А то, виходить, що самі у себе крадемо, – кажу.

– В Україні так: якщо вкрав у сусіда – плохо. А якщо у держави – то добре, маладєц.

– Одні прийшли – крали, другі прийдуть – теж крастимуть, – говорить медсестра в хірургічному відділенні Рівненської обласної лікарні. З другом провідуємо тут його знайомого. У приміщенні чисто й тепло, кілька років тому зробили ремонт. Правда, не замикаються вбиральні, в яких збоку вміщені бідони для душу.

У медсестер якраз обідня перерва, п'ють чай. На столі – печиво різних сортів, цукерки.

 

Знайомому мого друга вирізали пупкову грижу. За операцію заплатив 13 тисяч гривень. Половина суми, швидше за все, пройшла через касу, бо пропонували принести чек. Решта – готівкою на руки – хірургу, медсестрам і на ліки.

– Роблять у цій державі, що хочуть, – змахує чоловік рукою. Просить не називати його імені. Йому під 50, живе на Рівненщині. Забороняє вказувати навіть район проживання: не хоче цькування односельців. – Коли Порошенко прийшов до влади – усі надіялись, що нарешті припиниться корупція, перестануть взятки носити, закон почне діяти. Ага, не так-то сталося. Ну, казалось би, багатий чоловік, нащо йому ті мільйони? От мені, простій людині, не зрозуміти ніяк. Я не кажу, що він лічно краде. Але і відмовляюся вірити, що корупція в країні процвітає без його відома.

– А які тоді заслуги є у Порошенка? – цікавлюся.

– Для мене особисто – ніяких. Хоч за нього і голосував, – сміється. – Дорога в наше село паршива, хоч це і траса до Білорусі. Зарплата – самі знаєте яка у нашій країні, якщо ще до цін її прирівняти. Хворію, багато грошей на ліки йде. А тепер вони ще медреформу оцю проводять. Може, в Києві вам і краще від неї. Але на місцях тут маніпулюють, як хочуть: "швидкої" не дочекаєшся. Викликають – а їм у трубку кажуть прямим текстом: "Не приїдемо. Добирайтесь, як хочете". Он недавно до одного чоловіка в нас не приїхали навіть в передінсультному стані. Дочка десь таксі викликала. Єлі відкачали. А в лікарні руками розводять. Я согласний, що в нас із медициною треба щось робити і що "швидкі" не мають їздити кожній бабці тиск міряти. Але ж мають бути якісь виключення.

– Супрун, певно, намагалася впровадити європейський досвід, де "швидкі" їздять тільки в екстрених випадках, – намагаюсь пояснити мотивацію нинішньої медреформи.

– Українці на таке завжди одне кажуть: раз ви так уже йдете в ту Європу, то коли у нас такі умови життя будуть, як там? Уже не говорю про зарплату їхню, дешеві кредити і подібне. От якби люди побачили, що в країні порядки близькі до тих європейських, то повірте, менше спротиву було би. А так вони бачать по телевізору всі ці схеми оточення президента і думають: раз вони крадуть, коли в країні війна, то чим я гірший? Я що лох, що житиму по законах? І таких людей навіть не беруться засуджувати. Бо за що? Голови адміністрацій, це із прикладу нашого району, їздять по селах, збирають адмінресурс, дають людям по 600–1000 гривень і закликають голосувати за Порошенка. То це чесно хіба? Я би не хотів животіти в країні коміка, але не впевнений, що хочу далі жити в корупційній державі.

– Що втішає мене поки що в Україні – так те, що ми і справді не знаємо, хто переможе на цих виборах, – говорить чоловік, на вигляд років 50. Знайомлюся з ним на автозаправці за Житомиром, коли повертаюся до Києва. Його звуть Валерій, киянин, має бізнес у столиці. Родом зі Львівщини. Їздить спортивним "Мерседесом", вартістю щонайменше 60 тисяч доларів. Пригощає кавою.

– То за кого будете голосувати? – цікавлюся.

– За Порошенка, – регоче Валерій. – Але в першому турі він не переможе. І не знаю, чи переможе в другому, якщо вийде туди і зіткнеться із Зе. Тимошенко не має шансів стати президентом. Це вже точно. Вона програє або Порошенку або Зеленському. І я дуже радію, бо нарешті українці зрозуміли, що та пройдисвітка не може запропонувати їм ніякого нового курсу. Хоча як жінка вона крута і сильна, захоплююсь.

– У Зеленського справді високі шанси виграти?

– Із того, що бачу – високі. І це засмучує, – відповідає. – Навіть якщо відкинути Коломойського, який за ним стоїть. Може, Володя щось і хоче позитивного для країни. Він же їздив із гастролями і бачив, у якому стані дороги, що зуби можна вибити, які люди приходять на його концерти. Але він навіть не уявляє, з якими проблемами стикнеться в перший же день свого президентства. Не думаю, що він витримає такий тиск і життя в банці з павуками, які хавають один одного, бо місця для всіх мало. Я вже не кажу про тиск Росії і Заходу. Упевнений, якщо президентом буде Зе – через рік подасть у відставку. Занадто мало політичного досвіду. Політика – це не хіхоньки-хахоньки зі сцени.

– Українці виправдовують свій вибір схожістю Зеленського на американського Рональда Рейгана.

– Ага, чув я ці байки на Львівщині, – відказує Валерій. – Люди наслухалися їх із телевізора. Але де Рейган, а де Зеленський? Той не був коміком, і в президенти потрапив не з вулиці. Він служив в армії, цікавився політикою, фанатів від Рузвельта, був губернатором Каліфорнії, а вибори виграв із другого разу. Про це ж українці не знають. Зеленський не доріс до президентства. Я взагалі не впевнений, що це його. От виходить у нього знімати фільми – хай цим і займається.

– А як загалом оцінюєте життя в Україні? Все так погано, як каже народ, чи є позитив?

– Я об'їздив півсвіту і давно зробив висновок, що в нас не так і погано. За останні п'ять років ми пішли вперед. Хоча часто цей "перед" схожий на два кроки вперед, а два – назад. Але в нас ментальні зміни відбулись дуже серйозні. Українці нарешті зрозуміли, що держава за них не буде нічого вирішувати, що Союз закінчився і якщо хочеш гарно жити – маєш впахувати. Ми почали їздити по світу. Де не буваю – по-любому почую українця. І це втішає. Але ми ще не скоро будемо гарно жити. Я навряд, все-таки 50 розміняв, а от ви, може, встигнете. А вже ваші діти точно житимуть в іншій країні. Якщо, звісно, всякі Зе її не розвалять.

×