"Якось на консультації дитина вдарила мене ногою в ніс"

Тривожних дорослих стало більше

Дуже люблю працювати з дітьми. Ще в дитинстві зрозуміла, що з цим пов'яжу професійний шлях. Після школи вирішила, що хочу бути вихователем або психологом. Обирала серед кількох столичних навчальних закладів. Майже вступила до університету Бориса Грінченка. Але без столичної прописки мене не хотіли брати на бюджетну форму навчання. Контракт був не по кишені. Та плакала я недовго. За три дні під час донабору пощастило подати документи в педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Це була доля.

Навчання в університеті вдавалося поєднувати з роботою. Спочатку працювала вихователем у державному садку. Пізніше була психологом у приватних дитячих закладах. Мала невелику зарплату, але могла практикувати різні методики. Також був досвід роботи психологом в інклюзивному центрі для дітей з особливими потребами. Малеча займалася там безоплатно. Цікаво, що одним із напрямків центру була робота собак-терапевтів. Тварини під час гри допомагали дітям навчитися контактувати з іншими дітьми та дорослими.

 

Кожен вихователь і психолог, який працює в державній установі, проходить курси підвищення кваліфікації. Останні роки через пандемію та повномасштабну війну навчання переважно відбувалося онлайн. Також за власним бажанням психологи можуть додатково навчатися авторських методик у колег. Це підтверджується відповідним сертифікатом. Вартість курсів різна. Стартує від 2 тисяч гривень за модуль.

Робота психолога в державному та приватному дитячих закладах відрізняється. В останньому маєш більше свободи використовувати авторські методики. Тут акцент – на практичній роботі, а не на документації. У державному садку є норми – кількість годин, яку ти маєш виконати. Під час роботи можна використовувати лише затверджені методики. Крім того, про все потрібно звітувати. Хоча, мушу визнати, це вчить організованості.

У дитячому садку поєдную п'ять видів роботи. Безумовно, це робота з дітьми. Вона може бути як групова, так і індивідуальна. Також до мене звертаються педагоги та батьки. Крім того, з вихователями проводжу діагностичні й розвивальні заняття. Ще один вид роботи – просвіта. Тепер це зручно робити через соціальні мережі. Загалом мій робочий день поділено за кількістю годин. П'ять активних – це практична робота. Ще 3 години – робота з документами.

Традиційно вранці, доки діти у приміщенні, проводжу групові заняття. Наприклад, на розвиток емоційного інтелекту чи психічних процесів. Також можуть бути профілактичні заняття – профілактика шкідливих звичок, жорстокого поводження. Під час роботи додатково використовую різноманітні короткі відео. Їх діти добре сприймають. За згодою батьків із малечею проводжу індивідуальну роботу. Для цього мати чи батько повинні підписати відповідний дозвіл. Це безкоштовна консультація психолога для дітей, які є вихованцями дитсадка. По телефону можу проконсультувати сім'ї, які вимушено виїхали за кордон. Але поза дитячим садком клієнтів не приймаю. Були думки відкрити центр із приватною практикою. Освіта дає змогу, але поки що це на рівні роздумів.

Раніше батьки найчастіше зверталися з питаннями адаптації дитини до соціуму. Також з особливими проявами дитячої поведінки. Після 24 лютого 2022-го зросла кількість насамперед тривожних батьків, а не дітей. Суттєво робота з малечею не змінилася. На першому місці за запитами – адаптація, на другому – готовність до школи. На третьому – особливі прояви поведінки. Ідеться про тривожність, порушення комунікації.

Після повномасштабного вторгнення батьки все частіше запитують, як зменшити стрес дитини під час тривоги. За своєю поведінкою насамперед повинні стежити дорослі. Вчитися стримувати себе. В укритті дітям потрібно пояснювати, що вони перебувають у безпечному місці. Для найменших чудово діє метод "Будиночка" – в ігровій формі зводимо руки трикутником. Для старших ефективні техніки заземлення. Щоб відчути опору, можна потупати ногами. Добре заспокоюють обійми, дихальні вправи. Можна надувати різнокольорові повітряні кульки.

Не варто при дітях обговорювати новини з фронту чи зачитувати інформацію із соціальних мереж. Але й брехати не потрібно. Дитина повинна розуміти, що сигнал тривоги – це попередження, що на певний час краще сховатись у безпечному місці, доки військові захищатимуть нас. В укриття раджу брати настільні ігри, улюблені іграшки, їжу. У близьких до лінії фронту регіонах варто мати шумозахисні навушники. Також рекомендую прислухатися до методу ізраїльських психологів і давати дітям планшети чи телефони. Це допоможе їм абстрагуватися. Хоча на практиці діти спокійніше реагують на гучні звуки, ніж дорослі. Останні голосно зойкають, дехто кричить і плаче. Це й лякає дитину. Потрібно пояснювати, що дорослим також буває страшно.

Біль усіх батьків – дитячі істерики. Зазвичай у такий спосіб дитина хоче привернути увагу. Тут діє правило: що менше глядачів, то швидше минають крики. Крім того, емоції завжди йдуть за графіком. На піку істерики нічого зробити не можна, хіба обійняти. Але дитині потрібно виплакатися. Інакше незабаром істерика повториться. Коли емоції підуть на спад, із дитиною можна обговорити причину сліз. Пояснити, чому так не потрібно робити. У найменших можна відвернути увагу, переключити її – ось білочка побігла чи пташка полетіла. Залякування, погрози, образи чи фізичне насилля однозначно неефективні. Істерику завжди щось провокує. Найпростіше – дитина втомилася, хоче їсти чи почула забагато "ні". Інша справа – вседозволеність. Це однозначно провина батьків. Дитині не можна в усьому потурати. Слізьми вона може добиватися нової іграшки чи планшета, щоб подивитися мультик. Із часом запити зростатимуть.

Раніше бити дитину по дупі чи ставити в куток було нормою. Насправді це порушення прав дитини. Також дитяча травма, що перекладається на доросле життя. Найімовірніше, що ці діти в майбутньому в такий же спосіб виховуватимуть власних дітей. Звісно, є батьки, які працюють над собою, – звертаються до спеціалістів, читають відповідну літературу. Вони ліпше додатковий раз дитині пояснять, чому так робити не варто, ніж візьмуть у руки ремінь.

Нині багато хто з людей, які виїхали за кордон, боїться повертатися додому через обстріли. Але й у чужій країні адаптуватися не може. Часто депресує через це. Найчастіше таке стосується українців, які отримують соціальні виплати та не ходять на роботу. Щоб зменшити негативний вплив на розхитану нервову систему, потрібно себе чимось зайняти. До прикладу, можна збирати кошти на Збройні сили України, сортувати гуманітарку, допомагати у притулку для тварин. Якщо потрібні гроші, шукайте оплачувану роботу. У кожному разі, допомагаючи комусь, ти допомагаєш собі. Якщо немає можливості працювати, потрібно більше гуляти, частіше телефонувати близьким. У центрах для біженців є можливість знайти нових друзів, звернутися по допомогу до психолога.

Після завершення війни діти та дорослі ще довго лякатимуться різких звуків. Тому питання заборони салютів в Україні залишається відкритим. Складніше з тими, хто через війну втратив батьків чи рідних. Однозначно з такими дітьми має працювати психолог. Їх потрібно адаптувати до нових умов життя. Адже дитина в дошкільному віці ще не розуміє наслідків смерті. Крім того, психологічної допомоги потребуватимуть люди, які повернуться з фронту. Їм потрібно виговоритися, віддати свої страхи. Було б чудово, якби наші захисники мали змогу отримувати безоплатну психологічну підтримку.

Часто думають, що психолог не має проблем. Ні, він така ж людина. Я так само плачу, коли чую історії дітей про пережите під час війни. Моя дитина хворіє, є домашня рутина. Вдома для чоловіка й доньки я насамперед дружина та мама, а не психолог.

Інколи психологи звертаються по допомогу до колег. Щоправда, існує правило: не брати на консультацію рідних і знайомих. Винятки були в перші місяці повномасштабного вторгнення. Інакше я не могла. Однак мої найближчі знають, що не даю групових консультацій. Ті неефективні. Те, що підходить одній дитині, може зашкодити іншій.

Часто діти в садках поводяться не так, як удома. Можуть бути агресивні. Батьки дивуються, адже такого не помічали раніше. Зазвичай у таких випадках вони співпрацюють із психологами і вихователями. Проговорюють варіанти роботи з агресивною поведінкою. Якось на консультації дитина вдарила мене ногою в ніс. Потім просила вибачення.

У психологів існує професійна деформація. У вільній час буває важко абстрагуватися від роботи. Часто не можу пройти повз батьків, які кричать на дитину чи піднімають на неї руку. Одразу розумію, яку модель поведінки вона може обрати в садочку чи школі. Не можу гуляти парком, коли хтось курить поряд із візочком. Адже це матиме негативні наслідки для здоров'я дитини.

Багато хто плутає психолога та психіатра. Щоразу пояснюю, що психолог жодних діагнозів не ставить і лікування не призначає. Допомагаємо практично – порадами, рекомендаціями. Люди самі знаходять відповіді на запитання, а не я за них щось вирішую.

Раніше звертатися до психологів було соромно. Поступово ми виходимо з пострадянської бульбашки. Неабияке значення має просвіта. До прикладу, запит на психологів зріс після перегляду фільмів, де люди вирішували проблеми з допомогою психотерапевтів. Однак звернення до спеціалістів недешеве. Батьки мають нагоду скористатися безоплатними послугами психолога в дитячому садку, який відвідує дитина.

У середньому консультація психолога коштує 700–1000 гривень. Нині популярні сеанси в коучів (наставник, людина, яка веде до досягнення бажаного результату. – Країна). Але інформацію про спеціалістів краще перевіряти. Це може бути людина без відповідної освіти, яка просто зароблятиме на вас. Якщо після роботи з коучем не можете самостійно вирішити, яку сукню купити, – це проблема.

×