Антоніо Бразильєро Джонсон 86 разів перемагав у музичних конкурсах
Запалені свічки, чорний рояль і пісні Френка Сінатри врізалися в пам'ять змалку. Це був щоденний ритуал моїх батьків. Увечері мама вимикала світло, запалювала свічки. Тато сідав за рояль. Грав босанову, виконував пісні Френка Сінатри й Тонні Беннета. Я намагався підспівувати, рукою натискав на клавіші рояля. Тоді й виникло величезне бажання опанувати цей інструмент.
Мама відвела в музичну школу у 5 років. Казала: "Коли підеш у перший клас, не матимеш часу плювати у стелю". За кілька уроків навчився грати "Собачий вальс". Вдома батьків змушував по кілька разів на день слухати його.
Навчаюся у звичайній музичній школі. Вважаю її найкращою. Щоб виростити успішного музиканта, має бути трикутник: батьки, учень і педагог. Всі повинні працювати на одну мету.
Бажання покинути музику ніколи не виникало. Хоча раніше нападала лінь. Вона відступила, коли вперше вийшов на сцену. Це сталося у 6 років – на академічному концерті в музичній школі. Виступали діти, які закінчували перший рік навчання. Грав простенькі твори – "Где ты, елка?" и "Собачий вальс". Тоді закохався у сцену. Виходити на неї стало необхідністю. Хоча страх перед сценою досі не зник. Але навчився його контролювати. Заплющую очі й уявляю, що гратиму вдома.
Мама не розуміє, як можу вільно поводитися на сцені. Каже: "Коли виходжу з тобою до глядачів, мову відбирає. Як тобі вдається не розгубитися?"
Часто думав, чому одних музикантів слухати цікаво, а інших – ні? Глядачі краще сприймають того, хто здатен відчути зал.
У цьому світі не люблять переможців. Тому маю заздрісників. Учні музичної школи після кожної перемоги глузують і намагаються вколоти. Раніше біг до мами жалітися. Потім навчився справлятися з цим самостійно.
3–4 години на день граю на фортепіано. Без вихідних і канікул. Раніше не займався, коли їздили на відпочинок. Якось два тижні були у Ріо-де-Жанейро. Не грав – не було на чому. Повернувся додому, педагог була шокована. Казала, що зробив величезний крок назад. Якщо помилявся, додому не відпускала. Замикала у класі й казала: "Сидітимеш, доки зіграєш це місце ідеально". Бувало, займався по 6 годин.
Відтоді і на канікулах граю. Навіть коли їдемо відпочивати. Мама і в іншій країні знаходить фортепіано. Якось перед від'їздом в Америку мама домовилася там із фірмою, в якої можна було орендувати інструмент. Але робити цього не довелося. У квартирі, яку винайняли, виявилося два роялі. А в Польщі зайшли в готель, а у холі стоїть піаніно. Грав і тоді, коли там було повно людей. Усі думали, що піаніста замовила адміністрація.
Не розумію, як сусіди витримують мої щоденні заняття. Раніше дехто жалівся. Перестали робити це, як побували на моєму першому сольному концерті. Запросили всіх.
Подобається музика Моцарта і Баха. Але найбільше люблю джаз. Виріс на ньому. Він став частиною мене.
Не готовий сказати, що в майбутньому буду музикантом. Вільно розмовляю англійською, з усіма можу знайти мову і вмію відстоювати свою думку. Це добрі риси для дипломата.
Жити треба там, де добре твоїй душі. Багато людей вважають: поїду за кордон і там буде легше. Цього не станеться. У будь-якій країні добре живуть лише ті, хто працює.
Закохуюся часто. Але поки що – вільний.
Ім'я мені дав батько – на честь засновника босанови Антоніо Карлоса Бразильєро Алмейда Жобіма. Коли мій виступ оголошують на концертах, часто уточнюють: "Це буде дует чи тріо?"
У дитинстві часто називали Антоном. Завжди виправляв.
Не люблю, коли хвалять. Завжди хочеться сховатися. Мама про це знає. Після вдалого виступу каже: "Молодець. Іди працювати далі".
1 
1
Коментарі