Українці мають історичну схильність приймати колективні рішення. Владу треба будувати з регіонів, розвивати громади. Самоврядування дає найвищу якість життя, – каже політтехнолог Сергій Гайдай
21 квітня виповнюється рік із дня обрання Володимира Зеленського президентом. Який це був час для України?
– Як завжди після виборів, це був рік надій. Люди хотіли змін у філософії влади – щоб вона працювала на народ, а не на сім'ї політиків і промислові угрупування. Ці надії починають затихати. Зникають ілюзії, що одна людина може все змінити.
Що можна назвати здобутками, а що провалами цього періоду?
– Якби жили у побудованій, ефективній країні, можна було б говорити, що вдалось, а що – ні. Жодного українського президента не можемо характеризувати в такому контексті. Кожен із них мав історичну місію.
Виходячи на Майдан, люди зробили запит на радикальні зміни. Розуміли, що держава є механізмом несправедливості. Меншість володіє активами, більшість – виживає. Порошенко цього запиту не виконав, той перейшов у спадок Зеленському. Мав демонтувати стару систему й будувати нову. Але він не справляється. І що далі, то більше зрозуміло: не зможе, не має компетенції.
Зеленський мав усю повноту влади. За кожну транзакцію в країні несе персональну відповідальність. Міг протягти будь-який закон, навіть змінити Конституцію, домовившись із позафракційними депутатами. Та швидких реформ ми не побачили.
Зняття мораторію на продаж землі називають проривним. Я не впевнений, що закон працюватиме. Коли немає інституційних змін, ця реформа може перетворитися на кримінальну приватизацію землі, як було в 1990-х із державними промисловими активами.
Єдине, що можна поставити у плюс, – немає розгнузданої корупції на вищих щаблях влади. Думаю, це тимчасово. У середній ланці вона досі живе. Колишній міністр фінансів Оксана Маркарова казала: щомісяця на податку на додану вартість держава втрачає щонайменше 5 мільярдів гривень.
Як проявила Зеленського криза з пандемією коронавірусу?
– Стало явним те, чого не бачили під час голосування. Зеленський не розуміє, що треба робити. Не має фахових людей. Його оточення – дивні особи з незрозумілою репутацією. Криза проявила цей застій. Україні потрібен не просто функціонер, а людина з досвідом, баченням, стратегією.
Влада запровадила карантин. Не можемо відмовитися від цього. Наша система охорони здоров'я неспроможна запобігти повномасштабній епідемії. Єдине, що лишається, – жорсткі превентивні обмеження. Але для будь-якої країни це удар по економіці. Не варто було зупиняти важливі галузі, забороняти людям пересуватися. Ці рішення продиктовані страхом.
Парадокс у тому, що ми і до цього жили у постійній кризі. Буде не так боляче падати. Велика частина української економіки перебуває в тіні. І продовжує жити.
Ми постраждаємо від кризи. Але тут є й вікно можливостей – нафта подешевшала, з'явилися нові робочі руки – трудові мігранти повернулися з-за кордону. Це екзамен для влади, чи зможе скористатися цим шансом.
За рік президент став сильнішим?
– Він не вчиться. Його історична місія – побудувати ефективну державу. Але реальних дій не робить. Історія притягне його до відповідальності. Зеленський став вироком для Порошенка. Те саме чекає і на нього.
Ви казали, що варто було змінити Конституцію і зробити Україну парламентською республікою.
– І не тільки. Треба проводити глибші зміни. Україна має бути по-справжньому самоврядною. Владу будувати з регіонів. Якщо перетворимось на державу самоврядних громад, не залежатимемо так сильно від того, хто сидить у президентському кріслі. Медицина, освіта, рекреація, навіть суди повинні бути місцевими. А безпеку гарантуватиме муніципальна поліція. Самоврядування дає найвищу якість життя.
Кожна громада отримує можливість сформувати на базі парламенту окрему палату, де представлятиме інтереси своїх жителів. Українці – нація, що має історичну схильність приймати колективні рішення.
Така модель є в більшості європейських країн і працює ефективно. Наприклад, у Швейцарії – 22 кантони, які формують місцеве середовище. Центральна влада відповідає тільки за дотримання конституції. Головний її елемент – парламент.
Не обов'язково повністю скасовувати посаду президента. У Грузії відбулися подібні зміни. Президент залишився, але повнота влади перейшла до прем'єр-міністра.
В Україні ця реформа назріла. Верховна Рада сьогодні не є інституцією, яка формує правила життя країни. Це біржа, де зустрічаються фінансово-промислові угрупування й домовляються про експлуатацію активів. Депутати приймають мало законів, які можна назвати народними. Інтересів українців майже не представлено.
Зеленський обіцяв 5–7 відсотків зростання внутрішнього валового продукту. Чи має влада дієву економічну стратегію в умовах кризи?
– У неї немає світогляду, візії. Зеленський зараз у великому стресі. Йому бракує компетенції, але на побутовому рівні розуміє, як його обіцянки відрізняються від можливостей.
Чи українці зрозуміли, що не можна аж так сподіватися на одну людину?
– Інституційні реформи пов'язані з тим, хто при владі. 1991-го ми отримали незалежність, але зберегли радянські інституції. Навіть будівлі лишилися ті ж. Щоб створити нові державні інституції, варто їх змінити. Навіть столицю. Не перенести, а побудувати нове місто, на зразок американського Вашингтона.
За роки незалежності колишня радянська номенклатура поєдналася з бандитами. Стала провладним класом, який досі керує Україною. Коли нові люди приходять до влади і сидять у старих кабінетах, реформ не буде. Система поступово перетворює їх на своїх адептів.
Усі українські президенти після інавгурації йдуть на Банкову, піднімаються на четвертий поверх, обирають кабінет, роблять ремонт. Їх оточують сотні чиновників – той самий корупційний апарат. Коли Порошенко став президентом, сів у кабінет Януковича. Навіть його малахітове прес-пап'є лишилося. Ющенко хотів змінити місце свого офісу. Його переконали не робити цього. Мовляв, на Банковій безпека, налагоджений апарат. Зеленський так само планував пересісти з намоленого місця. Але став заручником системи.
Для нових інституцій потрібні люди, які зможуть побудувати систему з нуля. Які розумітимуть необхідність запровадження нових правил у всьому.
На початку березня змінили Кабмін. Його очолив Денис Шмигаль. Про які зміни в державній політиці свідчить ця перестановка?
– Це уряд не для реформ. Перший Кабмін визначався екскерівником Офісу президента Андрієм Богданом. Він мав банальну стратегію. Думав, достатньо поміняти неефективних, нечесних людей на професіоналів. Таких підібрали. Їх називали соросятами. Виявилося, вони, як і Зеленський, хотіли для країни добра, але не мали бачення. Не змогли вибудувати практичної стратегії. Зеленський це зрозумів після "плівок" Гончарука. Тодішній прем'єр сформулював основну проблему – у президента туман у голові. Мовляв, треба робити йому теплу ванну й розказувати про позитивні зміни. Навіть якщо насправді реформи не відбуваються.
Володимир Олександрович усвідомив, що цих людей варто змінити. Але обрав значно гірших. У Кабінет міністрів прийшли представники середньої ланки чиновників. Вони завжди працювали для корупційних схем і оборудок. Є носіями старої філософії. Очолили схеми. В умовах кризи це швидко стає явним. Уже почалися скандали. Брат голови Офісу президента Андрія Єрмака торгує посадами, як за попередньої влади.
Як оцінюєте звільнення Руслана Рябошапки з посади генпрокурора й призначення Ірини Венедіктової? Чи доцільна була ця заміна під час реформи прокуратури, яку розпочав перший?
– Рябошапка був людиною Богдана. Прийшов під гаслами тотального оновлення. Справді намагався реформувати прокуратуру. Коли змінився уряд і туди зайшли корупціонери, Рябошапка почав заважати. Його прибрали. Призначили таку саму представницю середньої ланки чиновників. Прокуратура найімовірніше знову стане інструментом політичного тиску.
Яка роль Андрія Єрмака у державній політиці?
– На депутата від "Слуги народу" Гео Лероса, який злив "плівки" Єрмака, відкрили кримінальне провадження. Його адвокатом є Андрій Богдан. Цей демарш показує, що він із ледь не найвпливовішої людини в державі перетворився на того, хто воюватиме із Зеленським та його командою.
Роль Богдана і Єрмака така велика у державній політиці, бо вони формують оточення Зеленського і його картину світу. Пояснюють, хто – ворог, а хто – друг. Президент не може вийти за межі цього впливу.
Ви казали, "зелена" хвиля знесла старих досвідчених політиків на парламентських виборах. Чи на краще відбулася ця зміна?
– Радикальне оновлення Ради було великим позитивом. Але 254 депутати "Слуги народу" – представники різних команд, світоглядів. У фракції багато лобістів фінансово-промислових груп. Близько 70 – скеровані на дієві зміни. Могли би стати основою нового якісного депутатського об'єднання. Це ті, хто був проти утворення консультативної ради з терористами. Вони пішли проти Єрмака, не бажали домовлятися з агресором. Питання, чи вдасться цим людям зберегти себе в політиці?
Відбувся розкол монобільшості. Які це матиме наслідки для Зеленського?
– Так, "слуги" більше не голосують консолідовано, як на початку. Хто хотів провадити реформи, зрозумів, що поруч сидить колега, який працює проти України. Це змушує їх турбуватися про свою репутацію.
Зеленський позбувся ресурсу для втілення радикальних реформ. Протягуючи важливі закони на вимогу Міжнародного валютного фонду, вимушений звертатися по підтримку до "Європейської солідарності" й "Голосу". Це робить президента залежним. Перед другим читанням до "антиколомойського закону" (про неповернення націоналізованих банків колишнім власникам. – Країна) запропонували понад 16 тисяч правок. Це наслідок того, що Зеленський втратив монобільшість. А цей закон – одна з умов для продовження співпраці з МВФ. Через те, що частина фракції фактично починає працювати проти президента, його можуть не прийняти.
Можна припустити, що цей закон посилить конфлікт між Зеленським і Коломойським.
– Вплив Ігоря Валерійовича на президента перебільшено. Коломойський сподівався, що отримає преференції, зможе вводити у парламент своїх людей. Але не отримав такої влади.
Президент розуміє, що зв'язок з олігархом є для нього особистим фактором ризику. Ідея ухвалити "антиколомойський закон" і продовжити співпрацю з МВФ виходила від президента. Коломойський має певні важелі впливу на партію "Слуга народу". Але він не керує Зеленським.
Вплив інших олігархів на політику й економіку країни не зник. Найсильніший гравець – Рінат Ахметов. Умів домовлятися з будь-якою владою. Знайшов спільну мову з Януковичем, Порошенком і тепер – із Зеленським.
Нинішній глава держави переміг на виборах як "президент миру". Взяв участь у "нормандській зустрічі", домовився про кілька обмінів. Але реального прогресу в питанні Донбасу немає. Це може призвести до поступок державними інтересами?
– Політика Зеленського щодо Донбасу – наївний пацифізм, який може нашкодити. Домовитися з Путіним неможливо. Зеленський має відкинути цю ідею. Треба нарощувати військовий потенціал. Верховний головнокомандувач досі перебуває в полоні ілюзій. Тому армія деморалізована. Путін починає вигравати війну на всіх фронтах – у судах, на міжнародній арені, в інформаційному полі. У нас є тільки одна можливість зберегти Україну – перемогти у війні з агресором.
У нашій політиці є люди, які розуміють це. Колишня заступниця міністра закордонних справ Лана Зеркаль протистояла Росії на судовому фронті. Те, що вона пішла з посади, показово. Доводить, що влада не налаштована на перемогу.
План партії "Голос", який розробив Сергій Рахманін, теж прийнятний. Називається "Холодна деокупація". Якщо не маємо сил протистояти агресору військово, треба воювати всіма іншими засобами. Та президент не дослухається. Люди не просто так виходили на акції "Ні – капітуляції". Суспільство стурбоване недолугою і небезпечною політикою щодо війни з РФ.
Чи дотримається президент обіцянки не йти на другий термін?
– На місці Зеленського я не добув би навіть першого. Він може витратити кілька років, щоб змінити інституції. Коли стару систему буде демонтовано, а нова запрацює, варто було б оголосити нові парламентські вибори. Зеленський став би національним героєм, отримав можливість далі займатися творчістю. Такий сценарій був би найкращий.
Але система вже змінила його світогляд. Ці метаморфози тривають, і вони негативні. Президентство ризикує стати для Зеленського особистою трагедією. Може закінчити свій термін гірше за Януковича.
5 
1
Коментарі