Зеленський і його команда вчаться на помилках

Із цієї війни вийдемо потужною нацією

Головна подія 2022 року – українсько-­російська війна перейшла з локальної в повномасштабну фазу. Чому так сталося? Путін втратив надію перемогти Україну гібридними методами?

– Саме так. Війна – це завжди останній аргумент у політиці. До літа-осені 2021 року – бо рішення про велику війну ухвалювали явно тоді, далі вже була технічна підготовка – в Путіна зберігалися сподівання повністю повернути Україну під контроль Російської Федерації мирним шляхом. Ці надії посилилися 2019 року – він вважав, що з новою українською владою впорається легко. Але наприкінці 2021-го стало очевидним, що цього не вийшло. Нове українське керівництво отримало мандат на владу з повісткою про примирення з ­Росією, але йшлося саме про примирення, а не про підкорення. Варіант поглинання України Росією виявився для нової влади так само неприйнятним, як і для попередньої, а головне – він був непри­йнятний для всього українського суспільства. Тому у Кремлі й вирішили: якщо по-хорошому не виходить, то зробимо по-поганому.

Європа не знала бойових дій такого масштабу з часів Другої світової війни, стверджують аналітики. Як російсько-­українська війна змінила ситуацію в Європі? А у світі?

– Так, після Другої світової як таких війн у Європі не було. Навіть Балканські війни, які ми вже переплюнули за мас­штабом, були периферійним конфліктом. Поки що йдеться про пряму війну між двома державами, одна з яких – 140-мільйонна країна, що донедавна багатьма розглядалася як супердержава із другою армією світу та першою армією Європи. Але очевидний глобальний вимір цього конфлікту – це ідеологічне протистояння: реанімована автократія зразка ХХ століття кинула виклик сучасному ліберальному світу. На українському фронті вирішується, який буде порядок денний ХХІ століття. Європа це частково зрозуміла – ще не настільки, як нам хотілося б, але значною мірою.

 

Перемога України у війні означатиме перемогу прав людини в усьому світі, казали ви. Яким бачите цей повоєнний світоустрій?

– Я уточнив би: програш України в цій війні означатиме поразку демократії та прав людини в усьому світі. Якби ми програли цю війну – демократичний вимір із глобального перетворився б на регіональний, здобутком суто західної цивілізації, як це було в часи холодної війни. Демократія стала б набутком лише кількох найбагатших і найрозвинутіших суспільств. Але, враховуючи, що ці суспільства є інформаційно вразливими, а авторитарні режими чудово користуються з цього, то не факт, що ці заповідники довго проіснували б. Наш виграш у війні не означає, що одразу піде хвиля перемог демократії по всьому світу, але щонайменше відновиться статус-кво, що існував на початку ХХІ століття, коли було очевидним, що саме вільний світ є лідером, а решта чи підтягується до нього, чи ізолюється. Ми відкриваємо можливість, далі кожна країна має сама нею скористатися. Наша перемога не призведе до падіння режиму аятолл в Ірані, але збільшує шанси на це. Буде новий світоустрій, притому не йдеться про відновлення того порядку, що був створений після Другої світової війни. Він був комфортний для багатьох і міг би довго існувати, але Путін кинув йому виклик. Після того як Росія показала, наскільки цей устрій виявився нестійким, що навіть одна країна може поставити його під загрозу, зрозуміло, що його треба не просто відновити. Як світоустрій після 1945 року, коли створили Організацію Об'єднаних Націй, відрізнявся від світоустрою після Першої світової з Лігою Націй, так само має відрізнятися нова модель світу після української перемоги. Глобальний світоустрій 1.0 зламали Гітлер зі Сталіним, 2.0 зламав Путін – має постати 3.0.

Ставлення до України є тестом на аде­кватність для західних політиків, сказав політолог Сергій Таран, маючи на увазі ситуацію, коли Угорщина намагалася заблокувати надання Україні допомоги від Європейського Союзу в розмірі 18 млрд євро, але не змогла цього зробити. Погоджуєтеся?

– Абсолютно згодний. Тест Україною хтось проходить, хтось ні. Складніше з гібридними ситуаціями. Чи пройшов цей тест Джо Байден? Або на скільки ­балів він пройшов цей тест за стобальною системою? Борис Джонсон явно пройшов тест на 100 балів. Як і вся Британія – суспільство, влада. Високі бали мають країни Балтії та Польща. Є ті, хто цей тест провалив, – режим Орбана в Угорщині. А от скільки балів у Байдена, Шольца, Макрона – невідомо. Явно понад половину, на "задовільно" точно склали, а от щодо "добре" й "відмінно" – питання.

Як вплинула війна на Європейський Союз? Чи очікує його переформатування у зв'язку з неоднозначною поведінкою його окремих членів, насамперед Угорщини?

– ЄС стовідсотково очікує переформатування. Є чіткий консенсус щодо змін, він уже тепер їх напрацьовує. Євросоюз, у який вступить Україна, вже буде не той, в який нас приймали кандидатом. Частина країн навіть ставить ці зміни умовою нашого прийняття, і ця умова нам на користь. ЄС за активної участі України буде інтегрованіший – він перетворюватиметься на щось на зразок наддержави. В якийсь момент, можливо, навіть нам доведеться делегувати частину своєї незалежності новій федеративній Європі. І я прихильник цього. Хоч би як я любив нашу гривеньку, але мені хочеться її побачити в музейних альбомах, а ми щоб увійшли в єврозону. Так само змінюватиметься Північноатлантичний альянс. Принцип консенсусу – точно не для війни. Якщо в межах ЄС основним викликом стала позиція Орбана, то з НАТО значно складніше: ключовий порушник правил – Ердоґан. Якщо Орбану вже лапті сплетено – ЄС обнулить його делікатними сучасними методами, то з президентом Туреччини так не вчиниш.

Які події 2022 року вважаєте ключовими?

– Основна подія – це наша війна. Решта подій – частина одного потоку. Загалом переламних моментів торік було два – напад росіян 24 лютого і їхня втеча з півночі України 4 квітня. Перший момент здійснили наші вороги, другий – ми самі. Цивілізований світ активно реагував на обидві події. Вторгнення і розгром під Києвом були ключовими моментами, з яких логічно витікає решта наслідків.

27 квітня під час зустрічі на авіабазі Рамштайн створено Контактну групу з питань оборони України, до якої нині входять представники 50 країн. Чи можна розглядати цю подію як створення антипутінської коаліції?

– Рамштайн – це робочий механізм. Так, це створення антипутінської коаліції, але в операційному, робочому форматі. Рамштайн не ухвалює жодних політичних рішень – за великим рахунком це зустріч комірників та інтендантів. Кожна зі сторін каже, скільки й чого в неї є і що вона може надати українцям.

Уперше з часів Другої світової війни Сполучені Штати Америки застосували практику лендлізу. Наскільки вагомою є ця допомога для України?

– США легалізували цю практику, але поки що її не застосували. Закон про лендліз досі не задіяно. Ми ще не отримали за лендлізом жодного патрона. І не факт, що отримаємо. США поки що допомагають нам за іншими схемами. По-перше, лендліз – це кредитна угода. Умови пільгові, але все-таки це кредит. А по-друге, лендліз передбачає виготовлення для нас зброї під цей кредит. Саме тому цьому закону так раділа американська промисловість. Але поки що його не застосовують, бо є простіші механізми – коли беруть готову зброю з армійських складів і передають нам не у кредит, а безкоштовно назавжди. Уся допомога, яку ми отримали від США, надходила так. І тільки якщо ця безкоштовна допомога дасть збій – наприклад, Конгрес не затвердить чергової партії безоплатної допомоги – тоді як план Б буде задіяно лендліз. Але саме ухвалення закону було символічне – востаннє лендліз застосовували під час Другої світової, так що Путіна прирівняли до Гітлера. Тому лендліз важливий найперше в політичному плані – у воєнному він іще взагалі не починався.

23 червня Європейська рада затвердила рішення Єврокомісії надати Україні та Молдові статус кандидата на вступ до ЄС. Наскільки значущим є цей статус для України?

– Це вкрай важлива подія. Ми по максимуму намагаємося використати цю жахливу війну як вікно можливостей. Якщо ми платимо таку ціну, то маємо отримати за неї максимум. Статус кандидата – це плата за український героїзм, за самопожертву бійців.

Як змінив українське суспільство цей воєнний рік? Чи стали українці консолідованіші? Чи стали ми врешті нацією?

– Те, що ми здійснили Революцію гідності й витримали вісім років гібридної війни, не поступившись демократією, вже свідчить, що ми є нацією. Тепер же ми стали дорослою нацією. Це прискорений процес дорослішання. Нація проходить той самий онтогенез, що й людина, – дитинство, підлітковий вік, дорослішання. За ці 11 місяців ми подорослішали більше, ніж за попередні 10 років. З цієї війни ми вийдемо зрілою нацією, щоправда з потужним посттравматичним синдромом. Це так само, як юнак іде на війну й повертається дорослим мужиком із ПТСР.

Як змінилася правляча еліта, найперше президент Зеленський? Він стверджував, що переговори з Росією неможливі до повної деокупації. Чи свідчить це, що він став більш радикальним, безкомпромісним?

– Еволюція Зеленського за час війни може викликати лише захват. Жодну його критику саме від 24 лютого не сприймаю. Останнім його потужним косяком було категоричне невизнання того, що буде війна. На президентській команді лежить величезна провина, що всю осінь і зиму вони не готувалися. Правляча еліта повірила в сам факт війни 23 лютого, коли почалася гарячкова підготовка. Сподіваюся, принцип "Перемога все спише" тут не спрацює і буде розбір польотів – спокійний, без хайпу. Але від самого початку війни Зеленський поводиться ідеально – починаючи з рішення не тікати. На Київ ідуть російські війська, союзники переконані, що місто впаде за три дні, а Україна – за три тижні. Нам тоді давали зброю для партизанів, моджахедів – Stinger, Javelin. Але нам нічого не давали як країні з регулярною армією. І коли в цій ситуації Зеленському пропонують евакуацію, а він усіх посилає й залишається – це був той крок, після якого ми побачили іншого президента. Зеленський і його команда вчаться на помилках. Вони прийшли з дикими наївними уявленнями про цей світ і політику. Щиро вірили, що війна триває тому, що Порошенко не хоче її закінчувати. 2019 року я був проти Зеленського, тому що "Армія. Мова. Віра". Нині вже видно, що влада робить усе, щоб армія виграла війну, з приводу мови питань теж немає. Лишилося питання віри, але зрушило й воно. Російська православна церква лишається останньою цитаделлю "русского мира" – решту його інституцій в Україні знищено. Донедавна влада не чіпала РПЦ, але й цю помилку нарешті усвідомили. Те, як у медіа висвітлюють обшуки у храмах РПЦ, означає, що це реальний початок кампанії з викидання з України цієї бісівської псевдоцеркви. РПЦ не є релігійною організацією – це частина державного апарату Росії ще з часів Петра І, коли той створив Святійший правлячий синод – керівний орган церкви, що фактично мав статус державного департаменту. Таким він є. Коли російську церкву в Україні ліквідують, ми побачимо історичний курйоз – шостий президент реалізує виборчу програму п'ятого "Армія. Мова. Віра". Сподіваюся, еволюція Зе і його команди відбиває еволюцію в головах тих 73 відсотків, що за нього голосували.

Журнал Time назвав Зеленського людиною року, навколо нього утворився ореол харизматичного лідера. Чи переоберуть його на другий термін?

– Це залежить від двох речей – коли будуть вибори й чи він сам захоче. Нині президент – утомлений і виснажений, йому важко. Але не думаю, що його команда дозволить йому не піти на другий термін. Якщо вибори будуть достатньо скоро після перемоги, у межах пів року – жодний інший кандидат не має шансів. Якщо через півтора року після перемоги – можливі інші варіанти, хоча чинний президент фактично приречений на другий термін. 24 лютого Зеленський відмовився летіти у Штати, коли за ним прислали вертоліт, а 21 грудня він із тріумфом полетів у Штати після Бахмута й повернувся з системою Patriot. Це показово.

Осінь цього року ознаменувала низка військових успіхів – деокупація Харківщини, визволення Херсона. Чи стала вона переломною для нас? Точку неповернення пройдено?

– Переломних моментів було кілька. Перший – поразка росіян під Києвом. Другий – їхня поразка на Донбасі. Найважчим етапом війни були травень, червень і липень, коли в російських окупантів ще не почалися збої з боєприпасами й вони випалювали геть усе вогнем артилерії – 60 тисяч снарядів на день були нормою проти наших 2–3 тисяч. Три місяці ми зазнавали страшних втрат, але витримали. Наприкінці липня стало зрозумілим, що ворог не здатний взяти навіть весь Донбас. Коли він оголосив оперативну паузу – це було визнання, що цей матч ми виграли за очками. Це насправді був переламний момент. Потім були два "Х" – Харків і Херсон. Сподівання щодо бліцкригу на Херсонщині, на жаль, не справдилися. Але наші змінили тактику – перейшли від наступу до грамотного витискання й тактики "тисячі порізів". Це спрацювало – ми уникли лобового штурму Херсона, знекровивши ворожу армію. Паралельно сталося "диво під Харковом" – росіянам не спало на думку, що ми можемо наступати в двох місцях одночасно, тому на Харківщині вони на нас узагалі не чекали. Нас затримали на Лимані, де воював 2-й армійський корпус ЛНР і його вояки були значно мотивованіші, ніж російська армія. Вони три тижні витримували наступ Збройних сил України й дозволили росіянам перегрупуватися та повернути Кремінну та Сватове на Луганщині. Наші перемоги також вплинули на надання нам військової допомоги. Нам почали давати зброю для армії після перемоги під Києвом. Успіхи на Донбасі змінили нашу арту. Найперше нам надали старий радянський мотлох зі складів країн – колишніх членів соцтабору. Однак виявилося, що радянських боєприпасів для арти небагато й більша їх частина – на території РФ. Тому нам надали натовську артилерію в ході боїв за Донбас. Наприкінці літа була пауза в наданні зброї союзниками – мовляв, навоювалися, жодна сторона не може просунутися далі, треба домовлятися по лінії розмежування. Але "харківське диво" зламало ці настрої, ми отримали ще більше зброї і техніки. А от Херсон мало не спрацював навпаки – після нього до багатьох на Заході дійшло, що ми можемо вщент розбити Росію. Виявилося, що до цього готові не всі, частина наших союзників боїться цього варіанта більше, ніж заморожування конфлікту. Вони намалювали собі апокаліптичні сценарії, за якими режим Путіна валиться, але до влади приходить умовний Пригожин (російський олігарх, довірена особа Путіна. – Країна), який уперіщить ядерним кийком по всьому світу. Або Путін, щоб не втратити влади, в останній момент застосовує ядерну зброю. Або ж Росія розвалюється на кілька десятків бантустанів, і в кожному свій Кадиров і шматок ядерного арсеналу. Тому після Херсона знов виникла пауза в постачанні сучасної зброї. Те, що після перших ракетних ударів по нашій інфраструктурі нам активно повезли найновіші ППО, – це своєрідна компенсація. Бо ця зброя слугує лише для оборони, нею не звільняють нових територій. Проблеми зі зброєю ще не знято, але нам допомагають у її вирішенні дії РФ – весь світ переконується, що перемир'я їй потрібне для підготовки до наступного етапу війни. Ми знаємо позиції Британії, Польщі, країн Балтії, знаємо про вагання німців, французів, італійців. Але ключові рішення ухвалюють у Вашингтоні. Від того, чи зробить Білий дім ставку на нашу остаточну яскраву перемогу, залежить і поведінка всього західного світу.

Чи завершиться війна 2023 року?

– Цього ніхто не знає. А хто каже, що знає, бреше. Я маю велику надію, що завершиться. За найоптимістичнішим сценарієм, війна може завершитися ще навесні чи на початку літа. На жаль, це не єдиний сценарій. Обидві сторони неправильно оцінювали одна одну. Якщо на початку війни всі переоцінювали росіян і недооцінювали нас – це стосується і ворогів, і друзів, – то далі були помилки і з нашого боку. Спершу ми теж переоцінювали російську армію, і тільки в ході реальних боїв із нею виявили, що не така вже вона непереможна й легендарна. Коли ж вона починала заходити, ніхто не сподівався, що ми її розгромимо. Сподівалися лише змусити її заплатити велику ціну. Але далі ми припустилися помилки. Росіяни накладали на нас свою кальку та прогнозували нашу поведінку так, як повелися б у такій ситуації вони самі. Ми певною мірою зробили те саме. Ми думали, що якби в нас була така програна війна, то ніхто не пішов би на мобілізацію, натомість влаштували б Майдан і скинули б ту владу. Але вони реально інші. Як росіяни недооцінили нашу здатність до активного опору, так і ми недооцінили їхню пасивну покірність. Провалилася спеціальна воєнна операція – переходять до повномас­штабної війни, і Росія це ковтає. Провалилася повномасштабна війна силами регулярної армії – оголошують загальну мобілізацію, і Росія це ковтає. Цей запас бидлячої терплячості в росіян іще великий, витратного матеріалу також багато – їхня влада готова класти сотні тисяч трупів. Бахмут засипали мертвими російськими солдатами. Ворог поновив практику маршала Жукова – коли перші дві лави піхотинців відправляють на неминучу смерть, а третя лава заходить, коли в оборонців закінчуються боєприпаси й перегрівається зброя. Сподіватися, що в них урветься терпець і солдатські матері вийдуть на вулиці та порвуть Путіна, не доводиться. Тому війна може тривати довго, якщо Росія знайде, чим закрити те, що в неї в дефіциті. А в дефіциті в них усе, крім гарматного м'яса. Форму для військових вони купують у Китаю, але той рішуче відмовляється продавати зброю. Якщо вони не виграють часу й не знайдуть, де набрати заліза, якого їм бракує, то гарматне м'ясо їх не врятує.

До чого слід готуватися українцям 2023 року? Є підстави для оптимізму?

– Почнемо із сумного – проходимо найважчу для більшості зиму. Вона холодна й темна – на одну зиму в росіян ракет вистачить. Жодне ППО не перехопить 100 відсотків ракет. Навіть якщо прорветься 10 відсотків – це добре валить нашу енергетику. Блекаути будуть усю зиму. Треба навчитися з цим жити, почати сприймати світло й гарячу воду як дефіцитний ресурс і навчитися планувати життя, а не просто перечікувати відключення. Але така зима буде лише одна, навіть якщо війна затягнеться. Підстав для оптимізму більш як достатньо. Принциповий перелам уже стався. Єдина справжня загроза – що Захід дасть слабину й нас змусять до переговорів про заморожування конфлікту. Але ця загроза стає все меншою. Цьому допомагає сама Росія – вона все гірше камуфлює те, що їм потрібна перерва саме для продовження нападу. А от на це вже Захід не погодиться.

×