"Здоровий спосіб життя нічого не дає. Тільки витрати", - Ігор КУРІЛЕЦЬ, 54 роки, нейрохірург

2

Моє професійне життя ділиться на два етапи. Перший – коли я був оточений дурнями в державній медицині, і другий – коли став працювати на себе. Прямо як у Шевченка: спершу кріпак, а тоді – вільна людина.

У мені часто бачать банкомат замість особистості. Думають, заробляю купу грошей. А я у свого фінансового директора Тамари Сергіївни позичаю.

Будь-який нейрохірург у США заробляє більше за президента. І ні один із них не хоче бути главою держави. А мені часом здається, президент хотів би стати нейрохірургом.

Будь-хто зі зразкових лікарів має бути готовий, що опиниться поза правилами. Вас сприйматимуть, наче їдете по лівому боці, коли решта – по правому. Не визнаватимуть, доки самі не стануть такі, як ви. Лікар-новатор завжди буде ізольований.

Майже два роки був безробітним. Мене вигнали через заздро­щі, бо лікував не так, як казали. Ця заздрість 10 років тому була деструктивною, хотіли нашкодити. Зараз вона також є, але набагато позитивніша.

Протягом 20 років Україна так швидко розвивається, що інколи здається, це Європа рухається до нас, а не ми до неї.

Ніколи не думав про еміграцію. В України величезні перспективи. Маємо прекрасну землю, найкращий клімат, і в нас – найвродливіші жінки. Якщо ще трохи попрацюємо, усе буде добре.

Світом правлять нематеріальні речі. За 10 років я не купив маєтку чи розкішного авто, але здобув авторитет. Це – у сто разів краще.

Два тижні тому телефонували друзі з Канади. Чоловік мав проблеми зі здоров'ям, а не знав, які саме. Ходив по сімейних лікарях. Там практично нема вузьких спеціалістів. Якщо лікар написав, що ви здорові, більше звертатися до медиків не матимете права. Оце вам і страхова медицина. В Україні канадця прооперували, він одужує.

Я – абсолютний патріот своєї країни. 20 років тому Україна була нецивілізованою. Тепер – цивілізована наполовину. Але це наш світ. Ми тут живемо, щоб розвивати його. Парадокс: українці – прекрасні працівники в еміграції. А вдома лінуються.

Розчаровує, що суспільство переповнене нелегальними грішми. У Франції, як тільки купите автомобіль, вас одразу спитають, де взяли на нього гроші. А в нас людина, яка офіційно заробляє тисячу гривень, купує собі Mercedes.

Хтось сказав, що неможливо управляти колективом, коли в ньому більш як 10 відсотків розумних людей. Але моя мета – оточити себе розумними. Це ключ до успіху. Підлеглі молодші за мене, щодня мене чогось навчають. Роблять зауваження по дрес-коду, радять учити англійську. Це робить мене кращим.

Життя – це прірви. Тільки деякі люди можуть через них створювати мости. Батько казав: ти маєш збудувати міст і повести по ньому людей. Якщо хоча б частина українців перестануть спалювати одне для одного мости, ми житимемо краще.

На роботі я – деспот. Керувати має той, хто оперує найкраще.

Якщо знайдеться сильніший за мене хірург, він мене має "з'їсти". Мої лікарі щотижня намагаються відкусити шматок мого пирога – зробити операцію краще за мене. Я працюю у здоровій конкуренції. Звичайно, можна всіх "викосити" і сидіти самому. Але я добровільно поставив себе в таку ситуацію.

Мої знання стають істинними, коли вмію чогось навчити людину. А абсолютно істинними – коли виправляю помилки інших, ще й відповідаю за це.

Для мене є дві категорії людей: розумні і з часткою "не". Поведінка розумної людини логічна, передбачувана. Вона дотримується своїх обіцянок. Із нерозумними пацієнтами – найскладніше.

Моя мета — оточити себе розумними. Це ключ до успіху

Боюся смерті пацієнта. Каліцтва. Тому що це виходить із моїх рук, мого мозку, моїх дій. У лікарні швидкої допомоги у нас щодня були 5-хвилинки. Кожен ранок починався зі списку померлих. Це – неправильно. Люди не можуть постійно говорити про смерть.

В Україні дуже зарегулювали медицину. Видали безліч інструкцій, наказів, рекомендацій, стандартів. За ними не видно інтересів людей. Стало невигідно лікувати тяжкохворих. Він помре, а у вас буде вісім комісій. Cкажуть, що правил протипожежної безпеки не дотримався, і руки мив не так, і ліки застосував не ті.

Життя – це найвище, що є у Всесвіті. Усвідомлення життя – безкінечне. Це – Космос.

Щастя й повноцінність життя визначає мозок. Можна бути щасливим у примітивних умовах. А нещасним – у максимально комфортних. Де найбільше нещастя? Де люди ходять до психологів? У цивілізованому світі. Цивілізація руйнує багато речей. Знайомий поїхав у Францію, організував хор. Виявляється, французи втратили хоровий спів. Ми тут думаємо, який Merсedes купити. А в них хору нема! Втратили спів, танці, нормальні весілля. Якщо в нас не буде пісні, культури, мови, традицій – будемо нещасні.

Дратує, що в нас то канікули, то відпустки. То на Великдень 10 днів вихідних, то на Новий рік. У Канаді long weekend – коли вихідні випали на п'ятницю, суботу й неділю. Для них це космос – стільки днів відпочивати.

Лікарі вивчають не тільки пацієнтів, а й самих себе. Можу за два дні відновитися. Парком походити, поплавати в басейні. І сон, здоровий сон. Зі втомою не можна переступати межу.

Здоровий спосіб життя нічого не дає. Тільки витрати. Ну що можуть дати лижі, окрім мікротравм? Ось люди із сидячою роботою. Їхній організм пристосувався, щоб добре сидіти. А вони їдуть у гори і без усякої підготовки в сосну – бух! Це ознака здорового способу життя?

Мозок – це таємниця. Дуже складний механізм. Що це таке – ніхто не знає.

Або дивитися бокс, або займатися нейрохірургією. Це протилежні речі, як піч і холодильник. Люди заради грошей піддають цей найскладніший механізм, м'яко кажучи, вібраціям. 20 тисяч дивляться бій. Що довше боксер лежить на рингу, то більший кураж публіки. Візуально мозок нагадує холодець. Спробуйте тарілку з холодцем ударити, побачите, що буде.

Душа – це вигадки для малоосвічених людей. Мозок. ­Давайте говорити правду: мозок – це мозок, життя – це життя, а смерть – це смерть. Усе. Крапка.

У мене – ідеальна дружина. Людина, яка робить мене щасливим.

Є очевидні речі, визначені багатотисячною історією людства. Як ви маєте переходити дорогу, як поводитися на роботі. Якщо людина зневажає очевидні речі, наприклад, спізнюється – це мене дратує.

Кожен день — окреме життя. Як Сонце встає щоранку, так і ви маєте починати день спочатку, без колишніх заслуг

У людях ціную інтелект і цілеспрямованість. Захоплююся тим, що стоїть вище за матеріальне – честь, репутація, моральність.

Багато поганих звичок у мене вивела жінка. Взяла – і повиводила. Треба, щоб хтось дивився на тебе збоку.

Жоден керівник не має стільки критики, як я. З одного боку, я – деспот, з іншого – демократія нашої клініки нагадує хаос.

Не завжди людину можна переконати в цивілізований спосіб. Пояснюєш: цього не роби. Не доходить. Другий, третій раз кажеш – не доходить. Тоді починаєш кричати. І доходить. Чому? Я не знаю. Мені соромно кричати на людей. Але іншого способу нема.

Краса створює світ. Без неї немає смислу в житті. Хоча не завжди щасливі – красиві, красиве – корисне, а дуже красиве – раціональне.

Нещаснішій людині хочеться сильніше допомогти. Вона теж хоче жити.

Перед складною операцією ніч із нею сплю. Зранку вираховую працівників, які не підготувалися. Виганяю з операційної. Інколи в брутальній формі. Після операції теж ніч не сплю – аналізую.

Операція – це багатогодинна тисяча дій. Навіть в ідеально виконаній операції будуть помарки. Треба усвідомлювати, що ваша дія – життєдайна для того, хто лежить на операційному столі.

Не можна будувати життя на попередніх досягненнях: ­написав дисертацію, і до смерті держава платить гроші. Кожен день – окреме життя. Як Сонце встає щоранку, так і ви маєте починати день спочатку, без колишніх заслуг.

×