Задовго до воєнного вторгнення в Крим і на Донбас Росія розпочала гібридну війну проти України і загалом західної цивілізації. Суть її – у глибокому проникненні в інформаційний, мовний, економічний, культурний, релігійний та інші виміри.
Україна у відповідь ухвалила закон про декомунізацію, заборонила російські серіали на телебаченні, збільшила квоти для українських пісень на радіостанціях, закрила російські соціальні мережі тощо. Та чи достатньо цих кроків? Чи послабилися позиції Росії? У яких сферах ближчим часом можемо зробити прорив, щоб виграти цю війну?
Слабкість і сила України у війні з Росією – це одне і те саме, хоч би як парадоксально звучить.
Нашою головною силою є те, наскільки ми відмінні від РФ. Це не просто етнічний чи мовний конфлікт. Це конфлікт двох різних систем буття, різних суспільств. Таким чином, нам вдається мобілізовувати всіх, хто розуміє цінність свободи.
Наша слабкість полягає в тому, що відмінність між Україною і Росією не завжди настільки велика, як мало би бути і як нам би хотілося. Наприклад, противник абсолютно не соромиться відверто брехати. На короткій дистанції це дає їм великі переваги. На довшій – виграємо ми, тому що намагаємось дотримуватися правди. Найбільша наша помилка – це спроби дзеркально відповідати і теж опускатися до брехні. На фейковому полі ми стовідсотково програємо Росії, бо для них воно – базове, це їхні методи.
Доки, зціпивши зуби, переносимо короткотривалі проблеми з російськими фейками, але самі дотримуємося правди – ми виграємо.
Треба вирішити проблему корупції. Вона впливає і на перебіг війни, і на життя в тилу. Ми досягли серйозних успіхів на зовнішньому фронті. Там хлопці й дівчата успішно стримують російську навалу. Водночас ми дійшли до межі, коли далі прикривати війною те, що державний апарат прогнив, уже неможливо. Навіть війна вже цього не списує. Нам потрібен ривок у тилу. Якщо зможемо відкрити повноцінний фронт боротьби проти корупції, це буде наше найбільше досягнення. Якщо цього не станеться, прогнилий тил потягне за собою програш і в зовнішній війні. Корупція – це 90 відсотків усіх проблем у нашій державі. Олігархічно-феодальна Україна ніколи не переможе "кегебешну" феодальну Росію. Європейська буржуазна Україна, без олігархів, приречена на перемогу. Як тільки знімемо з себе ярмо феодалізму, перейдемо в іншу вагову категорію. І єдине, що лишиться Росії, – атакувати ядерною бомбою. По-іншому вона не зможе протистояти Україні.
За чотири роки війни з нами РФ не стала сильнішою. Вона трохи краще навчилася воювати на зовнішньому фронті. У Кремлі добре засвоїли, як можна зсередини розвалювати європейські інститути, користуючись їхньою демократичністю. Вони доклалися і до обрання Дональда Трампа президентом США, і до виходу Великої Британії зі складу ЄС.
Водночас російська економіка – на межі колапсу. Вона підтримується за рахунок високих цін на нафту. Але їхній середній клас остаточно дотиснули, аби компенсувати олігархам втрати від санкцій. Ті сильно б'ють. У першу чергу це – втрата доступу до високих технологій.
В оприлюдненому в січні американському передсанкційному списку 210 найвпливовіших і найбагатших росіян – на гачку. Вони нервують. Одним натиском кнопки може бути конфісковано, за різними оцінками, від 500 млрд до 3 трлн доларів. Ці гроші вже позначили як токсичні. Щодня вони втрачають мільярди, бо інвестори припиняють із ними працювати, адже це стає небезпечно. Їхні гроші прирівняли до грошей наркомафії. Вся Росія фактично визнана великим злочинним угрупованням.
Наш головний успіх у тому, що НЕ ПОСТУПАЄМОСЬ. Тиск на Росію посилюється. Треба чекати, доки він зробить свою справу. За час війни РФ ні в чому не стала сильнішою. Ослабла економічно. Але не настільки, щоб почати розвалюватися. Розпад Росії через крах її економічної системи небезпечний для людства. Це може закінчитися третьою світовою війною. Бо хтось знервований може натиснути на червону кнопку. Щоб такого не сталося, треба дбати про поступовість процесів.
На серйозні прориви сподіватися не варто доти, доки Росії не залишиться кілька кроків до вичерпання ресурсів. Кремль не чекатиме остаточного закінчення грошей. У певний момент піде на поступки. Це може статися У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ЦЬОГО РОКУ.
Наша найслабша сторона – недовіра до власного уряду. Зрадофілія, яку підживлюють, зокрема, з російської сторони в різних формах, зараз усюди. Навіть там, де для цього немає жодних підстав.
Олексій ПАНИЧ, 57 років, філософ
Росія ослабла. У неї меншає партнерів. Тепер росіяни мають переконувати дружити із собою. Сильніше вона стала хіба що всередині себе. Мотивація для війн залишилась. У країні підтримується відчуття, що весь світ проти них. Стверджують, що Росія – це окрема цивілізація. А війни в Україні та Грузії – це війни із західною цивілізацією. Що вони борються проти американської експансії.
Хочеться бачити відкриту демократичну Росію. Але зараз сподіватися на це немає сенсу. Скоріше авторитарні режими сьогодні поширюють свої впливи в демократичних країнах, а не навпаки. Демократична експансія призупинилась.
РИВОК у гібридній війні МОЖЕМО ЗРОБИТИ ЗА РАХУНОК КУЛЬТУРИ. Добре, що на радіо діють квоти на українську музику. Так поступово звільняємося від російського впливу.
Наша найпроблемніша позиція полягає в тому, що намагаємося копіювати російський шоу-бізнес. Потрібно показувати, що українці стоять на інших принципах, ніж росіяни. Принципах правди і чесності.
Живемо у час популістів. Вони ВКАЗУЮТЬ НА ПРОБЛЕМИ, АЛЕ НЕ ВИРІШУЮТЬ ЇХ. Російська пропаганда часто заграє з цим. Використовує проблеми суспільства, щоб показати: українці не здатні побудувати свою державу. Наші громадяни мають бути дуже уважні до того, що чують і бачать. Особливо до тих, хто тільки критикує і вказує на проблеми, а не пропонує рішення.
Україна звільняється від впливу РФ, але дуже повільно. Залишилися певні звички: слухати російську музику, дивитися тамтешнє кіно.
Володимир ЄРМОЛЕНКО, 37 років, філософ
2001 року у Львові поставив виставу "У. Б. Н. (Український буржуазний націоналіст)". У ній герої між собою говорили, що в Україні триває війна. Театральні критики казали: "Вы распространяете ненависть среди зрителей". Однак театр проговорює не завжди приємні, але важливі речі. Зараз в Україні – засилля невігластва. Більшість театрів очолюють некомпетентні люди. Сприймають свої заклади як місце для наживи, дерибану бюджетних коштів. Не оновлюють репертуар, не прагнуть осмислити сучасність. Відповідно, КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ у глядачів не розвивається. Тому нам важко протистояти в інформаційній війні.
У 1920-х новаторський підхід до театру був у Леся Курбаса. Через це його знищив радянський режим, а сучасні українці його успіхи звели нанівець.
Мирослав ГРИНИШИН, 51 рік, режисер
Ми програємо тим, що визнаємо термін "гібридна війна", а його походження – із Кремля. Війна Росії з Україною триває від розпаду СРСР, просто до 2014-го не включала воєнної компоненти. Є неоголошена комплексна сучасна війна – психологічна, економічна, дипломатична, юридична.
Неоголошенням війни Порошенко прикриває свою БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ. Він як президент, як верховний головнокомандувач має захищати українські інтереси. Повинен був оголосити воєнний стан. Розірвати дипломатичні відносини з агресором. Припинити з ним торгівлю. Переглянути всю правову базу відносин із Росією, денонсувати міжвідомчі угоди між СБУ і ФСБ.
При цій владі однозначно не виграємо війни і навіть можемо втратити державу. Єдиний вихід – перевибори.
Степан ХМАРА, 80 років, колишній політв'язень
і екс-депутат Верховної Ради
Потрібно сформулювати цілі. Україна має достатньо внутрішніх ресурсів. Але система управління державою – надмірно централізована. Переплутані функціональні обов'язки, вони нечітко визначені.
Відсутнє цілепокладання. Щоб проводити перетворення, потрібно бачити мету. У бізнесі –
це прибуток. У державотворенні вона не є завжди тільки матеріальною. Це можуть бути перемога у війні, ураження противника, створення якісних сервісів. Таких цілей у держави має бути багато. Крім тактичних, повинні бути і стратегічні – а що ми прагнемо зробити як держава? ТОПЧЕМОСЯ НАВКОЛО ДРІБНИХ ЦІЛЕЙ. А мають бути і глобальні проекти – відкриття інфраструктурних коридорів, що залучать інвестиції, дозволять українцям впроваджувати нові технології, виходити на зовнішні ринки, підвищувати якість життя. Це треба робити системно.
Росія слабне, бо демонструє свою низьку конкурентоздатність у світовій політиці та економіці. Але залишається сильною, бо, вирішуючи великі проблеми – ведення війни проти сусідів, – розвиває здатність державного апарату досягати результатів. А в нас ДЕРЖАВА НІКУДИ НЕ ЙДЕ. Її розвиток зупинений.
Юрій БУТУСОВ, 41 рік, військовий експерт
У Росії більше ресурсів, щоб завдавати шкоди Україні. Це – інформаційні можливості для створення брехні та фейків, бандформування, що перебувають на Донбасі. Ми помилялися, коли думали, що для Москви щось означає міжнародне законодавство або дипломатичні домовленості. Ми одразу не зрозуміли, ким насправді є наш ворог.
Очікувати змін найближчим часом не варто. Одне рішення не зможе припинити війну. Це має бути комплекс дій. Конфлікт на Донбасі продовжуватиметься за принципом спалаху. Від того, як будемо реагувати, залежатиме кінцевий результат.
Найбільша проблема України – ВІДДАЛЕНІСТЬ ВЛАДИ ВІД НАРОДУ. Минула ейфорія після Майдану, і люди розчарувалися в тих, кого обрали. Якщо ситуація не зміниться, українці можуть повстати знову. Політична верхівка має орієнтуватися на інтереси народу. Без цього не вдасться виграти війну.
Сила і слабкість РФ полягають у її ізольованості від світу. Росіяни навчилися жити за залізною завісою, консолідуються проти спільного примарного ворога. Але ця блокада завдає економічних втрат. насамперед Росія позбавлена доступу до технічного обладнання, потрібного для забезпечення військово-оборонного комплексу та промисловості.
Віталій КУЛИК, 41 рік, політолог
Найбільша проблема України – спільне минуле з Росією. Досі існує пострадянський ментальний зв'язок із так званим русскім міром. На цьому Москва й зіграла.
За чотири роки гібридної війни Росія стала слабшою. Навіть у військовому плані. Насамперед через міжнародні санкції. Вони підірвали її економіку. За допомогою західних партнерів маємо шанси виграти гібридну війну.
Андрій НОВАК, 44 роки, економіст
Український інформаційний простір – це чорна діра, в якій російські спецслужби реалізовують свої сценарії. Кількість "корисних ідіотів", які виступають як "військові експерти" чи коментатори, зашкалює. Гібридна війна у тому й полягає, що, крім гарячої форми її ведення, є інформаційна складова. Міністерство інформполітики мало б просувати українську точку зору на події. Але воно – мертве. Інформаційна політика відсутня й на окупованих територіях, і на підконтрольних Україні.
Росія користується нашою недолугістю. Ми запропонували ідею введення миротворців ООН на Донбас 2015-го, але не довели її до логічного втілення. Зараз розглядають російський варіант їхнього запрошення.
Те саме стосується повернення військової техніки з Криму. Ми це лобіювали, але не дотиснули ситуацію. У підсумку росіяни перехопили ініціативу. Запропонували повернути нашу техніку, бо це, мовляв, брухт.
Український політикум на четвертому році війни спромігся прийняти закон про реінтеграцію. Але згадка про Росію-окупанта є лише в преамбулі.
За чотири роки Україна так і не набула суб'єктності.
НАШУ ДОЛЮ ВИРІШУЮТЬ У ФОРМАТІ ВОЛКЕР-СУРКОВ. США і РФ не запрошують на переговори українську сторону – країну, на території якої відбувається акт зовнішньої агресії. Волкер підтвердив, що виконання Мінських угод є безумовним. Йдеться про політичну частину: закон про вибори, амністію й особливий статус для окупованих територій. Так перевели конфлікт із міждержавного, яким він є, у внутрішній. Це – наша велика поразка.
Але програла й Москва. Їй не вдалося реалізувати сценарій побудови народних республік на Харківщині, Запоріжжі, Дніпропетровщині, Одещині. Ідея повзучої окупації через так звані народні референдуми – провалилася. Росіяни не передбачили, що зовнішня агресія об'єднає українців. Тому Путін і відмовився
від подальшого наступу.
Дмитро СНЄГИРЬОВ, 46 років, військовий експерт
Декомунізація відбулася ЗАПІЗНО. І засвідчила неоднорідність України. У Львові ще у 1990-х не було ані пам'ятників Леніну, ані назв вулиць на честь комуністичних діячів.
Галичанам не потрібні були укази президента й окремий закон Верховної Ради про декомунізацію. Тамтешні еліти були достатньо свідомі, щоб прибрати все це. Тепер навіть дивуюсь, як Київ дожив до 2013-го з Леніним на бульварі Шевченка. Була якась символічна шизофренія. Таке запізнення нам дорого коштувало. Якби захищали історичний простір, можливо, не втратили б Крим і частину Донбасу. Більшість жителів цих територій жили у сформованому російськими телеканалами просторі. Вони сприймали точку зору Москви щодо України. Тобто спочатку ми програли уми, а потім – і території.
Найперспективніша і найпроблемніша зона – кіно. Сучасні українські фільми треба адекватно фінансувати. Глядач розбещений спецефектами, дорогими трюками й розкішними акторами. Але сфера активно розвивається. 30 українських стрічок на рік – це на рівні Португалії, Фінляндії. Тобто суто кількісно – ми вже не у хвості. Тепер кількість мусить перейти в якість. "Кіборги", "Червоний" орієнтовані на перемогу, а не на вічну поразку українців. СТВОРЮЄТЬСЯ ПЕРЕМОЖНИЙ ДИСКУРС. Його породила наша новітня історія: Майдан, оборона Донецького аеропорту. Синхронно розвивається кіно та еволюціонує споживач. Українці тягнуться до українського продукту, хочуть бачити в кіно себе. Отримуючи своє відображення в кривому російському дзеркалі, ми втрачали власну ідентичність.
Тарас АНТИПОВИЧ, 40 років, письменник
Гібридної війни не існує. Її придумали політики, щоб не називати ситуацію з Росією війною, яка зараз ведеться різними методами – збройним нападом, інформаційною пропагандою, підривом економіки. Уже в цьому ми програємо, бо НЕ МОБІЛІЗУЄМО ВСІ РЕСУРСИ ДЕРЖАВИ на боротьбу з ворогом. Керівництво країни однією рукою просить допомогу в Заходу, спекулюючи тим, що ми бідні й нещасні. А другою рукою – торгує з Росією. За рік торговий оборот із нею збільшився на третину. У цей же час на Донбасі гинуть люди.
Це підриває патріотизм.
Маємо воювати всіма доступними методами. У тому числі – відмовитися від російського газу, нафти, щоб підірвати її економіку.
За чотири роки російська армія стала значно сильнішою. Нам протистоять два армійські корпуси. Їх РФ розгорнула на окупованих територіях із військовою технікою, боєприпасами, безпілотниками, які ми не можемо собі дозволити. Ми – як черепаха, яка наздоганяє зайця.
Єдина надія на перемогу – створити українське ОПОЛЧЕННЯ. Відкрити центри бойової підготовки. У кожного чоловіка має бути зброя. Так свого часу вчинили в Чечні, де Росія втратила десятки тисяч солдатів і якій тепер платить данину, щоб підтримувати з нею мир.
Юрій КАСЬЯНОВ, 49 років, волонтер, військовий експерт
Без прогресу в торговельній та інформаційній сферах Україна не зможе виграти гібридну війну. З економічної точки зору, ситуація складна. Посунути чи переграти економіку Росії наша країна не зможе. Це під силу США чи Німеччині.
Заборона завжди стимулює порушувати правила. Потрібно не забороняти, а ПЕРЕГРАВАТИ.
Україна ініціювала блокаду ОРДЛО, від якої сама ж і постраждала. Росія економічно нічого не втратила. Крім цього, через заборону транзиту вантажівок із сусідньої держави через територію України, втратила наша економіка. Росіяни почали більше возити через Білорусь і країни Балтії.
В інформаційній сфері потрібно правильно будувати стосунки з українською діаспорою і міжнародними організаціями, які здатні підняти авторитет нашої країни.
Олександр ОХРІМЕНКО, 54 роки, президент Українського аналітичного центру
7 
35413
Коментарі