Наступного року провести складні реформи з непопулярними рішеннями буде неможливо. 2018-й – передвиборний рік. Ключові учасники президентських і парламентських перегонів не будуть зацікавлені в ухваленні ризикових рішень. А зараз ще є така можливість, – каже політолог Володимир Фесенко
Закінчується черговий політичний сезон. Як за цей рік – від літа 2016-го до літа 2017-го – змінилась Україна?
– Головне, що вона змінюється. Хоча зміни неоднозначні, дуже різні.
Країна поступово виходить з економічної кризи. Торік отримали 2 відсотки зростання. Це мало, але краще, ніж падіння два роки поспіль.
Підвищення мінімальної заробітної плати дозволило трохи детінізувати цю сферу, підвищити платежі в пенсійний фонд і податки в бюджет.
Взимку була серйозна проблема з тарифами. Після чергового підняття чекали на соціальні бунти, дестабілізацію і, як мінімум, дострокові парламентські вибори й зміну уряду. Але нічого такого не сталося.
Як уникли кризи?
– По-перше, влада зуміла втримати ситуацію під контролем. По-друге, опозиція – розпорошена, їй не довіряють приблизно так само, як і владі. Українці не хочуть нових революцій, бо не відомо, чим це закінчиться. Спроби вивести людей на вулиці були і восени, і в лютому. Вони нічого не дали.
За що варто похвалити владу у цьому політичному році?
– Останні півроку уряд активно просуває плани реформ. Але їх доля – під питанням, оскільки дуже важко проходять через Верховну Раду. Маю на увазі пенсійну, медичну, освітню реформи. Також Кабмін наполягатиме на продажі більшості державних підприємств. Обговорюється земельна реформа.
Ситуація в парламенті й суспільстві свідчить: єдності щодо змін немає. Нібито всі "за", але підходи протилежні. Є величезні конфлікти інтересів – політичних, ідеологічних, економічних, бізнесових. Це заважає досягненню згоди.
Однією з позитивних тенденцій є активізація НАБУ. Хоча наслідки неоднозначні. Ті, по кому Антикорупційне бюро чи Генпрокуратура можуть ударити, організовуються для відсічі. Це початок нових серйозних конфліктів. Їхній розвиток побачимо в наступному політичному сезоні.
Позитивна тенденція – початок реалізації закону про електронне декларування і розгляд питань про несплачені податки окремих депутатів.
Чим відзначився президент?
– Позитивні тенденції є в зовнішній політиці. Головний результат – це безвіз.
Також вдалося завершити процес ратифікації Угоди про асоціацію України та Європейського Союзу й зони вільної торгівлі.
Третє – продовження санкцій проти Росії. Автоматично це не відбулось би.
Четвертий позитивний момент: розвиваються стосунки з новою американською адміністрацією. Петро Порошенко побував з візитом у Вашингтоні і зустрівся з Дональдом Трампом.
Як змінювалася ситуація на Донбасі?
– Тут, скоріше, був застій. Москва поставила переговорний процес на паузу. Чекали результатів виборів у США, потім – у Франції і ще чекають, чим закінчаться парламентські перегони в Німеччині. Це особливо нічого Путіну не дало. Але така дипломатична гра.
Однак ситуацію в зоні конфлікту вдалося стабілізувати. Навіть є певне просування українських позицій. Інша річ, що відсутній прогрес у реалізації Мінських угод.
Які основні недопрацювання в Порошенка?
– Повільно відбуваються реформи, боротьба з корупцією. Критикують президента за половинчастість і непослідовність. За те, що деякі його соратники надмірну увагу приділяють бізнесу. Масштаби корупції, зв'язки між бізнесом і владою в Україні такі великі, що змінити ситуацію швидко майже неможливо.
Президентська модель судової реформи занадто еволюційна і стримана. Зараз там величезна корупція. Порошенко хоче зберегти контроль над судовою системою. А її треба серйозно оновлювати.
Непослідовність влади проявилася у торговельній блокаді Донбасу. Внаслідок цього втратимо близько відсотка валового внутрішнього продукту, за розрахунками економістів. Це той випадок, коли воюємо самі з собою.
Як це виправити?
– Ну все, вже так сталося. Навіть у Ахметова зрозуміли, що ситуацію не повернеш. Тому структурно змінюють свій бізнес.
Історія з блокадою засвідчила – є непослідовність державної влади до цих регіонів. І коливання – від стриманої збалансованої політики до радикальних проявів. Зараз іде дискусія щодо законопроекту "Про особливості державної політики щодо реінтеграції Донбасу". Є погляди войовничо-патріотичні – ніяких компромісів, гостре протистояння з Росією. А з другого боку – присутнє розуміння, що не можемо вийти з Мінського процесу. Хоч він дуже неефективний.
За останні півроку загострилася дискусія між двома таборами в суспільстві. Позицію войовничих патріотів підтримують до 40 відсотків населення. З іншого боку, дехто вважає, що потрібно миритися з Росією.
І як разом кашу варити?
– Варто уникати радикальних рішень, які не враховують неоднорідність України.
Що це за рішення?
– Ті, які на перший план виносять питання мови, релігії. Вони здатні провокувати внутрішні конфлікти й не гарно виставляють нас в очах міжнародної спільноти.
Як проявила себе парламентська коаліція?
– Весною торік відбулося її переформатування. Вона залишилася в складі двох фракцій – "Блоку Петра Порошенка" і "Народного фронту". Це юридично. А де-факто ця коаліція стабільніша за попередні. У нас ніколи не було такого, щоб рішення ухвалювали тільки голосами коаліції. У більшості випадків працювала ситуативна більшість. Зараз така ж ситуація.
Які досягнення Верховної Ради за рік?
– Не сталося нової парламентської кризи. По-друге, вдалося ухвалити більшість законодавчих рішень. І бюджет, при всіх складнощах.
Ситуацію у Верховній Раді можна оцінити на "задовільно" з двома великими мінусами. Це пов'язано з тим, як депутати розглядають реформаторські законопроекти, а також їхня реакція на тему недоторканності.
Які завдання влади на наступний політичний рік?
– Я б тут розділяв осінь і 2018-й. Наступний рік залежатиме від того, як закінчимо цей. У 2017-му ще відкрите вікно для проведення реформ. Це пов'язано з домовленостями з Міжнародним валютним фондом. Наступного року провести складні реформи з непопулярними рішеннями буде неможливо. 2018-й – передвиборний рік. Ключові учасники президентських і парламентських перегонів не будуть зацікавлені в ухваленні ризикових рішень. А зараз ще є така можливість.
Восени буде останній шанс для тих, хто хоче дострокових парламентських виборів. А для президента, уряду й коаліції головним завданням стане утримати стабільність і продовжити хоч обмежені позитивні тенденції.
Чи може з'явитися нова політична сила? Якою вона має бути?
– Це актуальне питання. Приблизно дві третини громадян не довіряють ні владі, ні опозиції. Або ж вірять комусь, але не повністю. За рейтингом лідирують Петро Порошенко і Юлія Тимошенко. Однак більшість прихильників президента не довіряють йому повністю. Проте для них він – фігура прийнятніша, ніж Тимошенко, Ляшко чи Рабінович. Але є частина виборців, яка не хочуть голосувати ні за кого з чинних політиків. І за кого тоді? Попит на "українського Макрона" є, а пропозиція відсутня. Це має бути не політик – Садовий, Саакашвілі чи Гриценко. Це повинен бути реформатор з проєвропейськими поглядами, молодий, непов'язаний з вітчизняною політикою.
Тимошенко зникла з інформаційного простору. На що вона робить ставку?
– Вона працює хвилями. То дуже активна в медіа, то робить паузи. Коли була актуальною тарифна тема, Юлія Володимирівна використала її по максимуму. Це сприяло підвищенню її рейтингу.
Ніхто з політиків, включаючи Тимошенко й Порошенка, не має більше 20 відсотків серед тих, хто збирається голосувати і хто визначився. Юлія Володимирівна майже гарантувала собі вихід до другого туру. Але якщо з'явиться хтось новий, то Тимошенко може й не пройти. Їй доведеться шукати інші теми. Земельний референдум – це спроба розширити коло прихильників. Поки це не зовсім спрацьовує. Така ж проблема в Порошенка.
Як складаються стосунки між Порошенком і Гройсманом?
– Іноді між ними є певна напруга. Це нормально в умовах парламентсько-президентської системи. Але там немає проблем, які були в останній рік роботи Яценюка. Порошенку і Гройсману потрібно зберігати партнерські стосунки щонайменше до виборів президента.
Конкурентами тоді не стануть?
– Гройсман прагне досягати особистих позитивних результатів у соціально-економічній політиці. У президентській команді таке сприймають з певними ревнощами. Але їм треба не змагатися між собою, а виходити на один результат. Поки у Гройсмана немає такого зростання рейтингів, з якими можна було б говорити про конкуренцію. Хоча він справляється краще, ніж від нього очікували. Якщо Порошенко побачить у Гросймані конкурента, той не буде прем'єром.
Як впливають на процеси в Україні зовнішні сили – Росія, США, Євросоюз?
– Щодо ЄС – євроінтеграція ставить Україну в певні рамки. Це було ключове питання у зовнішній політиці останні три роки. Саме через свої вимоги по безвізу та іншим питанням ЄС впливав на нас.
Вплив США є більш потужним. Це наш головний геополітичний партнер у питаннях безпеки і оборони. Плюс – Штати мають вплив на позицію Міжнародного валютного фонду. США дуже значущі для нас у протистоянні з Росією. І ще з 1990-х склалося, що українські політики звертаються до американців як до арбітрів у внутрішніх конфліктах.
Росія впливає на нас через ситуацію на Донбасі, через Мінські переговори, через свої стосунки із Заходом. Зараз між Києвом і Москвою найбільша криза за роки незалежності. Скоріше за все, протистояння продовжуватиметься. В Україні близько 15 відсотків громадян мають проросійські погляди. Вони читають їхні ЗМІ, беруть участь у виборах. Ще один вплив – кібервійна, наступний – убивства працівників наших спецслужб. Так намагаються дестабілізувати ситуацію в Україні. Що може бути далі? Певно, робитимуть спроби вплинути на результати президентських і парламентських виборів.
Що робимо не так у стосунках із зовнішнім світом?
– Хочемо, щоб партнери на Заході нам більше допомагали. Дали ту ж летальну зброю. Але вони бояться. Крім того, росіяни їм кажуть: "Дасте їм зброю, буде ескалація конфлікту". Тобто є обмеження. Щоб його обійти, треба інтегруватися в Євросоюз і НАТО.
Замість Мінських домовленостей можуть з'явитись якісь інші?
– Вони можуть виникнути внаслідок ескалації конфлікту. Це – найнебажаніший сценарій для нас. Від ескалації не буде нічого хорошого.
Інший варіант – коли з політики піде Анґела Меркель, яка є "матір'ю Мінських угод". За нових гравців може змінитися контекст.
Третій варіант – існуючі домовленості можуть оновити. Але проблема в тому, що будь-які зміни можливі лише за згоди Кремля.
Ситуація навколо Криму може змінитися у наступному році?
– Жоден російський президент не віддасть півострів добровільно. Але шанс може з'явитись, якщо в Росії виникне величезна криза й московська влада різко ослабне.
Нам потрібен ривок у економічному розвитку – після падіння 2014–2015 років. Він реальний?
– Якщо все розвиватиметься як сьогодні – передумов для ривка немає. Війна на Донбасі, відсутність інвестицій, внутрішні проблеми – від нестабільності до корупції – гальмують нас. Потрібні великі інвестиції. Треба визначити дві-три галузі, які здатні взяти участь у глобальному розподілі праці. Вони могли б стати локомотивом економіки.
Інший варіант – земельна реформа. Треба знайти таку її форму, щоб і вовки були ситі, і вівці цілі.
Потрібно розвивати внутрішній ринок. Але у нас величезна диспропорція між низькими зарплатами й високим рівнем оплати комунальних послуг. Підвищення мінімалки – це правильний крок.
Україна при наших зарплатах може стати східноєвропейським Китаєм. Тобто виробляти чимало що для багатої і ситої Європи.
Нам треба вскочити в останній вагон нової постіндустріальної революції. ВВП щороку має зростати щонайменше на 6 відсотків.
У чому українці стали сильніші після Революції гідності?
– Суспільство стало більш реалістичнішим. У більшості немає ілюзій щодо дружніх чи братніх стосунків із Росією. Поступово станемо більшими прагматиками у ставленні до євроінтеграції та Заходу. Була формула – нам допоможуть. Маємо позбутись ілюзій, що хтось вирішуватиме за нас наші проблеми, щось даруватиме.
У декого є розчарування від наших політиків і кризи в державі. Треба, щоб це не перетворилося у депресію й відчуження.
Українці стали себе більше відчувати українцями, не зважаючи на походження.
Чого не розуміють еліта й суспільство з того, що мали б розуміти?
– Нам бракує енергії для конструктивних перетворень. Її десь треба знайти.
2 
1
Коментарі