Водити козу

14 січня, на Щедрий вечір, в Україні "водять козу". Гурт хлопців ходить по оселях із символічною зіркою-провісницею та переодягненими героями вертепу. Роль кози виконує малий хлопець, одягнутий у вивернутий кожух. У руках носить вирізану з дерева і оббиту козячою шкірою маску тварини

Коза – 1) невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко та м'ясо, самиця козла; 2) у розмовній мові – жвава дівчина; 3) музичний інструмент – друга назва волинки; 4) застаріла назва в'язниці.

Водити козу – одна з найстаріших різдвяних містерій. Коза була символом добробуту й родючості. Завітати з нею в гості означало побажати господарям всякого добра.

– Центральним моментом сакрального дійства був танок кози, її "вмирання" і "воскресіння". Вони позначали круговорот часу, настання нового року і пробудження природи, – описує етнолог-україніст Олександр Курочкін, 73 роки. – Аграрно-магічна спрямованість обходів із "козою" розкривається в тексті пісні, де малюється картина майбутнього щедрого врожаю:

Де коза ходить – там жито родить,

Де не буває – там вилягає.

Де коза ногою – там жито копою,

Де коза рогом – там жито стогом…

Цей звичай може бути пов'язаний із грецьким святом Брумалія. На честь бога веселощів та вина Діоніса учасники одягали цапині маски, пише у книжці "Міфи Київської землі та події стародавні" історик Олександр Знойко (1907–1988). Можливо, обхід із козою – це залишок давнього вірування, за яким "душа лану є козлоподібною істотою, що її переслідують женці, й вона ховається в останній сніп. Коза і вовк є тотемними тваринами племен, з яких сформувався український народ. При цьому коза як тотем притаманна для переважної частини України – від Київщини й Чернігівщини до Гуцульщини в Карпатських горах, а ознаки вовка як тотема поширені на волинському Поліссі й частково чернігівському".

На Буковині є популярна новорічна забава "Олень". Перша згадка про неї датується 1656 роком. Румунський автор Гільдебранд Конрад Якоб (1629–1679) писав: "В Олені ховався чоловік. Один шибеник бадьоро танцював із ним, а потім стрілою вбив".

У кожному районі Чернівецької області є свої особливості рядження. Наприклад, у райцентрі Вашківці досі зберігся обряд очищення кози у воді в річці.

У селах Купка, Опришени та Чудей Глибоцького району козу заміняють ведмедем. Для цього парубка обмотують шаром соломи і одягають сплетену з солом'яних мотузків маску. Для більшої розваги – підпалювали, він стрибав у сніг, щоб погасити вогонь. А у селі Боянівка Новоселицького району головний персонаж – кінь.

Поляки на Великдень мають обряд водіння півня як символ воскресіння Ісуса Христа. Хлопці шлюбного віку обходили всі будинки, де жили дівчата на виданні.

У Словенії на Масляну водять тура або туроня. Його супроводжують "м'ясник" із великим ножем, "стрілок" із дерев'яною рушницею. На всіх – вивернуті назовні шуби. Часто з компанією йдуть музиканти. Дорогою "тур" стрибає, буцається і намагається збити з ніг когось із селян.

У Литві, Північній Росії та Білорусі на Масляну водили переодягнутих у ведмедів парубків.

Різдвяний козел та солом'яна коза – традиційні персонажі у Норвегії, Швеції і Фінляндії. Молоді ряджені ходять від ферми до ферми, грають і співають різдвяні пісні. В нагороду отримують їжу та напої. Одна з груп завжди одягнена в козлів, іноді – з маскою із соломи.

Водити козу – це вдавати бурхливу діяльність, але безрезультатну або з від'ємним результатом, пише газета "Високий замок". У сучасній інтерпретації вислів також означає: після доброго застілля і чимало випитого шукати, де б іще почастуватися.

Водити козу – ходити з одного закладу в інший і випивати. У Львові під час різдвяних свят заклади мережі! FEST пропонують:

"Якщо святкуєш Новий рік в одному із закладів холдингу, то отримаєш браслет, який буде вказувати, що ти – свій. З ним можеш "водити козу" по закладах мережі в новорічну ніч. У кожній кнайпі буде файна атмосфера з кльовою музикою, смачними стравами і напоями".

В армії "водити козу" – знайти собі заняття у вільний час.

"Якщо вас мобілізували, будьте готові до того, що витратите багато часу на бездіяльність. В армії процес нічогонеробства називають козоводством або є*луванням. На всіх стадіях, на будь-якому етапі доведеться "водити козу" – армійці в цій справі з'їли не одного собаку, – пише письменник Артем Чех, 32 роки. 2014-го служив у 9-му батальйоні територіальної оборони Вінницької області. – Уявлення про те, що мобілізованих чи не з військкоматів везуть в окопи – хибне. Тисячі лежать на шконках, дуріють від надлишку дозвілля, починають пити або ж втрапляти в напівкримінальні історії. Є цілі частини, що базуються десь у центральній Україні й несуть виключно свою внутрішню службу. Бійці заступають в наряди раз на тиждень, білять бордюри, прибирають сміття – і лежать".

Приказки:

Де кози скачуть, там деревця плачуть

Як захоче коза сіна, то до воза прийде

Доки кізка не цибала, доти ніжки не зламала

Козиний кожух, вербові дрова – то смерть готова

Популярний 2007 року анекдот:

– Тимошенко й Тягнибок створили Комітет захисту України та хочуть тую КоЗУ показати Януковичу.

– А чому Ющенко, Гриценко та Яценюк проігнорували це об'єднання?

– Вони зметикували, що водити КоЗУ будуть усі, а доїти – лише Тимошенко.