Яких помилок припустилася влада за 20 місяців?
– У класичній механіці траєкторію системи визначають її початковим станом, вихідними умовами і силами, що на неї діють. Початковий стан країни після приходу Віктора Януковича до влади був хаотичний і ризикований. Вона фактично розпадалася, керівництво, управлінська система не діяли, жоден серйозний проект не міг бути реалізований. Тому перше завдання нової влади було – зібрати до купи управлінську систему. З людей, які працювали раніше губернаторами, очолювали великі підприємства. З іншим досвідом не було.
Найпростіше сконцентрувати владу в одних руках, відновити управлінську дисципліну. Те, з якою швидкістю Янукович зробив це,вразило всіх.
1. Скасування конституційної реформи стало першою стратегічною помилкою. Одразу після цього почалися проблеми. Влада вибудувала вертикаль, мала відповідати за все, а це не можливо в принципі, і будь-який прокол позначається на ставленні до керівництва держави.
2. Чергова помилка – усюди донецькі, довіра – тільки до своїх, перевірених. У результаті, втрачено багато професійних кадрів.
3. Нова команда не мала свого проекту. У Ющенка він був – нераціональний, але був: побудувати українську Україну. Деякі мої колеги кажуть: які ж дурні ці росіяни, треба було Ющенка підтримувати! Десь у Ярославлі набудувати із десяток українських шкіл і за це можна було купити і "трубу", і Одеський припортовий – усе, що хочеш. Донецькі такого уявлення про країну не мають. Є загальні слова про ліберальні реформи, без урахування ментальності, ставлення людей до влади тощо. Думають, що державою можна керувати як певним механізмом. Докладеш зусиль – там, там і там – і на виході буде результат. Якщо це стосується побудови стадіону, моста, розв'язки – така логіка спрацьовує, нехай і з зайвими витратами. І ми бачимо багато завершених масштабних проектів. Але щодо держави – це концептуально неправильно. Бо держава – це соціальний механізм. Кожне рішення треба приймати з урахуванням соціального відгуку. Якби розуміння цього було, зараз ми не мали б ситуації, коли понад 60 відсотків вважають, що країна йде не туди.
4. Рішення приймаються за принципом "сьогодні на сьогодні". Це бачимо на прикладі Харківських угод. Навіть росіяни не сподівалися на такий результат. Звісно, вигнати російський флот будь-яка українська влада не змогла б. Але ж можна було поторгуватися. Колосальні рішення приймаються не системно, без стратегічного бачення й формування чіткої мети. Президент має формувати драйв, концепцію, а команда – наповнювати її змістом. Думати, що ми можемо переграти брюссельську, чи московську бюрократію – несерйозно. Ми не маємо значного дипломатичного досвіду, великого інтелектуального потенціалу, у нас погана вища освіта. Тому й іншого виходу, як сформулювати відверту й чітку зовнішню політику, нема.
5. Керівництво держави розчарувало людей, бо не враховує соціальних обставин.
Пенсійну реформу проводила людина, яка не є реформатором. Сергій Тігіпко – це типовий представник олігархії, від якого й не очікуєш бажання врахувати інтереси людей. Реформу робили, щоб ліквідувати дефіцит Пенсійного фонду. Коли така мета – провал гарантовано. Бо мета будь-якої реформи – це покращання життя для певних верств населення. Якщо не сьогодні, то бодай завтра.
Спочатку покажіть людям, що доброго ви зробите для них. Запровадьте для багатих податки на споживання і на нерухомість. Вони шикують – а ми зробимо, щоб не так шикували. Покажіть людям, що думаєте про них. У Польщі "шоковий терапевт" Бальцерович постійно дбав про громадську підтримку його дій. В Естонії одразу пішли на створення системи накопичувальних рахунків. Людей зацікавили: кладеш на рахунок євро, а держава додає два. І все пройшло успішно.
Податкову реформу почали – і теж конфлікт. Причому дурний, на порожньому місці. І Тігіпко, і Бродський – усі казали, що середній і малий бізнес занадто жирує, і його треба поскубти. Та ж вони перебиваються, животіють – і це мільйони людей. Що ж ви з них дерете, коли маєте можливості знищити тендерну мафію і дістати звідти значно більше! У влади принциповий підхід – де простіше взяти. А потім з'ясовується, що не так уже й просто, бо люди вийшли на вулицю, довелося йти на компроміси.
6. Немає фільтру: яка мета цього рішення і чого ми ним досягнемо. Влада закрита до спілкування з українським експертним середовищем. Скажімо, рішення про червоні прапори – дурне й непотрібне. Так, остаточне рішення підписує президент. Але ж хтось їх пише, готує.
Об'єктивно, результати влади в економічному та соціальному плані – непогані. Є зростання ВВП, промисловості, будівництва, торгівлі, підвищується середня зарплата. Некоректно сьогоднішні успіхи порівнювати з часами Тимошенко, як це часто роблять "регіонали". Тоді була криза, як впоралися б із нею ці люди, ми не можемо сказати. Але факт – ситуація була дуже складна, а зараз є повільне покращення економічної ситуації. Проблема в тому, що цього не достатньо.
7. Відсутня продумана система взаємовідносин з опозицією. Історія з ув'язненням Юлії Тимошенко – це дикий скандал на рівному місці. Він не потрібен нікому, окрім, можливо, деяким людям з оточення президента, які не можуть пробачити Тимошенко атаку на їхній бізнес.
Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко – головна людина, яка мала б пояснити президенту результат цього процесу. Усі, хто зараз біля Януковича, хочуть у Європу і не хочуть пускати в Україну російських олігархів. Гадаю, основний посил справи був такий: пошумлять і перестануть. Це не так далеко від істини. І Зону вільної торгівлі, і Асоціацію з Європою таки підпишуть, але будуть довго ратифіковувати. Однак, незалежно від цього, особисто для Януковича ця історія відгукується надзвичайно болісно і невідомо, як виходити з цієї ситуації.
8. Є протистояння всередині команди і нема зацікавленості в підтримці президента. Довкола Януковича всі розумні люди. Але якщо у них нема зрозумілої мети, починається хаотичний вплив. Концептуально система реформування неефективна й суперечлива. Людина, яка відповідає за проведення тієї чи іншої реформи, не може бути частиною виконання функцій тієї системи, яку хоче реформувати. Уже, здається, третього міністра охорони здоров'я ставлять на посаду і йому ж доручають реформування галузі. Колись я спитав у Ірини Акімової (перший заступник глави Адміністрації президента. – "Країна"), чи візьме на себе відповідальність за це. Відповіла: ні, є уряд, нехай він і відповідає. Це ховає реформи ще в зародку.
ЯК ПОЧАТИ РОЗВ'ЯЗУВАТИ ПРОБЛЕМИ?
1. Треба визначити свої амбіції та інтереси. У будь-якому випадку рано чи пізно Європа й Росія домовляться. Усі розмови, що ми зробили цивілізаційний вибір на користь Європи, несерйозні. Росія – частина європейської цивілізації. Наша можлива амбіція – прискорити процес пошуку компромісних рішень задля побудови Великої Європи, яка включала б і Росію. Це багаторівнева проблема, і ми маємо зав'язати різні інтереси Європи та Росії на собі так, щоб це стало взаємовигідно.
Раз і назавжди слід публічно заявити: ми не можемо бути таким самим членом Митного союзу, як Білорусь. Не можемо тому, тому і тому.
З іншого боку – мусимо відмовитися від Європейської енергетичної хартії, бо вона категорично суперечить інтересам нашого партнера – Росії. Сказати: Ющенко помилився, давши доручення підписати її.
Такий підхід показав би, що Україна позиціонує себе як активного гравця на Європейському просторі, ні до кого не приєднується і має власну амбітну роль. Зараз нема жодної підстави говорити, що Янукович ліг під Росію. Але від наших націоналістів чуємо – "це не українська влада", і все. Та такої незалежної від усіх української влади ще ніколи не було. Щоб налаштувати проти себе і Москву, і Берлін, і Брюссель, і Вашингтон – коли таке було? Влада зараз діє цілком незалежно, інколи навіть розумно.
Нам треба зона вільної торгівлі з Євросоюзом. І нам водночас потрібна зона вільної торгівлі з Митним союзом. Сподіваюсь, ми будемо в цих напрямках працювати. Звісно, росіяни хочуть, щоб ми вступили в Митний союз. А інтерес європейців – щоб ми туди не заходили. Треба шукати компроміс в інтересах України, який у той же час не буде суперечити ні інтересам Росії, ані інтересам Євросоюзу. Ми хочемо політичної асоціації з Європою? Гаразд. Але, чому б одночасно з цим процесом не готувати Угоду про стратегічне партнерство з Росією, ну хоча б таку, яку Україна за Ющенка підписала із США. Щоб ми нікого не дурили. Бо їдемо в Брюссель і кажемо: ми так робимо, щоб обдурити Москву. У Москві – навпаки: хочемо обдурити брюссельську бюрократію. Нічого з того не вийде!
2. Відмовитися від кроків, що налаштували б Європу чи Росію до категоричного несприйняття України. Ми більші за Білорусь, і взагалі – інші, тому не можемо собі дозволити того, що робить Лукашенко. Треба повернутися до ситуації першого півроку президентства Януковича. Це можливо за умов зміни команди. У владі є здібні люди, налаштовані на модернізацію країни – Андрій Клюєв, Борис Колесніков, які на своїх посадах досягли значних успіхів – міняти їх не варто. Але тих, хто відповідає нині за реформи, змінити необхідно. Люди є і в Донецьку, і по всій Україні – надзвичайно успішні і зі значно ширшим світосприйняттям та інтересами, аніж їхній бізнес. Не можна нехтувати такою енергією.
2 
1
Коментарі
10