Порошенко не може, не хоче або боїться виконувати завдання, під які його обрали
Розв'язком Революції гідності стало повалення диктатури Януковича. Тож основним інституційним наслідком тих драматичних подій було обрання нового президента держави. Ця подія мала ознаменувати відправну точку якісних змін. Про сподівання на нового главу держави свідчили і висока явка на виборах 25 травня, і обрання Порошенка в першому турі. Це був величезний кредит довіри, сумірний хіба що з суспільним авансом Віктору Ющенку 2004 року. В особі Петра Порошенка люди обирали рятівника, новий глава держави мав розпочати вирішення найгостріших проблем. Ставки і сподівання були такі високі, що всі наступні події та процеси треба аналізувати в контексті обставин президентської кампанії.
Суспільство делегувало главі держави вирішення передовсім двох ключових завдань: розв'язати конфлікт на Донбасі й почати масштабний наступ на корупцію. Продуктивна робота чи провал президента в цих напрямках мав стати головним критерієм оцінки його діяльності.
Судячи з усього, Петро Порошенко, як і його попередники, сприйняв результат своєї підтримки на виборах як подяку, а не як аванс. З часу інавгураційної промови Донбаський вузол зав'язався ще тугіше, перспектива розв'язку конфлікту стала туманнішою: Україна сіла за стіл переговорів із терористами, де-ф акто ДНР і ЛНР обрали собі владу, на території Донбасу базуються російські війська, українську армію на фронті забезпечують громадяни, а не держава, поранені й родичі загиблих – беззахисні, Мінський протокол – фікція, що далі – невідомо.
В країні не розпочиналася навіть позірна антикорупційна кампанія. Ніхто не відповів за розстріли на Майдані. Раз до разу чуємо про нові факти повернення у владу одіозних осіб і схем Пшонки, Курченка, Калетника й інших. Найближчі соратники Януковича стали депутатами нового парламенту, бізнес його "сім'ї" продовжує працювати в Україні, по Києву розгулюють лідери сепаратистів, Ахметов, Арбузов, Льовочкін, Клюєв, Колесніков, Левченко. Міліція та СБУ не шукає і не затримує елітних злочинців, Генпрокуратура не розслідує їхніх злочинів, а суд не саджає. Президент не може, не хоче або боїться виконувати завдання, під які його обрали 25 травня. Відсутність антикорупційних починань гальмує будь-які інші реформи. Про це постійно нагадував грузинський реформатор Каха Бендукідзе, те саме дедалі частіше говорять наші західні партнери. Усе це призвело до того, що значна частина українців, які голосували за Порошенка у травні, на парламентських виборах переорієнтувалися на "Народний фронт" і "Самопоміч": хтось під дією реклами, а хтось – із розпачу. Підтримкою партії львівського мера Садового "думаючі" виборці "втікали" від відомих і добряче скомпрометованих політичних сил. 2010 року на президентських виборах цей феномен проявився голосуванням проти всіх, позаторік "утікаючий" виборець голосував за "Свободу". Цьогоріч він підтримав "Самопоміч". Це сигнал для Порошенка – мислячий клас знову протестував. Хоча з моменту обрання його президентом минуло лише півроку.
Порошенко був ошелешений легкою перемогою в першому турі, не дослухався до вимог громадянського суспільства й продовжив життя застарілій змішаній виборчій системі. Він хотів із допомогою мажоритарки провести до парламенту бізнесменів, часто одіозних. Такі завжди поступливі, на них можна тиснути. Тому в багатьох округах не висували або знімали з кампанії кандидатів від "Блоку Петра Порошенка". Президент і гадки не мав, що результати голосування за партійні списки перевернуть усе з ніг га голову. Збереженням мажоритарних округів він залив ковзанку під своїми ногами.
Неочікувано високі показники підтримки "Народного фронту" й "Самопомочі" змінили субординацію у стосунках президента і мажоритарників. Друге місце "Блоку Петра Порошенка" продемонструвало, що його неформальний лідер похитнувся і не контролюватиме більшість у парламентській залі. Прагматичні мажоритарники відчули свою вагу й спілкуватимуться з Порошенком по-іншому, ніж він очікував.
Завищені очікування на президентських виборах, не виконані обіцянки глави держави й відповідні результати голосування 26 жовтня зумовлять політичні тенденції, що сприятимуть зростанню соціальної напруги.
Перше. Неформальний вплив президента слабшатиме. Він і надалі втрачатиме роль арбітра й стабілізуючого чинника у боротьбі еліт за ресурси та впливи. Чинний глава держави не вивищився над їхньою конкуренцією. Він залишився одним з учасників цієї шарпанини.
Друге. Загостриться боротьба між зміцнілими олігархічними й регіональними групами за перерозподіл ресурсів ослаблених еліт Донбасу.
Третє. Вже відбувся старт імовірних дочасних виборів президента України. Серйозну заявку на участь у кампанії зробив Арсеній Яценюк – найімовірніший прем'єр-міністр. Між президентом, главою уряду і депутатами розгориться боротьба за повноваження й ресурси, розгорнуться суперечки за зміни до Конституції та до виборчого законодавства. Якщо Порошенко і Яценюк не домовляться про формування уряду, то лідер "Народного фронту" очолить потужну опозицію до президента у Верховній Раді.
Четверте. Еліти житимуть передчуттям позачергових виборів. Війна за повноваження і конкуренція за голоси цільових груп виборців підмінить собою роботу влади над системними реформами. Ними буде займатися ніколи і нерентабельно.
П'яте. Дедалі ставатиме очевидніше, що вибори тільки імітували оновлення влади. У обраній 26 жовтня Верховній Раді лише 5-10 відсотків депутатів будуть справді іншої якості. Цього достатньо хіба що для інформування суспільства про зловживання влади. Розчарування людей наростатиме, що стимулюватиме їх до протесту.
Усі ці тенденції спонукатимуть до перезавантаження влади. Фактор Росії сприятиме масовому відчуттю, що в нас немає часу чекати. Результатом зростання соціальної напруги може бути що завгодно: і парад виборів, і перетворення пасивного протесту в нові форми громадянського конфлікту, і навіть подальша втрата територій.
Щоб уникнути такого сценарію, повернімося на початок. Або президент виконуватиме два ключові завдання, які виборці доручили йому 25 травня 2014 року, або має піти у відставку. Боротьба з корупцією і національна безпека – це його пряма компетенція. Адже і Генеральна прокуратура України, і Служба безпеки, і Міністерство оборони, і Рада національної безпеки та оборони належать до квоти глави держави.
Вирішальною битвою за наше майбутнє – хоч би коли вона відбулася – буде битва за посаду президента. Інакше нащадки говоритимуть про нас так, як російський історик Карамзін писав про давніх слов'ян: "Умев сражаться за вольность, не умели ею пользоваться".
2 
1
Коментарі