"Виносили трупи й викидали в жомову яму"

У 1932–1933 роках був малий, то мене з двору нікуди не випускали. Чув, як батьки говорили, що люди в Петропавлівці помирають з голоду. Сусідка Олена Багач поховала батьків і чоловіка. Із сімома дітьми бідували, але всі вижили.

Казали, врожай зернових 1932-го був непоганий. Та масова примусова заготівля хліба призвела до того, що переважна більшість сімей залишалася без збіжжя і продуктів. У них із комор, погребів, клунь вичистили все їстівне.

 

Особливо важко було старим і дітям. Малих тоді в Петропавлівці померло багато. Те жахіття без сліз згадувати не можу.

Поруч Із нами жила заможна родина чоботаря Курінного. Мали земельні ділянки у трьох частинах села, двох корів, свиней, повно птиці. Усе втратили під час "добровільної колективізації". Розібрали навіть повітку й клуню. Залишилася тільки хата. Від голоду вимерла майже вся сім'я. Вижили донька 11-річна Тетяна з братом. Варили юшку із зерен мишію та пекли млинці з серцевини стебел кукурудзи. До них прийшли із сільради вимагати, щоб сплатили податок. У хаті, крім піджака покійного батька, не було нічого. Забрали його.

Брата із сестрою поселили в майдан – будинок, куди звозили дітей-сиріт. Його організували наприкінці 1932 року. В одній половині хати жили хлопці, в другій – дівчата. Зо три десятки дітей спали покотом на підлозі. За подушку правили дошки. Тулилися одне до одного, щоб грітися. З ними були кухар і вихователь. Іноді давали по тонесенькій скибочці хліба.

Хто потрапив у майдан наприкінці 1932–го, голод пережили. Діти, яких привозили взимку і весною 1933 року, за кілька днів помирали, по декілька за ніч. Вихованці майдану виносили трупи й викидали в жомову яму поруч, притрушували землею.

Старший від мене на п'ять років Василь Ружин розповідав, що його сім'ї допомогла вижити корова. Мати невеликим кухликом ділила між дітьми молоко. Робила затирушки з листя і сухих фруктів, які не встигли витрусити активісти. Йому запам'яталося, що літо 1932 року видалося холодним і перед початком жнив випав сніг. Люди сприйняли його як поганий знак.

У Петропавлівці під час Голодомору померли до тисячі людей. У нас загинула баба по матері. Ми пережили цю страшну біду тільки тому, що батько працював на крупорушці, яка підпорядковувалася сільській раді. Приносив у кишенях трохи зерна та крупи. Готували ріденьку кашу. Пекли млинці з листя і трави калачиків. Їли ягоди глоду й шипшини. Варили трав'яні чаї.

×