Сенс життя для всіх один – бути щасливими. Шлях до цього у кожного свій.
Завдання воїна на передовій – любити тих, хто лишився за плечима. Завдання капелана – допомогти військовому не втомитися любити.
Війна – це хаос і руйнація. Вона ранить не тільки зброєю. Цілиться в людяність.
Бачив на війні багато див. Кожне з них мало два ока й було одягнене у військовий однострій.
Війна – це не лише обстріли, вибухи, кулі чи снаряди. Це брак світла, відсутність тепла, болото по коліна у бліндажі, далека відстань від тих, кого любиш.
Найстрашніше було в Дебальцевому. 19 січня позаторік y штабі одного сектора правив святкову літургію. Десь по сьомій ранку почали рясно летіти "Гради". Це виглядало, як повномасштабна війна.
Маю записничок для молитви. З одного боку записані імена військових друзів живих. З другого – загиблих. Молюся за всіх. На жаль, доводилося викреслювати з одного списку і вносити у другий.
якою б темною не була ніч, світанок завжди неминучий. Головне – вистояти. Під час нічних обстрілів почуваєшся слабким, безпорадним. Та важливо пам'ятати – це закінчиться. Про це думав і на Майдані 20 лютого 2014 року. Тоді вже бруківки на площі не було, навколо – бруд і хаос. Я дивився на це і знав: рано чи пізно хтось покладе бруківку.
Планував провести Різдво 2015-го в Донецькому аеропорту. Але існували домовленості, що там може перебувати обмежена кількість людей. Відповідно до норм міжнародного права, військові капелани не мають користуватися зброєю. Отже, якщо їду я, там буде менше на один ствол. В аеропорт не потрапив.
На Донбасі боремося не за територію, а за свої цінності.
Дуже молився, щоб вижили двоє поранених хлопців. Це була більше, ніж молитва – емоційний крик душі. Обом близько 20 років. Один вижив. Другий – ні.
В АТО немає місця штучному. Люди говорять, що думають, роблять, що кажуть. Не розпорошуються на дрібниці.
Жити – це вміти бачити красу там, де суцільна руйнація. Помітити квітку, яка пробилася крізь уламки будівлі в Широкиному. Зауважити зоряне небо y простреленому осколками ангарі Авдіївської промзони. Спіймати усмішку на обличчі товариша після обстрілу.
Гасло військового капелана – бути поруч. Не можна залишити людину сам на сам із проблемами й помилками. Інакше вона наробить дурниць.
Страх виникає переважно в тих, хто не вірить у себе, інших і добро.
Найбільше боюся вдаваності, поверхневості й нагород. Якщо вдаватиму щось чи хтось робитиме це переді мною, значить не матиму щирості. Поверхневість не дає дізнатися, що насправді відбувається навколо. Нагороди спонукають людину повірити в те, що досягла успіху. Вона перестає рухатися далі.
Людина може створити шедевр, коли вірить у себе. Перед Мікеланджело була брила мармуру. Він забрав усе зайве – і народилася статуя Давида.
Щоб створити нову країну, маємо дуже мало часу. Навіть не роки.
Дружба в армії будується не на спільних переконаннях, а на відповідальності один за одного.
Люди захищаються від самотності статусами й статками.
Проблема, коли гроші стають цінністю. А це тільки ресурс, інструмент досягнення мети.
Батьки повинні допомогти дитині відчути себе любленою і навчити її любити.
Кохання – один із проявів любові. Якщо воно не трансформується y відповідальність, то не стане любов'ю.
Проблема нашого суспільства в тому, що багато людей зосереджені насамперед на інтересах, а не на цінностях.
Нової України "Новою поштою" ніхто не пришле. Або створимо її, або все втратимо. Як це не раз траплялося в нашій історії.
Культуру творять тексти. На Майдані було забагато портретів і дуже мало текстів.
Варто завжди лишати простір для помилок. Інакше людина не розвиватиметься.
Є три вороги української вищої освіти: плагіат, корупція і незнання англійської.
Плачу рідко, коли ніхто не бачить. За тими, хто пішов.
2 
1
Коментарі