Не може держава розвиватися, коли владним інститутам не довіряють, – каже народний депутат Сергій Тарута
За 25 років економіка України з 10-го місця в Європі опустилася на останнє. Чому так сталося?
– У світі теж були в десятці. За багатьма показниками були серед найкращих: в освіті, математиці, кібернетиці, будівництві ракет і літаків. Перший СD-диск, прототип персонального комп'ютера і навіть штучний алмаз – розробили в Україні. У нас був найбільший у світі торговельний флот, який розпався за чотири роки.
Це сталося тому, що ми не змінили систему управління країною, не розробили стратегію розвитку, не створили нову економічну модель. Не ухвалили Конституцію, яка б упровадила ринкові умови. Тому бовталися між радянською моделлю і ринковою. До 1994 року мали найбільшу в світі інфляцію – 64 відсотки, падіння економіки – 45 відсотків. Під час Великої депресії в США було 25 процентів, а за Другу світову війну СРСР втратив – 30.
Україна дуже залежала від РФ. Експорт на російський ринок становив 45 відсотків, імпорт – 65. 80 процентів наших підприємств працювали в кооперації з російськими.
Також мали великий вплив "червоних директорів" на політичні процеси. Не було еліти, яка сформулювала б цілі й розробила стратегію розвитку країни. А без цього постійно виживали. Багато хто мав надію, що Народний рух змінить країну. Проте у нас ніколи не було збалансованої політики, лише крайнощі. З одного боку – радянська система, з другого – національна ідея. Так вони і не домовилися. Конституцію ухвалили лише 1996 року. Та й то, задля компромісу, а не розвитку країни.
На скільки зменшилася залежність від російського ринку?
– Економіку не перебудуєш за один рік. Треба було зберігати зв'язки і весь час паралельно шукати нові ринки. Крайнощі завжди шкодять результату. Особливо постраждала індустріальна частина країни: Схід, Центр і Південь. Заводи віддали на відкуп директорів. Якщо керівник хороший, а таких було небагато, підприємство виживало в нових умовах. Інші збанкрутували за 5–10 років незалежності. На Донбасі масу підприємств порізали та розікрали. Багато людей, які на референдумі голосували за самостійну Україну, побачили: залежність від Росії дуже велика. Симпатії до сусіда в них не історико-культурні, а економічні.
Сьогодні продовжуємо руйнувати економіку. З 2014 по 2017 рік втратили ще більше, ніж на початку 1990-х. Головне – виїжджають громадяни. Падає рівень людського капіталу. А це – основа розвитку країни.
Які сильні сторони української економіки?
– У першу чергу, багатогалузева інфраструктура: промислова, енергетична, логістична, інформаційна, морська, авіаційна. Однак вона зношена на 80 процентів. Це погано, але з другого боку – колосальна можливість для інвестицій. Для модернізації треба сотні мільярдів. Держава їх не надрукує. Потрібні приватні кошти. Отже – привабливий інвестиційний клімат. Наша податкова система – найгірша в Європі. Судова й правоохоронна – займаються рекетом. Звісно, інвестори не йдуть.
Ми 34-ті в рейтингу з освіти у світі. Нас 40 мільйонів. У нас гарні географічні умови. Бог дав нам колосальні природні ресурси, зокрема унікальні чорноземи. В Європі немає багатшої країни за цим показником.
Нація у нас теж достатньо амбітна.
А які слабкі?
– Звісно, війна. Вона забирає 16–20 відсотків валового внутрішнього продукту країни. Людські втрати, збитки для економіки й оборонної промисловості через втрачені на окупованих територіях підприємства.
Наступні два чинники гальмують розвиток ще більше. Тінізація економіки на 50 відсотків зменшує ВВП України. Ще близько 14 відсотків поглинає корупція. Такі дані спільного дослідження Світового банку й економічного Форсайту України, зробленого Київським політехом. Зниження корупції на один відсоток дає сім відсотків росту економіки. Маємо велике навантаження пенсійного фонду – 13 відсотків ВВП. Відповідно дуже низький рівень валового продукту – всього 92 мільярди доларів.
Наступний чинник – колосальний борг. Непідйомний. Загальний – до 120 мільярдів доларів, державний – 78 мільярдів. Щоб розраховуватися лише за відсотками, необхідне зростання ВВП на 6 відсотків (на 2017 рік уряд прогнозує 2–3%, торік було 1,8%. – Країна).
Слабкою стороною є висока енергоємність (рівень витрат паливно-енергетичних ресурсів на одиницю виробленого ВВП. – Країна). Вона у три-п'ять разів вища, ніж у європейців – а ми конкуруємо в одному просторі. Негативно впливає зношена інфраструктура.
На що очікувати – за теперішнього курсу влади?
– На жаль, ми – країна-банкрут. 7 відсотків зростання ВВП – це нульова точка. Україні потрібно 10–15 процентів. Це реально. Але, на жаль, сьогодні влада заграє із Заходом: "Робіть, що хочете, тільки дайте грошей". За теперішнього сценарію, на 97 відсотків нас чекає розпад країни, втрата суб'єктності або перетворення на сіру зону. І тільки 3 відсотки – імовірність збалансованого розвитку. Якщо не почнуться реформи, ці процеси накриють нас наприкінці 2018 року. Наслідок – банкрутство країни й соціальний вибух.
Найпотужніші держави світу мають довгострокові стратегії розвитку. У Китаю – на 50 років. У Євросоюзу – до 2050-го. Якщо не будемо розуміти, як змінюється світ і де наше місце в глобальній конкурентній економіці, можемо залишитися в позавчорашньому дні. На основі аналізу довгострокової стратегії розвитку Євросоюзу, створили таку для України (ідеться про видану у травні цьогоріч "Доктрину збалансованого розвитку "Україна 2030". Її за ініціативи Сергія Тарути розробили науковці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Київського політехнічного інституту ім. Ігоря Сікорського", Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, Києво-Могилянської академії та Національного університету біоресурсів і природокористування. – Країна).
Якою має бути довгострокова стратегія України?
– Перш за все, вона мусить бути. "Економіка" перекладається з грецької як "порядок у домі". В основі збалансованого, сталого і всеохопного розвитку мусить бути гармонія в економічній, соціальній і екологічній площинах. Про це йдеться в програмі ООН "Цілі сталого розвитку".
Наша Доктрина – перший документ, який розробляло широке коло бізнесу: Федерація роботодавців, Український союз промисловців і підприємців, Торгово-промислова палата, "Українська бізнес ініціатива". Це те, чого не було ніколи.
1 лютого 2016 року підписали декларацію українського бізнесу. Ініціативна група "Першого грудня", очолювана нині покійним Любомиром Гузаром, визнала її найкращим документом від бізнесу за всі роки незалежності. Взяли на себе відповідальність за стан країни. Бізнес-майданчики розробили чернетку стратегії. Її обговорили в парламентах Німеччини, Великої Британії і Франції. Отримали хороші рекомендації. На базі чернетки стратегії науковці та освітяни з українських університетів розробили доктринальний документ, тобто документ, який містить комплекс принципів, за якими має здійснюватися розвиток сучасної прогресивної країни. Проаналізували всі програми, які були в світі, відповіли у доктрині на найважливіші питання. Як зробити країну щасливою й багатою? Як перетворити владу на сервіс? Як подолати корупцію й "тінь"? Як розробити людиноцентричну модель держави? Як гарантувати безпеку, рівність і добробут? Поставили амбітну мету – до 2030 року досягти ВВП на рівні 710–750 мільярдів доларів за щорічного зростання економіки на 10–15 відсотків. А також – зробити половину населення середнім класом. Саме він є носієм демократичних цінностей і наповнює бюджет.
Яких антикризових заходів треба вжити зараз?
– Без розвитку людського капіталу неможливо побудувати країну. Мова про освіту, науку, культуру. Креативна економіка (економіка, що базується на інтелектуальній діяльності. – Країна) – один із головних драйверів. Прикладом можуть бути Південна Корея й Ізраїль.
Нічого не вдасться змінити без нової Конституції. Треба домовитися, які права люди делегують центральній владі, а які залишають у територіальній громаді. Зараз владу узурпували для особистих цілей. Потрібен баланс між трьома гілками: законодавчою, виконавчою і судовою. Громадськість має отримати колосальний вплив. Треба переходити до управління, коли держава – це сервіс. Чиновник має обслуговувати, а не керувати ресурсами. Потрібно передати усі повноваження на місця. У Польщі ця модель показала свою ефективність. Не може держава розвиватися, коли до владних інститутів немає довіри. До парламенту зараз довіра 1,3 відсотка, до уряду – 1,2, до президента – 6. Такий рівень довіри ставить під сумнів їхню легітимність.
Наступний механізм – мережевізація (входження до міжнародних ланцюгів високої доданої вартості. – Країна). Під час кризи 2008 року Захід рятував банки, а нам зараз каже закривати. Це означає – руйнування банківської системи. Жодна країна не здійснила злету без індустріалізації та інновацій. А нам радять бути аграріями. Так ми не зможемо забезпечити всіх громадян робочими місцями. Даватимемо сировину, а нам – товари з високою доданою вартістю.
Що треба для втілення доктрини?
– Доктрина – документ, який об'єднав небайдужих до майбутнього країни. Для максимального залучення громадськості презентуємо її у всіх великих університетах і обласних центрах. Це дасть молоді відчуття залученості та надії. Зробимо другу редакцію. З нею будемо виходити до всіх політсил, щоб долучилися до процесу. Об'єднуватимемося не довкола людей, а довкола цілей і розуміння, яку країну хочемо будувати. Потрібен політичний консенсус.
Дострокові парламентські і президентські вибори допомогли б його втілити?
– Безумовно. Як у бізнесі? Коли керівник хороший – йому великі дивіденди й пошана. Коли поганий і компанія банкрутує – його знімають. Тут має бути так само. У політиків великий ресурс – медійний, фінансовий, адміністративний. Вішають локшину: "Вибори зараз – це дуже погано".
У 1970–1980-ті в Італії кожні півроку проводили вибори. Це – очищення. Нам потрібне перезавантаження. За новими правилами. Має бути новий виборчий закон. Щоб політичні сили змагалися не лідерами, а стратегіями.
Чи можемо подолати корупцію під тиском західних партнерів?
– Росія показує Заходу зуби на двох майданчиках – в Україні і в Сирії, ціною десятків і сотень тисяч убитих. Тому для Заходу важливо, щоб ми були успішною країною, а не failed state (країна, що не відбулася. – Країна), як переконує Москва. Для цього потрібне ефективне розумне врядування.
Колишній посол США в Україні Джеффрі Пайєтт ще позаторік казав, що корупція для нас – більша загроза за російські танки. Але Штати не можуть напряму втручатися, лише подають сигнали. Там бачать, що у нас відбувається. Знають про всі корупційні схеми. Як грабували нашу банківську систему. Як голова Національного банку Валерія Гонтарева і її оточення виводили мільярди доларів. Поки що мовчать. Хочуть, щоб з'являлися нові лідери в суспільстві. Незаангажовані, чисті, сильні. Сподівалися на "єврооптимістів". Але сила останніх недостатня для змін у країні. Потрібні людські й фінансові ресурси, щоб створити потужну політичну силу. Країна може змінюватися лише зсередини. Ззовні ніхто цього не зробить.
Думаю, це очищення нас чекає в наступні місяці. Життя людей дедалі гіршає. Ризик протестів зростає. А з нинішньою кількістю зброї в країні це дуже небезпечно. Говорять про 4 мільйони одиниць. Це – як армія Китаю. Тобто озброєний кожен другий чоловік активного віку. До того ж чверть населення страждає від депресії, згідно з дослідженням Інституту демографії. Це може штовхати людей на відчайдушні кроки. Об'єднання здорової частини політичного, громадського, бізнесового середовища нівелює загрози і створює нові еліти.
Яким може бути місце України у світі за 20 років?
– Здатні ввійти в тридцятку найпотужніших економік світу або десятку Європи.
Наша економічна модель – не популізм. Щоб досягти 710–750 мільярдів доларів валового внутрішнього продукту, потрібен середній рівень зарплати 1–1,2 тисячі доларів, а пенсії – 400–500 доларів. Бо без високого внутрішнього попиту не буває розвинутих країн.
Що маємо робити після деокупації Донбасу: відновлювати зруйновані війною галузі та підприємства чи будувати нове?
– Виїхали до 4 мільйонів людей, залишилося 2,8. Багато чого зі зруйнованого вже не можна відновити. Це вугільна промисловість, великі підприємства. Все, що можемо врятувати і зберегти, маємо модернізувати.
Я за те, щоб Донбас сам себе відновлював. За допомогою західних кредиторів. Треба зробити там вільну зону на 10 років.
Знову наведу приклад Південної Кореї й Ізраїлю. У других була велика державна підтримка на розвиток науки, підприємництва, малого й середнього бізнесу. А в Кореї – великі корпорації ставали глобальними, заробляли гроші й інвестували їх у розвиток малого і середнього бізнесу. У нас має бути гібридна модель. Для великого бізнесу потрібне одне – привабливий інвестиційний клімат, тоді вони самі впораються. Отримають дешеві й довгострокові кредити для модернізації. Це болісне питання для металургії, хімії, енергетики. А державна підтримка потрібна малому і середньому бізнесу. Бо він – основа кожної розвинутої країни.
4 
1
Коментарі