Україна рік обходилася без позик Міжнародного валютного фонду, – говорить третій президент України Віктор Ющенко
Кілька людей із вашої колишньої команди оголосили про участь у президентських виборах. Як оцінюєте їхні позиції?
– Починати треба не з прізвищ. Подивимося, як вони відповідають на питання війни і миру. Що кажуть про безпекову складову. Як мислять про політику національного становлення. Який економічний план поклали на стіл. Ми повинні пам'ятати: економіка – це м'язи війни.
Я остерігаюся слова "мир". Часто його вживають не ті люди. З війни є дві дороги. Коли перестали стріляти, але ваші землі окуповані. І мир через перемогу. Це не одноходівка й не один день. Не лише мілітарний компонент, а й політичний, дипломатичний.
Коли Черчилль залишився один на один із Гітлером в Європі, всі мріяли про мир. А прем'єр Великої Британії сказав про кров, піт і сльози: "Будемо боротися в небі, на морі, в ярах, в лісах, полях". Була мобілізація. Парламент дві доби сидів, щоб розробити план перемоги. Я мрію, щоб ми вийшли на консолідацію.
Провідні провладні сили, парламент мають формувати план, який відповідатиме на щоденні витівки російської армії. Подивіться, як поводиться Ізраїль.
Самодостатньо і впевнено.
– А це на порядок денний ставить високотехнічну армію, технології. Колосальне національне завдання – наша боєздатність.
Друге завдання – дипломатичне. Про США, Китай, Британію, Францію маємо говорити як про країни ядерного клубу. Вони гарантували нам політичний суверенітет і територіальну цілісність. Це мають використовувати люди, які бажають стати лідерами цієї країни.
Коли говоримо про лідера, хочемо знати, якою дорогою пропонує вести 45 мільйонів українців. У нас безробіття – 1,7 мільйона. Слабкі гроші. Некеровані ціни, тому що 10 відсотків інфляції. Якщо не знайдемо спосіб мобілізувати свої ресурси й направити на підтримку національного виробництва, то чим нам допоможе МВФ?
Чи варто й далі брати їхні кредити?
– Коли ви не можете звести баланс і виникає дефіцит, це призводить до стагнації, знецінення грошей і втрати контролю над цінами. МВФ каже: "Я дам позику, щоб такого не було". У нас за 28 років один рік був, коли країна жила без дефіциту бюджету – 2000-й. Ми на 17 відсотків скоротили зовнішні борги й жодної копійки не позичили.
Сьогодні МВФ нам потрібен, щоб показати світові: в цій економіці мін нема. Інакше важко переконати інвестора, що в нас усе добре.
Але умови фонду жорсткі. Наприклад, про підняття ціни на газ.
– Коли дефіцит бюджету – 100 мільярдів гривень, як цьогоріч, є дві дороги. Одна – просити Нацбанк надрукувати грошей. Але гривня впаде відсотків на 20–30. Другий варіант – тимчасова позика. МВФ дає поради, як пом'якшити наслідки. Показує: ви повинні навчитися жити за рахунок свого ресурсу. За останні вісім років не завершили в Україні жодної програми. Бо те, що думає політик- популіст, і те, що треба робити в країні, – часто речі протилежні.
Не варто негативно ставитися до МВФ. Це кредитор останньої інстанції. Якби в нас люди не тримали 100 мільярдів доларів у скляних банках, то ці гроші були б у фінансовій системі. Це у 20 разів більше за допомогу фонду на цей рік.
Українці не вірять банкам. Кілька років тому закрили майже 90 фінустанов.
– Здоровий банк – єдиний спосіб узяти гроші в людини і влити їх у національну економіку. Стабільна фінансова система – стабільні гроші й ціни.
У нас девальвація – 350 відсотків за чотири роки. 48 відсотків інфляція була 2,5 року тому – друга у світі після Венесуели. Хтось каже: "Так у нас війна". Є багато історичних прикладів, коли під час війни національна валюта стоїть, як у вовка на морозі.
Якщо ви хочете перемагати, гроші й ціни мають бути стабільні. Економіка повинна працювати. Зробіть усе необхідне, щоб держбюджет був жорстко збалансований. Для цього треба мати силу пояснити людям, чому маємо зняти 16 програм, але не допустити фінансових перекосів.
На цей рік у бюджеті курс заклали 30,5. Він реальний?
– Кілька факторів впливають на те, якою буде ціна на гроші. Цього року маємо повертати борги, взяті за останні 10–15 років. Якщо впораємось належно із дефіцитом державного бюджету, то прогноз між 28–29 гривнями за долар виглядає реалістичним. Найбільше може збурити курс недовіра людей. Якщо вирішать зароблене переводити у долари.
Це може статися після виборів?
– Так, якщо переможе популіст. У 2005–2008 роках ми мали кожен місяць по мільярду доларів інвестицій. За п'ять років надійшло більше, ніж за всі інші – до і після того. За позаминулий рік було 800 мільйонів доларів. Це копійки. А коли буде оголошений курс популізму, інвестор це не вітатиме.
Кого з кандидатів вважаєте популістом?
– Більшість не мають економічної доктрини для країни. Коли я бачу цирк, як скоротиться удвічі ціна на газ, мені хочеться продовжити: а чому не на хліб, молоко, масло? Якщо втягуємося в обговорення цих версій, відмовляємося від розуміння причини.
За оцінками минулого року, валовий внутрішній продукт становив понад 2 трильйони 525 мільярдів гривень. 50 відсотків економіки – у тіні. З кожної другої операції не платиться податок. Бюджет має 100 мільярдів гривень дефіциту.
Маємо унікальний потенціал. Якщо за півроку зробити шість-сім правильних кроків, економіка отримає розвиток від 7 відсотків. Так було у 2005–2007 роках.
Як це повторити?
– Бюджет не знає, де взяти гроші. Економіка падає – 17 відсотків, другий рік – 14, на третій маємо +1 процент, минулого – приріст 2,8 відсотка. До обсягів ВВП 2013-го йтимемо 13 років. Такі умови розвитку не прийме жоден бізнес і людина.
Треба бити не по голоблі, а по коню. 400 тисяч робочих місць за рік можна зробити, якщо в економіку прийде 7 мільярдів доларів інвестицій. Правило таке: хочете збільшити ВВП на відсоток, підніміть на 5 відсотків інвестиції.
2000 року в тіні було 48 відсотків економіки, ми змогли вийти на 32. Це дало змогу виплатити прострочену пенсію за три попередні роки, бюджетникам ввести у графік зарплати. Доти людям платили гречкою. Кучмі дзвонили й казали: прем'єр не приймає податок у вигляді телевізора. На автобусному заводі переконали президента, що в них немає грошей. Запропонували списати податки автобусом, який передадуть армії. Я сказав: "Ні, не можу дати вчителю автобус замість зарплати, треба монетизувати наші відносини".
Якщо сьогодні в економіці один трильйон 250 мільярдів – це тінь, то скоротіть її на 20 відсотків. Це 250 мільярдів світлої економіки, яка платить 40 відсотків податків і соціальних платежів. Вийдемо на 100 мільярдів гривень позапланових надходжень до бюджету.
Це той дефіцит, який у нас є.
– Значить, у нас дефіцит не фінансів, а відносин. Сідаємо за стіл переговорів із бізнесом, йдемо на компроміс. За півроку тінізацію опускаємо на 20 пунктів. Тоді вирішимо наступну проблему – коли 50 відсотків економіки в тіні обслуговується готівкою. У кеші працює два відсотки європейського ринку, деякі країни відмовилися від нього. Там найдешевші кредити. А в нас банківська система не має ресурсу для їх видачі. Якщо вбиваємо тінь, за місяць-півтора побачимо зміни на кредитному ринку.
Він має ожити?
– Так. 2014-го, 2015-го з фінансової системи щороку виводилось приблизно 8 мільярдів доларів через недовіру. Цей відтік маємо залучити назад. Це нескладне завдання. Запросити чотирьох-п'ятьох мудрих людей, вони скажуть, які мотиви треба, щоб громадяни понесли гроші в систему. Зараз кошти не приносять людям прибутку, а можуть.
В Україні бізнес показує 3 відсотки рентабельності, 12–13 відсотків – залишає на рахунках за кордоном. Люди не довіряють. Фінансова система недораховує щороку 250 мільярдів гривень виручки по суб'єктах господарювання.
Звісно, щоб розвернути фінанси, потрібно поставити на порядок дня питання легалізації.
Як це долали інші країни?
– Починали діалоги "влада – громадянин" і "влада – бізнес". Громадяни писали нульову декларацію. Якщо маєш паспорт країни і тобі більше 18 – покажи своє майно. Це як прийти в церкву й отримати прощу. Нульова декларація – це сповідь. Те ж робить бізнес. Легалізує капітал, який вивіз, повертає майно в Україну, за це сплачує якісь 7–8 відсотків.
Один із обговорюваних сценаріїв для України після виборів: Петро Порошенко – президент, Віктор Медведчук – спікер, Юрій Бойко – прем'єр. Наскільки ймовірний?
– Це фантазія. Тоді через три години Майдан буде. У нас настільки розвинутий суспільний контроль, що краще й не гадати про таке. Мені подобається жарт. Ніхто не вірить у третій Майдан, тому всі готуються до четвертого.
Хоч із ким би Росія межувала, вона боротиметься за вплив. Путіну потрібно мати в Україні президента, який не може сказати "ні". Тоді це та політика, яку Москва підтримуватиме. Але такої вже не буде. Українська нація не може народити колабораціоніста.
Як ви зустріли новину про надання Українській церкві автокефалії?
– Був окрилений. Я чутливий до таких моментів. Пишаюся мудрістю і подвигом Вселенського патріарха.
Українська церква буде першою у світі за паствою. Дайте нам п'ять років, спокійний національний діалог. Якщо за два неповні місяці 200 громад перейшли до нашої церкви, то за кілька років святкуватимемо єдину Первоапостольну українську православну церкву. Де вірних буде від 17 мільйонів.
Багато розмов зараз про зміни до Конституції. Як ставитеся до них?
– Відкрийте Конституцію. В умовах війни Основний закон не міняють. Це написали люди, які думали, як консолідувати енергію українців на боротьбу з ворогом. Конституція говорить: в умовах війни не можна робити вибори. Та скажи нам таке – ми перевернемо зараз усе. Але якщо ми виписували Конституцію з мудрістю, думкою про те, як зробити краще для держави і нації, то це треба поважати.
Те саме щодо приватизації. Не можу знайти таких прикладів у світі, коли в умовах війни хтось проводив приватизацію.
Як змусити Путіна сісти за стіл переговорів?
– Путін не має мотивів припинити війну. Йому потрібно, щоб в Україні була рана, яка кровоточить. Бо, якщо ми поранені, нам буде важко реалізовувати цілі. В таких умовах важко говорити про членство в Євросоюзі, мати успішну економіку. Країна довго не мала державності. У нас розхристана, різносортна нація. Одна до Москви хоче, друга – до Брюсселя. Третя – українською мовою, четверта – російською. П'ята хоче в московську церкву ходити, шоста – кланятися Павліку Морозову, Чапаєву, Щорсу, Сталіну. Інші ставлять пам'ятник Степану Бандері. Нація складна. І не тому, що вона недолуга. А тому що в нас не було радості жити у своїй державі останні три століття. Дайте нам спокій. Дайте нам одне покоління – і ви побачите іншу націю, об'єднану.
Треба поставити українське питання на європейський і світовий порядок дня.
Як?
– Економіка Росії дорівнює економіці штату Каліфорнія. Менша, ніж у Нідерландів чи Італії. Не кажучи про Францію, Британію.
Це країна, яка складається з економіки двох труб – одна газова, друга нафтова, ліс-кругляк і до 2017 року четверта позиція по конопляній паклі. Для імперського прагнення цього замало. Економічно Росія – слабка. При цьому 82 відсотки російської нафти і газу йдуть до Західної Європи. Це основне джерело формування бюджету РФ і її армії.
Європа може перекрити кран, але не робить цього.
– Ми не довели пересічному європейцю розуміння, що кожен літр бензину чи кубічний метр газу російського виробництва, який він купує, є основним ресурсом фінансування окупації України, Грузії, Нагірного Карабаху, Молдови.
Світу й Європі треба донести: те, що відбувається на Донбасі, а ширше – на сході Європи, це дзвін по вас. Це жовта картка демократії. Путін боїться, щоб ми в Україні не навчилися говорити одним голосом. Щоб Європа не стала говорити одним голосом. Він боїться солідарності, яка робить із нього ліліпута.
Росія розвалиться?
– Генератором розвалу може стати Болотна (протести в Москві у грудні 2011-го проти фальсифікацій виборів до Держдуми РФ зібрали майже 100 тис. учасників. – Країна) або Чечня, Дагестан. Чи зовнішній фактор типу Афганістану.
Коли це може відбутися?
– Питання до Господа Бога. Але з таким урядуванням у Росії немає майбутнього.
2 
1
Коментарі