"Увійти в історію для Порошенка зараз має бути важливіше за гроші"

2

Доля нового президента залежатиме від однієї людини – вважає політичний аналітик Олександр Кочетков

Як оцінюєте Петра Порошенка як президента?

– Порошенко – дуже системний чоловік. Познайомилися з ним 1998 року. Він хотів створити партію. Зустрічався з людьми, шукав партнерів. Тоді й виникла його партія "Солідарність".

Але в нього досі немає команди. Чому?

– Він достатньо закритий. Авторитарний. Найважливіші питання схильний вирішувати особисто. Послухає всіх, зробить висновки і прийме рішення. Не делегує повноваження в питаннях, які вважає важливими. Доки немає рішення, нічого не скаже, щоб не бути голослівним. Добре вміє домовлятися. Поговоривши з усіма, кого це стосується, матиме обриси команди і сформує її. Зараз поряд із Порошенком майже немає надійних людей, яких би він знав багато років. Тому доведеться знаходити спільну мову з більшістю у Верховній Раді. Вона – недолуга і не відповідає суспільним інтересам, але що поробиш. Зате Арсеній Яценюк – адекватний, надійний і працездатний прем'єр.

Нинішній уряд має залишитися?

– Порошенку треба знайти людину, яка зможе об'єднати й координувати діяльність силовиків. Бо зараз у нас прикордонники окремо, Міністерство оборони – окремо, МВС – окремо. Ця людина має бути дуже авторитетною, щоб її всі чули.

Доки не оголошено воєнний стан, антитерористичною операцією керує Служба безпеки. А вона не має практичних навичок АТО в Україні. На щастя або на жаль. Бо це фактично – воєнна операція, в ній задіяні авіація і артилерія.

Якщо Порошенко вирішить проблему АТО протягом кількох місяців – із ним рахуватимуться у світі та в Росії, він матиме високий рейтинг в Україні. Для цього потрібно професійно планувати всі без винятку військові дії. Не повинно бути, як зараз: крок уперед, два – вбік, потім чогось чекаємо і знову все спочатку. Треба перекрити нарешті кордон мобільними групами – за підтримки авіації. Не повинно бути тривалих боїв за населені пункти: спланували, оточили, зробили гуманітарний ­коридор, ­примусили бойовиків скласти зброю – і все. Місто має повернутися до мирного життя й назавжди забути про сепаратистські страхіття. Якщо буде можливість отримати сучасне озброєння, перш за все потрібні засоби зв'язку й електрон­ної розвідки, прилади нічного бачення, стрілецька зброя.

Якщо ж антитерористична операція затягнеться на рік чи довше, то авторитет і популярність президента падатимуть. А його реальні можливості – зменшуватимуться. Тоді ми остаточно втратимо Донбас. Сепаратисти не вміють та й не хочуть працювати. Їм зручніше грабувати. Тому вони неминуче почнуть набіги на сусідні області і врешті-решт дійдуть до Києва. Це – так, хоча й виглядає нічним кошмаром. І тоді новий Майдан, на жаль, уже не допоможе – буде запізно. Проблему треба розв'язувати зараз і остаточно.

Призначити нового голову Національного банку теж потрібно якнайшвидше?

– Трохи часу є, хоча там фактично відбувається мародерство. Власники і керівники банків намагаються отримати гроші, щоб вигребти щось наостанок із бюджету. Банкіри – не ті люди, що втратять можливості нажитися. Ними треба дуже жорстко керувати.

Яке із завдань, що стоять перед президентом, головне?

– Об'єднати країну. Маємо 30 відсотків "совків". Хоч би що їм роби, вони обожнюватимуть Путіна. У мене на Донбасі чимало приятелів, абсолютно різних – спортсмени, митці, політики. Я знав тамтешні загальні настрої, тому не був здивований. Але я не знаю, як це залагодити після перемоги АТО. Щоб солдати і Нацгвардія пішли, а на Донеччині й Луганщині все лишилося спокійно. Потрібна якась ідея.

Порошенко вживається в абсолютно нову для себе роль. Яка його особиста мотивація?

– Переломним моментом у його політичній кар'єрі була співпраця з Віктором Ющенком. Очікування в людей були величезні. Зробити можна було що завгодно. І все було втрачено. Мабуть, тоді Петро Олексійович зрозумів: було б краще, аби він сам став главою держави.

Трохи пізніше ми з ним зустрічалися. В нього було питання щодо політичного іміджу: як після посади секретаря Ради нацбезпеки і оборони розвиватися в політиці? Цікавився, що особисто йому треба зробити. Я сказав: "Не з'являйтесь на телебаченні. Пишіть, коментуйте, – а на телебачення не йдіть". Йому ідея не сподобалась. Але хоч скільки він світився в телевізорі, рейтинг був на місці. Як тільки, впродовж Майдану, почав діяти, – був на Банковій, їздив у Крим, – почало працювати.

Тобто президентські амбіції у Порошенка сформувалися давно?

– Так. Чомусь за період Кучми майже кожен другий народний депутат і міністр вирішив, що може бути президентом. Але Порошенко справді здатен ним бути. Він розуміється в геополітиці, економіці, суспільних справах. Йому не треба думати про збагачення – він уже доларовий мільярдер. Президентство, та ще в такий складний період, для Петра Олексійовича – дуже серйозний і цікавий виклик. Увійти в історію для нього зараз має бути важливіше за гроші.

Він може стати українським варіантом Леха Валенси?

– Безумовно. І Порошенко цього відверто хоче. І надія країни на те, що ця амбіція буде реалізована. І що ми врешті-решт не тільки намагатимемося, а ввійдемо в Європу.

Він обіцяв продати свій бізнес. Як це має відбутися?

– Є американські та європейські інвестори, які мають зайти на ці підприємства. Передбачаю, що вони куплять бізнес Порошенка за знижкою. Бо йому це треба робити терміново. Пообіцяв – має продати. Якщо не виконає обіцянки, матиме проблеми. Щоб почався третій Майдан, багато не треба.

Порошенко – достатньо закрита людина і рішення приймає одноосібно, за вашими словами. Чи немає загрози, що знову скотимося до авторитаризму?

– Від Порошенка не бачу такої небезпеки. По-перше, він став президентом завдяки Майдану. І добре пам'ятатиме, як воно буває. По-друге, в Україні відсутня силова структура, на стовпах якої можна вибудувати авторитаризм. У Росії за участь у мітингу заламують руки якійсь вчительці історії. У нас це неможливо. І третє: Порошенко хоче, щоб його поважали й любили, а не боялися. Але це буде жорстке правління, і багато бізнесменів відчують це на собі.

Порошенко сприятиме напрацюванню чітких і прозорих правил для бізнесу?

– Певні процеси відбуватимуться. І насамперед постраждають ті, чий бізнес працював на Росію.

Маєте на увазі Ахметова?

– Ахметов – розумний, сильний і справді був хазяїном Донбасу. Але він загрався. Втратив момент, коли треба було домовитися з Києвом і наводити порядок на Донбасі.

Чи зможуть порозумітися Порошенко і Ахметов, адже у минулому в них був жорсткий конфлікт?

– На найвищому рівні завжди є конфлікти поміж усіма, але так само є й домовленості. Сьогодні так, завтра – інакше.

Які вектори зовнішньої політики обере Порошенко?

– Пріоритетними мають бути внутрішні проблеми. Треба навести лад всередині країни. Тоді зовнішня політика вибудовуватиметься автоматично.

Україна зможе вступити до НАТО?

– Це залежатиме від НАТО. У нас є невирішений територіальний конфлікт. Відповідно до статуту Альянсу, таку країну до організації не приймають. Але США підтримуватимуть наше намагання йти до Європи, якщо успішно розв'язуватимемо внутрішні проблеми. Завдання номер один – це стабілізація економіки та енергозберігання. У нас застаріле металургійне виробництво. Країну потрібно тотально модернізувати.

Як вибудовувати стосунки з Росією?

– Потрібно швидко і жорстко вирішити проблему з Донбасом. Тоді Путін зважатиме на Україну. Він поважає силу. Мляву та дієтичну країну давитиме всіма можливими засобами.

Що президенту в першу чергу робити з економікою та оборонною системою?

– Потрібно налагодити ефективну систему оподаткування. У нас величезна бюджетна дірка. Зокрема й тому, що ­після Майдану податки платять ще менше.

Армія має бути невелика, але професійна контрактна. Зброю доведеться закуповувати в Європі та США.

Як Порошенкові балансувати між збереженням високого рейтингу та втіленням радикальних реформ?

– Єдиний рецепт – помітні успіхи. Обов'язково треба мати досягнення, якими можна пишатись. Це добре видно у Росії. Там є проблеми в економіці, але всі гордяться гучною Олімпіадою в Сочі.

Ми прагнутимемо членства в Євро­союзі?

– Так, але воно не може бути самоціллю. Європа не чекає розідрану на шматки бідну країну. Їй потрібні не біженці й заробітчани, а громадяни сильної і розвиненої держави. Маємо запропонувати щось своє і відстоювати його. Але країна, яка просить гроші, не здатна розмовляти з партнером жорстко.

Зустріч з американським президентом Обамою у Варшаві 4 червня, ще до інавгурації Порошенка, була знаковою?

– Це певне визнання з боку світової спільноти. Перший крок, але вся дорога – ще попереду. У кожного глави держави є 100 днів, після яких справді можна оцінювати його діяльність. ­Подивимось, чи їздитимуть Києвом президентські кортежі, до яких ми так звикли.

Повернення Криму – це актуальне завдання для Порошенка?

– Актуальним воно стане тоді, коли матимемо стабільну країну і сильну владу, з якими рахуватиметься Росія. Не раніше.

×