5 вересня Верховна Рада ухвалила закон "Про освіту". За нього проголосували 255 народних депутатів. Над документом працювали три роки.
Закон має змінити зміст освіти – аби учні та студенти отримували більше практичних навичок для подальшого працевлаштування. Для цього передбачили перехід на 12-річне навчання у школі, вчителям дозволили використовувати власні методики й пристосовувати програму під потреби учнів.
У кожному навчальному закладі можна відкривати класи для дітей з особливими потребами, якщо для цього є необхідні умови.
На впровадження закону потрібно 87 мільярдів гривень. Цьогоріч – 3 мільярди. Більшість цих коштів потрібна для підвищення зарплати вчителям до 6200 гривень на місяць.
На черзі – пенсійна, медична, земельна реформи.
Суспільство дозріло до реформ і перезріло. А Верховна Рада готова частково. Їй і хочеться, і колеться. З одного боку, це зближення з Європою, що є для України безальтернативним шляхом. З другого, інтереси погратися перед виборцями або захистити власну кишеню. Наприклад, Юлія Тимошенко буксувала освітній закон, щоб попіаритися перед своїм електоратом. Вихолостила цю реформу насамперед у плані державно-приватного партнерства. Тобто ПРИВАТНІ ГРОШІ В ОСВІТУ НЕ ПІДУТЬ. Вона лежатиме тягарем на бюджеті. Це те, що хочуть почути люди радянського мислення.
Найгірше, що в освіті, медицині, пенсійній сфері, земельних відносинах немає чіткості. Ніхто не знає точно, на що він має право, а на що – ні. Через це створюється сіра зона приватних домовленостей, робляться великі гроші.
Друга біда – відсутність прозорих ринкових відносин. Коли можна офіційно заробляти. Це є частково в освітній реформі. Ті гроші, які раніше з батьків збирали, далі збиратимуть, але офіційно, на рахунок і під контролем батьківського комітету. А не вчителю чи директору в руку, а далі невідомо куди ці кошти йшли.
Дві сили пручаються реформам найбільше: приватний інтерес і СОЦІАЛІСТИЧНЕ МИСЛЕННЯ. Воно глибоко засіло в головах найактивнішої частини електорату. Сили, які найбільше стоять за реформи – це Захід і громадянське суспільство, яке думає не вчорашнім, а завтрашнім днем.
Варто використати досвід країн Балтії. Вони поряд із нами, але пішли далі в реформах. Корисна практика держав південного Причорномор'я і Середземномор'я Європи – Болгарії, Румунії, Словенії, Чорногорії, Сербії. Вони найближчі до нас ментально.
КЛЮЧОВА – ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА. За нею – аграрного сектору, переробної промисловості. За цей ланцюжок можна витягнути багато іншого.
Олексій ПАНИЧ, 57 років, філософ
У всьому світі реформи роблять у перші два роки перебування при владі. Все, що далі – від лукавого і гра на публіку. Бо влада вже думає про вибори, а не про справи.
Думаю, освітня реформа буде такою ж, як за Ющенка. Тоді ухвалили, що діти навчатимуться 12 років. Прийшов Янукович – усе скасував. На цьому реформа й закінчилася.
Головне завдання влади – ДАТИ ЛЮДЯМ МОЖЛИВІСТЬ ЗАРОБЛЯТИ. Для цього треба затягувати інвесторів у країну. Решту суспільство саме відрегулює.
Олег ФЕДОРЧУК, 56 років, футбольний тренер
Новий закон "Про освіту" - непоганий. Але добротним був і попередній, 1991 року. Позитивні зміни не реалізовувались через недофінансування. Така ж небезпека є зараз. Приміром, профтехосвіту кинули на утримання місцевих бюджетів, які не здатні нормально її профінансувати.
Пенсійна реформа потрібна. Але її роблять для нинішньої молоді. А ЯК ВИЖИВАТИ ЛІТНІМ ЛЮДЯМ?
Земельна реформа буде актуальною тільки після закінчення війни. Земля - найбільше багатство, що є в країни. Так, вона має стати товаром. Але ринок землі повинен бути зрозумілий людям. Інакше повториться історія 1990-х. Тоді багаті скупили підприємства і стали ще багатшими. А бідні - ще біднішими.
Ігор ТЕЛІШЕВСЬКИЙ, 31 рік, депутат Львівської міськради
Верховна Рада має дуже швидко приймати закони, особливо ті, які стосуються "11 маяків" від Міжнародного валютного фонду. Це - передумова для продовження співпраці. Ми в ній зацікавлені, бо на 2018-2019 роки припадає пік зовнішніх зобов'язань України. Тому в парламенті робитимуть усе можливе, щоб прийняти більшість законодавчих актів. Інше питання - їх якість. З нею напевне будуть проблеми.
Всі запропоновані реформи - ключові. Ми уникали їх протягом 26 років. Тепер ТРЕБА ДУЖЕ ШВИДКО НАДОЛУЖУВАТИ.
Українська освіта відірвана від реалій, технічного прогресу, суспільного та економічного життя. Вона має стати прагматичнішою. Коли людина витрачає час і гроші на освіту, то на виході повинна мати актуальні знання. А не застарілі на кілька десятків років.
Медицина досі залишається радянською - ніби безплатною. У цій сфері треба створити економічний фундамент - страхову медицину. Вона дозволить забезпечувати лікарні матеріально-технічно та якісно підготовленими кадрами.
У запропонованій пенсійній реформі немає немає переходу на трирівневу систему, де другий і третій рівень - накопичувальні. Є просто зміна умов - виходу на пенсію і її нарахування. Але це - не реформа.
Земельне питання розглядають як популізм: потрібен ринок землі чи ні. Звичайно, потрібен. Але цивілізований - з обмежувачами для інозкемців та олігархів. Треба дозволити купувати землю ЛИШЕ ГРОМАДЯНАМ УКРАЇНИ і тільки в обмеженій кількості. Встановити ринкову ціну, бо зараз вартість диктують аграрні підприємства.
Андрій НОВАК, 44 роки, економіст
До однієї вчительки не пробитися, а до другої дітей записують силоміць. Реформа освіти на це не впливає. Причина – на етапі відбору абітурієнтів до вузів. Усі розуміють, не кожен може бути художником. Без таланту до малювання видатну картину не напише. Чому ж УЧИТЕЛЕМ МОЖЕ СТАТИ БУДЬ-ХТО? Відбираємо за балами зовнішнього незалежного оцінювання. А вони не допоможуть зрозуміти дитину, коли та з переляканими очима переступить поріг школи. Бали не допоможуть розвинути лідерські якості чи талант у дитині, якщо з самим учителем ці речі несумісні. Підхід до відбору педагогів має бути інший. Бо зараз у школах багато випадкових людей. Такі в собі нічого змінити не можуть, як же вони змінюватимуть систему освіти?
Вікторія ГОГОЛЬ, 46 років, директор приватної вінницької школи "Гарант"
Освіту треба зробити патріотичною, а подачу матеріалу – цікавою. Вона відстала за змістом. В українські підручники перетягнули радянську ідеологію. Мають оновитися стосунки між учителями й дітьми. Педагоги повинні бути наставниками, а не страшилами, які карають. Новий закон "Про освіту" недосконалий – залишили навчання мовами національних меншин. ЗНО теж дозволили складати не українською. Діти прийдуть у вузи без знання державної мови. У європейських країнах мови нацменшин вивчають, але освітній процес іде державною. СУСПІЛЬСТВО Й УЧНІ ДАВНО ГОТОВІ ПРИЙНЯТИ НОВОВВЕДЕННЯ. А от районні й обласні відділи освіти й далі працюватимуть за старою схемою.
Лариса НІЦОЙ, 48 років, член координаційної ради із застосування української мови в усіх сферах життя при Міністерстві культури
Цей склад Верховної Ради – переважно люди МАЛООСВІЧЕНІ. Тих, кого цікаво слухати, і розумних – від сили 40. Вони не бачать ні цін у магазинах, ні які зарплати отримують люди. Тому очікувати від них швидких і якісних реформ не варто. Те, що приймають, у реальне життя, як правило, не вписується.
Іван ГАВРИЛЮК, 68 років, екс-нардеп, актор
Закон "Про освіту" продовжує тенденцію до підвищення зарплати педагогів. Найнижчий оклад – три прожиткові мінімуми. Змінюються правила гри на ринку праці – ДИРЕКТОРІВ навчальних закладів ОБИРАТИМУТЬ ЧЕРЕЗ КОНКУРС. Вони зможуть формувати свої команди, адже матимуть право приймати на роботу і звільняти вчителів. Педагоги за бюджетні кошти підвищуватимуть кваліфікацію на курсах, тренінгах, які самі оберуть. У трудовому договорі вчителів буде прописано конкретний перелік та обсяг обов'язків.
Раніше батьки витрачали купу часу на запити щодо отримання кошторису школи. Зараз навчальний заклад цю інформацію викладатиме на сайті. Значні повноваження отримали піклувальні ради навчальних закладів. Вони контролюватимуть фінансову діяльність шкіл і навіть зможуть робити подання до засновників про звільнення чи преміювання директора. А контроль у сфері освіти відійде від управлінь і департаментів до структури, підпорядкованої міністерству.
Олена БОНДАРЕНКО, 43 роки, співголова громадської організації "Батьки SOS"
Освіта у нас є чимось середнім між освітою, розвагою і криміналом. Дітей муштрують до ЗНО, дипломи продають. Реформа має зробити освіту справжньою.
Наша медицина безкоштовна лише на папері, бо на практиці ВСЕ – ЗА ГРОШІ. Після реформи всім має бути зрозуміло, що безкоштовно, а за що треба платити.
Земля – найболючіше питання для України. Наша країна – лідер з експорту сільськогосподарської продукції, а водночас селяни вимирають як клас. Бо не мають стосунку до землі. Зі своїх паїв отримують якийсь мінімум, найчастіше – зерно. Реформу зводять до дискусії – можна продавати землю чи ні. Однак це не вирішить проблему селян.
Суспільство готове до реформ. Але головне, щоб вони не погіршили його стан. бо тоді який від них резон? Тим більше, хороших і ефективних реформ нам не пропонують. влада живе у світі, далекому від реальності.
Спиратися треба на експертів та інтелігенцію. А ключовою має стати РЕФОРМА ОРГАНІВ ВЛАДИ. Без неї всі інші нічого не дадуть.
Дмитро КАПРАНОВ, 50 років, письменник і видавець
За часи незалежності було П'ЯТЬ СПРОБ реформувати українську освіту. Розробляли й затверджували програми, але жодну з них не підкріплювали законом. Зараз задум реформи підтвердили законодавчо. Документ дуже великий за обсягом. У ньому чимало посилань на інші нормативні та підзаконні акти. Але невідомо, що пропишуть у тих актах. Тому багато людей просто не зможуть його повністю зрозуміти. У законі не виписана чітка відповідальність навчального закладу за якість освіти, немає умови проведення люстрації для керівників.
Ми запускаємо реформу, а біля керма залишаємо тих, хто керує освітою багато років. Це дуже ускладнить її реалізацію
Ігор ЛІКАРЧУК, 63 роки, екс-директор Українського центру оцінювання якості освіти
Освітня реформа – це СПРОБА ЗВАРИТИ "КАШУ ІЗ СОКИРИ". Українська економіка зараз не має запасу міцності, аби підтримувати такі ініціативи. Спочатку потрібно думати, як гідно наповнити державний бюджет. А потім – як його ефективно використати.
Реформа освіти не зводиться до того, якою мовою буде викладання і скільки років учитись – 11 чи 12. Починати варто з матеріально-технічної бази і з підготовки вчителів. Головне, щоб діти мали доступ до якісної освіти. Зараз намагаються зберегти школи в кожному селі. Навіть якщо в ньому нема достатньої кількості дітей – і в одному класі сидять учні різного віку. Потрібно впроваджувати опорні школи – одну на кілька населених пунктів – і програму шкільного автобуса.
Якщо держава готує студентів за кошти з бюджету, то буде логічно, що вони відпрацьовуватимуть їх на державній роботі. Молодь зазвичай не хоче їхати в село. Але ситуація зміниться, якщо фахівцям пропонуватимуть гідну зарплату.
Валентин ГЛАДКИХ, 41 рік, філософ, релігієзнавець
2 
1
Коментарі