"Український вибір" Медведчука – це вибір Росії в Україні"

 

Леонід Кравчук написав два листи Вікторові Януковичу щодо мовних законопроектів

Пане президенте, зовсім неподалік від вашого офіса (офіс – на столичній вулиці Грушевського. – "Країна") голодують люди за українську мову. Підходили до них?

– Я бачив. Зупинявся там. Не заходив, щоправда, до них, бо була дуже гаряча пора. Люди в бойовому стані. Довкола багато "Беркуту". Я постояв, думаю: не заходитиму в глибину, щоб не потрапити під розборки.

Співчуваєте їм?

– Це – погано, що так сталося з мовою. Дуже погано. Я вважаю, що в Україні є група людей, які перебувають під впливом не тільки внутрішніх, а й зовнішніх причин. Вони весь час нудьгують за тим, щоб знайти якусь проблему в суспільстві й загострити її. ­Називаю їх "радикал­екстремістами". Вони не володіють достеменно проблемами, які порушують. Роблять це заради конфлікту, щоб викликати протистояння і розкол. А питання мови, церкви й територіальної цілісності – найбільшої ваги для суспільства. З ними не можна гратися. Не лише в нас – ніде. Скільки знаємо з історії різних країн, коли ці питання розколювали суспільство і призводили до конфліктів.

Кажуть, ці "екстремісти" сидять в Адміністрації президента.

– Гадаю, вони сидять у Верховній Раді. Саме там готують проекти подібних документів. Перший був півроку тому. Троє депутатів – Гриневецький, Єфремов і ще хтось (Петро Симоненко. – "Країна") – запропонували зробити російську другою державною. І вже цей законопроект виносився на Верховну Раду. Я написав листа президентові України. Аргументував фактично, політично і морально, що цей документ зараз був би небезпечний для України. Що підстав для його прийняття немає жодних. Президент прочитав, зателефонував мені – ми зустрілися. Він сказав: "Леоніде Макаровичу, я вас почув". І питання зійшло з порядку денного.

Натомість з'явився інший проект – про основи державної мовної політики, Ківалова та Колесніченка. Це вже документ іншого змісту. Він базується на регіональних особ­ливостях, на Хартії регіональних мов. І доводить, що в Україні вони гинуть. Якщо, наприклад, про караїмську можна казати, що вона під загрозою, – то зовсім не про російську! Хартія спрямована на захист мов, які гинуть, а не розвиваються. Якщо російська гине, то це означає – ті, хто це стверджують, хворі на голову або сліпі. Бо в Україні на сьогодні російська має більше переваг за українську. Фактичних переваг. Газети, журнали, книжки, прайм­тайм на телебаченні та радіо – все це російська мова.

Ви й щодо цього закону говорили з Януковичем?

– Я знову написав листа Вікторові Федоровичу. Великого, на вісім сторінок. Роз'яснив, що акценти в законі не відповідають фактам, і надав власні пропозиції змін проекту – щоб він не розколював суспільство, не ставив проблему з ніг на голову. А саме: щоб розширення застосування однієї мови не відбувалося за рахунок іншої. Тим більше, за рахунок української – державної мови. Це неприпустимо. І президент Янукович ­знову мені зателефонував. Сказав, що є призначена ним група фахівців. Вони працюють над тим, як поліпшити той законопроект. Або змінити його таким ­чином, щоб українська мова мала всі можливості для розвитку.

Президент не може говорити як ось ми з вами: я не підпишу просто так. Він має пояснити причини – тому, тому й тому.

Але ж президент дозволяє собі виносити пуб­лічний вирок Тимошенко, коли говорить про вбивство Щербаня – без суду і слідства.

– Президент підписує закони, укази і розпорядження. Три види документів. Вони мають юридичну силу. Їх мусять виконувати на території України. Якщо вони, звісно, відповідають Конституції. Те, що говорить президент, – не є документ. Однак погоджуюсь: він має стежити не лише за своїми указами й постановами, а й за своїми словами. А з іншого боку – Янукович, як будь­яка людина, може виявляти свої емоції.

Але йому належить уся влада в країні. ­Президент – це не просто людина.

– Якщо ми перейдемо до того, що слова президента будуть на рівні документів, тоді він стає товаришем Сталіним. Як товариш Сталін сказав, так і буде…

Так і є! От Янукович сказав, і Генпрокуратура та силовики почали виконувати…

– А я не знаю. Не маю таких документів.

Наприклад, коли я був головою Верховної Ради 1991 року, до мене прийшов генерал Варенніков із ГКЧП. Каже: "Товаришу Кравчук, я приїхав запровадити в Україні надзвичайний стан". Відповідаю: "давайте мандат". А він: "Який мандат?" Я кажу: "навіть у революцію Ленін виписував мандати – що такий­ось має право це робити. Варенніков не мав такого. По­друге, кажу, треба документ із червоною печаткою, що таке ГКЧП трапилось. І цього немає. Тоді й розмови немає. Я ж не піду до Верховної Ради і не скажу: "Товариші депутати, Варенніков приїхав як повноважний представник ГКЧП". Бо вони одразу проситимуть документів, що це підтверджують.

Так і тут. Я можу допускати, домислювати, аналізувати. Але стверджувати, що Янукович дав якісь доручення – без документального підтвердження, – не можу.

Але якби він цього не хотів, то його і не було б.

– Можливо. Але є й інший бік справи. Чи за Конституцією і законами президент може впливати на прокуратуру? Ні. Судова система й органи прокуратури – незалежні в Україні.

Наша Конституція вже десять разів зґвалтована за Януковича. То чи варто так до неї апелювати?

– Якщо ми скажемо – громадяни, наша Конституція сплюндрована, її немає, законів немає, живіть як хочете – що тоді буде? І так ми вже ледве збираємо людей до купи.

Конституційний суд законно повернув країну в умови Конституції 1996 року?

– Абсолютно незаконно. Могли дати висновок, що варіант 2004­го ухвалювали з порушеннями. І це правда. Але передали б його Верховній Раді для виправлення. А не сам суд мав ухвалювати рішення. Конституційний суд перевищив свої повноваження. І це дуже небезпечно.

Погоджуєтеся, що зараз в Україні політична криза? Як із неї вийти?

– Є парламентська криза. Яка може перерости, якщо її роздувати, у глибоку політичну. Бо в регіонах це не сприймають просто як мовний конфлікт. Це сприймають як політичний фарс влади щодо мови, щодо душі народу. Ці загрози завжди приносять із собою кризу нації. Навіть можуть призвести до її загибелі. Я вивчав ретельно проблему мов, адже був одним з авторів нинішнього закону про мови, який діє від 1989­го. ­Борис Олійник, я і Валентина Шевченко. Якщо ці питання й далі підніматимуться невігласами, буде дуже серйозна криза. Я з повагою ставлюся до Ківалова і Колесніченка, але в мовному питанні вони нічого не варті. Вони – політично­-лінгвістичні бойовики.

А чому – з повагою?

– Бо я до всіх людей ставлюся з повагою.

Чого "регіонали" хочуть добитися своїм ­законом про мови?

– Гадаю, тут два питання. Перше: вони виконують стратегічне завдання – щоб тут на території Малоросії панувала російська мова. Іде воно, на мою думку, здалеку.

Друге: на виборах використати мову як важіль, що допоможе перемогти.

Тому заради єдності України ми не можемо допустити закону Ківалова – Колесніченка. Із цим погоджується президент Янукович. Не знаю, чи вдасться йому дотриматися такої позиції до логічного завершення цієї проблеми. Бо ж закон проштовхує Партія регіонів, а він перебуває під її впливом. ­Тобто Янукович не може сказати, що тут він сам по собі, а партія – сама по собі.

Коли ви були президентом, чому не наважилися захопити "Межигір'я"?

(Сміється). – Я, секретар ЦК, мав квартиру 54 квадратних метри. Не міг купити собі машину – навіть тоді, коли в мене були гроші. Одержував 675 карбованців. А Патон (президент Академії наук УРСР. – "Країна") – 1200. Хотів купити машину синові, то мусив стояти на черзі три роки. Коли став президентом, моя дружина їздила "Ладою", а в родини не було охорони. Це не те, що тепер: будь­який лакей, що тільки дорвався до влади, їздить із мигалками й реанімаційними машинами. Я завжди кажу: якщо за тобою їде реанімаційна машина, залишайся вдома, на хріна тобі їхати на роботу?!

Тобто, про "Межигір'я" навіть мови не могло бути. Інше запитання: хто підписав Януковичу указ про "Межигір'я"? Ющенко. То хто винен: хто дозволив чи хто взяв?

Недавно ваш товариш і партнер по СДПУ(о) Віктор Медведчук узявся за федералізацію України. Провів круглий стіл. Гадаєте, це матиме успіх?

– На зорі незалежності цю ідею пропонував В'ячеслав Чорновіл. Його підтримував у цьому Іван Плющ. Коли ми приступили до підготовки Конституції, це питання широко обговорювалося. І переважна більшість політикуму з усіх регіонів відхилила принцип федералізації як небезпечний для України – з погляду її територіальної цілісності. У Конституції 1996 року це питання вже навіть не порушувалося.

Тобто Медведчук не відкрив нічого нового. На мою думку, це не на часі. Український політикум не погодиться з цією пропозицією. Я, як голова Конституційної асамблеї, категорично проти цього.

Гадаю, Медведчук у даному разі виходить не з інтересів України, а з інтересів своїх чи служить іншим інтересам. Його "Український вибір" – це не український вибір, це вибір Росії в Україні.

Хіба Україні зараз тільки Медведчука не вистачало, чому він раптом виплив?

– А Україна й не каже, що він їй потрібен. Ви хіба це десь чули? Це Литвин казав, що потрібен Україні. Але цього не казала Україна. От допоки Україна не скаже, що хтось їй потрібен, то хай собі кожен говорить, що хоче, це його право. Тим більше, що їхня самоцінність перебуває на межі "Пилип із конопель".

Але це – не турбота України. Україна має бути спокійна.

×