Хочемо вирішувати самі. Це найглибша підвалина нашого опору Росії. Можемо сперечатися до мордобою, але третій не повинен лізти в нашу бійку, – вважає правник-міжнародник Геннадій Друзенко

– Як зміну системи – ні. Хоче використати для себе те, що успадкувала з часів Кучми.

Сенс судової влади в тому, щоб люди через суперечку не вбивали одне одного. Цивілізовані країни додумались запрошувати до розв'язання конфліктів суддю. Тому важливий справедливий і безсторонній суд. В Україні він де-факто – частина президентської вертикалі. Це довело до кровопролиття на Майдані.

Суддя Сергій Вовк, який раніше засудив Юрія Луценка, поновився на посаді 2016-го. Приблизно тоді постмайданна влада остаточно вирішила не змінювати нічого по суті, а лише стати кінцевим бенефіціаром порочної системи, яка не передбачає незалежних судів.

 

Зараз суди працюють навіть не на Зеленського, а скоріше на Андрія Портнова (колишній заступник глави Адміністрації президента Януковича. – Країна). Коли незалежна система перетворюється на репресивну, залишається тільки відстрілюватися. Це гра з вогнем. На відміну від 2013-го, зараз близько мільйона людей – ветерани, тобто готові воювати.

Велика помилка тих, хто повертається у владу, – бажання реваншу. Якби вони були розумні, встановлювали б справедливі правила гри. Адже маятник може хитнутися в інший бік. Треба домовитися, коли можна і потрібно стріляти. А не видирати один в одного автомат і "мочити" опонентів. Уявіть, до влади прийде хтось із ветеранів. Такі, як Портнов, можуть не встигнути добігти до Москви.

У нас немає суду. Зараз це машина з "віджиму" бізнесу й переслідування політичних опонентів. Люди вийшли на Майдан, коли зрозуміли, що немає де шукати справедливості, немає арбітру, є лише "ми" і "вони". Та потім прийшов Порошенко – плоть від плоті і кров від крові системи, яку збудував Кучма. З багатьма домовився, багатьом дозволив відкупитися.

Як вийти з цього замкненого кола?

– Правильні інституції можуть створити тільки правильні люди. Американцям пощастило. Вашингтон був ідеальним для початку нового відліку. Війська хотіли зробити його диктатором, адже мав неймовірну популярність. Його благали залишатись президентом скільки Бог дасть життя. А він пішов після двох каденцій. Заклав традиції демократичної влади.

Треба молитися, аби Бог послав нам українського Вашингтона, який захоче залишитись в історії, а не збільшити свої статки чи помститися опонентам.

Бачите людину, яка могла би стати нашим Вашингтоном?

– Сподіваюсь, національний лідер народиться з військового середовища.

Коли ти йшов на війну за покликанням, ховав друзів, це змінює всередині.

Що показав перебіг справи Шеремета?

– Ветерани, волонтери, Збройні сили – єдині, хто конкурує з президентом за рівнем народної довіри. Влада намагається дискредитувати цю спільноту. У справі Шеремета вдарили по больових точках.

Спочатку я думав, в Авакова лишилися самі силовики – інтелект із системи вимило. А потім зрозумів, що "головні терористи країни" підібрані дуже вдало. Усі троє – знакові особи для своїх спільнот. Андрій Антоненко був обличчям сил спеціальних операцій. Рекламував їх, служив сержантом ССО. Юлія Кузьменко – один із символів волонтерства, представник лікарської еліти. Яна Дугарь – медсестра з Десантно-штурмових військ. Це продумана провокація. Хочуть змусити ветеранську спільноту до радикальних дій. І демонстративно придушити "заколот". Але від реалізації такого сценарію програє Україна. Збройний громадянський конфлікт – це фактично запрошення для Путіна прийти й допомогти "відновити конституційний порядок". Ми завжди втрачали незалежність після внутрішніх суперечок, за якими наставала руїна. Можливо, Аваков не розуміє цього через амбіції. А може готовий співпрацювати з РФ і отримати посаду генерал-губернатора у провінції Україна.

До цього йде?

– Ветерани й волонтери розуміють і намагаються не вестися. На одне засідання суду приходили бандити проросійського блогера Шарія з ножами, їх до зали пропустила поліція. Тоді змогли втриматися.

Але ця справа – відвертий виклик логіці. Ріст Антоненка не збігається з ростом чоловіка на відео, форма бороди – також. У Яни залізне алібі – була у Покровському госпіталі, коли начебто проводила розвідку для вбивства. Будь-який адекватний суд мав би відпустити їх. Та сьогодні питання стоїть ребром. Або їх садять і Аваков лишається на посаді, або він іде на політичну пенсію, а підозрювані – на свободу. Ставки високі.

Чому справу фабрикують так грубо?

– Якщо вас втягують у професійну дискусію, можна наводити аргументи. Але коли чорне називають білим, діалог неможливий. Виникає злість.

До того ж на справу кинули не найкращих слідчих. 28 січня голова слідчої групи поліції Василь Бирко подавав клопотання про продовження слідства до червня. Підписався як полковник міліції. Такої структури вже чотири роки немає. Людина не знає своєї посади. Прокурор Сергій Зузак просить продовжити розслідування, бо слідчі не встигли допитати співробітників 66-го військово-мобільного госпіталю. Але я був на останньому засіданні суду, де той самий Зузак клопотав долучити до справи протоколи допитів працівників 66-го ВМГ і суд задовольнив це клопотання. Таке зухвале нехтування фактами й логікою унеможливлює дискусію. Залишається тільки протистояння і конфлікт, "ми" і "вони". Бо суд, замість неупередженого арбітра, перетворюється на частину репресивної машини. Це нагадує зиму 2014-го, коли пачками саджали активістів Майдану. Це закінчилось суспільним вибухом.

Та якщо у нас спалахне конфлікт, путінський наратив про громадянську війну в Україні стане правдою. Рішучість Авакова зашкалює – стратегічного інтелекту відверто бракує. У нього 300 тисяч людей у підпорядкуванні – Національна поліція, Національна гвардія, Держслужба з надзвичайних ситуацій і Держприкордонслужба. Він вірить, що втримає ситуацію. Берія став незамінним для Сталіна, коли організував на нього замах і сам же врятував. Аваков хоче спровокувати соціальний вибух, придушити "заколот", узяти ситуацію під контроль і стати незамінним для ЗЕ-влади.

У країні фактично дві великі силові структури – аваківська та Збройні сили. Арсен Борисович намагається скомпрометувати ЗСУ. І не дати викристалізувати з себе майбутнього лідера патріотичної спільноти. Волонтерам і ветеранам народ довіряє без персоналізації. Як тільки з'явиться справжній лідер, ця спільнота стане політичним викликом для президента Зеленського та його команди.

Справа Шеремета б'є по Зеленському?

– Однозначно. Намагаємося донести Банковій: якщо міністр МВС виграє цю справу, через рік Зеленський буде президентом у державі Авакова.

Володимира Олександровича втягнули в цю гру. Вона його послаблює. Аваков хоче стати не першим, але і не другим у країні. Виходить за межі компетенції. Збирає послів, говорить про економіку, реінтеграцію – тобто речі, які далеко поза межами компетенції міністра. Аваков має більше ресурсів і реальної влади, ніж Зеленський. Але він вкрай непопулярний. Йому потрібен Володимир Олександрович як носій рейтингу.

 

Чи змінилась ієрархія силовиків?

– Нацполіція зараз – номер один. Мають весь набір інструментів. У Служби безпеки теж є прослуховування, засоби стеження, але мале бойове крило. "Альфа" працює точково, безпомічна проти кількох десятків тисяч протестувальників. У Авакова під багнетами близько 100 тисяч тренованих і озброєних силовиків. Але він переоцінює свої сили. Якщо люди, які пройшли війну, будуть втягнуті у громадянський конфлікт, рівень підготовки поліції та нацгвардії не допоможе. Армія завжди перемагає жандармів.

Обрання Зеленського – остання мирна спроба українців розродитися майбутнім, за вашими словами. Вона вдала?

– Ні. Я агітував проти Порошенка. Він загнав себе в нішу створення в Україні маленького "русского мира", тільки під українським прапором. Корупція під покровом патріотизму, поділ суспільства на "своїх" і "чужих", пошук легітимності не у майбутньому, а в минулому.

Зеленський був розфарбовкою – можна розмалювати гарно або похабно. Сьогодні очевидно, що президент має забагато фарбувальників. Ця еклектика не дає перспективи. Його політика – сахання зі сторони в сторону. Але коли ти не пропонуєш порядок денний, його тобі нав'язують.

Світ скочується у прагматику. Навіть такі месіанські цивілізації, як США, замикаються. Американці традиційно вірили, що їхня місія – нести світу свободу і демократію. Але, схоже, ця епоха в США добігає кінця. Ідеологія "какая разница" Володимира Зеленського не дає відповіді на запитання: для чого нам жити разом? Час стискається. У держав немає століть на розкачку. Або діємо і формуємо свої тренди, або нас остаточно винесе на маргінес.

Яку Україну прагне побудувати Зеленський?

– Утопічну. Адже помиляється щодо природи людини. Не розуміє, що в нас є не тільки світла сторона. У серіалі "Слуга народу" просували ідею, що люди хороші, а система погана. Це не так. У людях лайно намішане з божим даром. Державна система має позитивні сторони людини стимулювати, а негативні стримувати. Це і є завдання інституцій. Зеленський, навпаки, наполягає, що людям просто не треба заважати: просто не красти, просто не стріляти. Але життя складне. Коли утворюється вакуум права, коли порядок не підтримувати силою, починається хаос.

Заступником голови Державного бюро розслідувань призначили Олександра Бабікова, адвоката Януковича. Мовляв, конфлікту інтересів немає, а він – професіонал. Рідні Героїв Небесної сотні протестують.

– Ірина Венедіктова (27 грудня президент призначив її виконувачкою обов'язків голови ДБР. Доти була нардепом від "Слуги народу". – Країна) далека від специфіки роботи відомства. Науковець-теоретик. Тому намагається знайти практиків, на кого б опертися. Обирає тих, кого знає. Замість професіоналів – друзів. Бабіков – це відкритий конфлікт інтересів, адже Держбюро розслідує справи Майдану. Це плювок в обличчя тим, хто вийшов на протести шість років тому. Молоді й чесні з цього зроблять один висновок: не треба тягти злочинця до поліції – ворога треба знищувати. Таке нехтування правом зазвичай закінчується руїною.

Якщо революцію не доводити до кінця, бумеранг повертається. Був шанс змінити систему. Але після Януковича прийшли люди, що вивозили кеш не КамАЗами, а виводили через інвестиційних банкірів. Тому, замість зміни системи, відбулася зміна облич у владних кабінетах, бенефіціарів, на яких працює система. Доки ми змінюватимемо можновладців замість встановлення справедливих правил гри, кожна революція завершуватиметься розчаруванням і реваншем.

Які будуть правові наслідки того, що ми віддали Росії "беркутівців" без вироку?

– Система має фантастичний нюх. Відпустили символ репресій Революції гідності – убивць із "Беркуту" – тепер справи Майдану закриють. До кінця року їх не буде. Нікого не покарали за те, що в центрі Києва вбили понад сотню людей. Коли немає суду справедливості – з'являється суд Лінча. Треба було б хоч символічно, на папері, довести справу до кінця перед обміном – винести "беркутівцям" вирок.

Але це не спровокує соціального вибуху. Масштабом війна перебила Майдан. І будь-яке незграбне намагання завершити її за неприйнятну ціну спричинить народне невдоволення. По всій Україні – могили.

Яка нинішня політика України щодо Донбасу?

– Мрійлива. Найгірше, що зараз може статися, – повне виведення російських військ із Донбасу. Кілька мільйонів людей шість років сприймали світ крізь токсичний російський телевізор. Частина з них втратила на війні з Україною родичів і друзів. Діти, що народилися на початку війни, цієї осені підуть у школу. Для них Україна – ворог. Можемо отримати кілька мільйонів людей, які ненавидять державу, громадянами якої формально є.

Звісно, треба намагатися встановити на Донбасі справжнє перемир'я. Але війна зразка 2014–2015 років і війна, що триває на сході країни зараз, радикально різняться. За 2018-й у ДТП загинули в 10 разів більше людей, ніж на фронті. Не можна сказати, що ця статистика виправдовує смерті військових. Але це та ціна, яку ми платимо, щоб від Харкова до Львова була мирна Україна. Поліцейські теж віддають життя у перестрілках із бандитами. Ми ж не закликаємо їх припинити стріляти.

Треба дати можливість людям переїхати з окупованої на вільну частину, якщо вони того прагнуть. І гарантувати тут якісь підйомні. Це зробить країну більш гомогенною, маємо якось вставати на ноги. Не треба офіційно відмовлятися від Донбасу. Але, поки не зможемо його перетравити, нехай конфлікт буде заморожений. Кіпр примудрився вступити до ЄС, маючи окупованою 30 відсотків території. Україна втратила контроль над 12 процентами. Треба вчитися з цим жити.

 

Кремль вирішив переписати конституцію РФ, у структурі держави будуть зміни. Це сприяє замороженню конфлікту?

– Путін намагається не виглядати диктатором-автократом в очах Заходу. Диверсифікує владу, щоб лишити за собою контрольний пакет, не будучи самодержцем. Це – погана новина. Може повернути Росію за стіл світових лідерів, а українське питання втратить гостроту.

Наша влада хоче миру будь-якою ціною. Це політична фішка Зеленського. Вона може потопити його. Адже сьогодні мир можливий тільки на умовах Путіна – не ми почали цю війну.

Владислав Сурков (помічник президента РФ у справах України; іде з держслужби, за даними російської преси. – Країна) був яструбом, але Дмитро Козак (24 січня Володимир Путін призначив його заступником глави своєї адміністрації. – Країна) – теж не голуб миру. Росіян влаштовує теперішній стан справ. З мільярди доларів на рік, що РФ витрачає на цей конфлікт, не такі великі гроші для неї. До санкцій Росія фактично адаптувалася.

Плани Москви щодо нас змінилися?

– Замість операції "Ведмідь" буде операція "Удав". Росіяни не атакуватимуть нас танками й літаками. Будуть працювати в інформаційному полі. Підсилювати п'яту колону. Протискати м'яку капітуляцію за формального збереження суверенітету – умовне призначення Медведчука прем'єром.

За рахунок чого можемо перемогти?

– Маємо обнадійливу річ. Можемо сперечатися про історію, релігію, минуле, але хочемо самі вирішувати, як нам жити. Між нами може доходити до сварки і мордобою, але третій не повинен лізти в нашу бійку. Ця базова суб'єкт­ність – найглибша підвалина нашого опору. На фронті половина людей – російськомовні. Спільний ворог об'єднав нас. Шість років протистояння показують – ми досить опірні.

8 листопада торік Міжнародний суд ООН визнав свою юрисдикцію у позові України проти Росії про фінансування тероризму й переслідування кримських татар і українців в окупованому Криму. Яке може бути рішення по суті?

– У 1980-ті в Нікарагуа сандиністи отримали владу. Америка не могла цього стерпіти, мінувала їхні порти, фінансувала контрас. Нікарагуа виграли справу у Міжнародному суді ООН проти США. Але єдиний орган, що міг змусити Штати виконати це рішення – Рада безпеки ООН. Америка та Росія – її постійні члени і мають право вето. США не виконали рішення суду, дочекались, поки в Нікарагуа змінилася влада, і новий уряд відкликав позов.

Тому щодо судів я песимістично налаштований усюди, де не йдеться про комерційні суперечки, як у справі Нафтогазу проти Газпрому. Домогтися в міжнародних юрисдикціях символічної справедливості – встановити мир, відновити територіальну цілісність, добитися реституції порушених прав – для України навряд чи реально.

×