У нашому суспільному договорі немає економічно активної людини – заробітчанина, інвестора, бізнесмена. Треба навчитися відмовлятися від подачок і користуватися можливостями для розвитку. Це довгий шлях, – каже політичний аналітик Валентин Краснопьоров
Податковий комітет Верховної Ради 28 вересня проголосував за збереження впливу Служби безпеки України на бізнес. Про що свідчить це рішення?
– Служба безпеки як орган, що контролює суспільство, це маркер радянщини. Влада досі не довірилася національній формації. У демократичних державах громадянське суспільство й національні інституції відіграють більшу роль, ніж таємна поліція. Остання нарешті могла би зайнятися тим, для чого створена, – розвідкою та контррозвідкою. У системі влади різні її гілки тримаються у стані гібридної рівноваги. Якщо виключимо СБУ, отримаємо більший вплив Міністерства внутрішніх справ. Тому варто реформувати систему цільно.
Важливо, щоб було більше публічної влади, яка проявляється через партії. У нас вони досі бенефіціарні. І тільки починають народжуватися політичні сили у класичному розумінні, де лідерів обирають шляхом дискусій і праймеріз. Це своєю чергою дасть змогу створювати інституції відкритого типу, з процедурами, а не контрольовані конкретною особою.
Що варто змінити в системі влади?
– Маємо обрати спосіб правління – президентську чи парламентську республіку. Наша Конституція закладає конфлікт між повноваженнями президента і Верховної Ради. Країни Центральної та Східної Європи йдуть до парламентаризації влади. Україна теж має давню традицію такого устрою, ще з Руського та Литовського князівств і Речі Посполитої. На Січі він був природний.
Краще обрати щось одне – віддати перевагу або Верховній Раді, або президенту. Йдеться про формування виконавчої системи влади. Після виборів Зеленського де-факто перемогло де-юре – і ми маємо ледь не всеосяжну владу глави держави.
Свобода та демократія народжуються там, де державу підкорює нація. Тоді виникає можливість розвитку демократичних свобод та економіки. Ми у процесі переходу. Держава вже не може йти проти нації. Рухатися цим шляхом – одна з червоних ліній, які виставив народ для влади.
Які ще маємо червоні лінії?
– Наближаємося до держави, де є вільна конкуренція в бізнесі й політиці, діють соціальні ліфти. Перша червона лінія – не сходити з цього шляху. Ми прогресуємо. Українці можуть прийняти стагнацію, але не сприймуть регресу. Наприклад, після помаранчевої революції запровадили зовнішнє незалежне оцінювання, яке суттєво зменшило корупцію. 70 відсотків населення підтримують цю зміну. Якщо завтра скасують ЗНО, суспільство визначить владу як чужу. І там вже недовго до її зникнення.
Свобода слова, рух до Європи, права людей – теж червоні лінії. Регіонали зіскочили з євроінтеграційного шляху й отримали за це.
Не можна переступати через територіальну цілісність і суверенітет. Зеленський може ходити вздовж, стрибати, але не наважиться перетнути. Якщо дасть воду в Крим, йому швидко прийде кінець.
Ще один важливий запит – на відкритість і щирість влади. Це розуміють деякі політики. Українські партії намагаються відкривати список для притомних людей. "Європейська солідарність", наприклад, пропонує непоганий список кандидатів до Київської міської ради на місцевих виборах. Хоча 2015 року були здебільшого представники кланів. Це теж прояв еволюції суспільства та політичної культури.
З'являється запит на компетентність, казали ви. З чим це пов'язано?
– Коли голосували за Зеленського, ця риса відійшла на другий план. Стає зрозуміло, що прогадали. То були вибори проти Порошенка, а не за Зеленського. Люди хотіли відкритості. Це бажання зберігається – маргінальні партії, як-от "Опозиційна платформа – За життя", втрачатимуть позиції. Нехай отримали 13 відсотків на парламентських виборах торік, але їхній електорат поступово зникатиме.
Майже 20 процентів населення досі підтримують Росію, не вважають Голодомор геноцидом. Це архаїчні, немодерні люди. Вони перебувають поза національним контекстом. Однак 70 відсотків на півночі й у центрі країни вважають Росію ворогом, на заході – 90 процентів. Тож нація виставляє запити. Партії вимушені приймати їх, якщо хочуть працювати в національній Українській державі.
Вона вже сформувалася?
– Прокидається. Може робити необдумані підліткові кроки. Вибори Зеленського – саме такі "психи". Але не катастрофа. Молоді нації помиляються. Не можна звинувачувати людей, що хочуть відкритості та щирості. Та Володимир Олександрович не виправдав надій. Тому повернеться бажання компетентності. І це вистрілить на місцевих виборах.
З'являтимуться гідні політики. Але це нешвидкий процес. Маємо проблему з організацією партій, діє постноменклатурна система. Однак уже є вдалі приклади – "Голос", "Демократична сокира", "Сила людей". Це альтернатива.
"Слуга народу" – мрія шоу-бізнесу, що хороші люди можуть створити щось прекрасне. Зе-команда скочується до забронзовілих партійних традицій. Думаю, в регіональні списки напхають кого завгодно, як в уряд Шмигаля.
Чого очікуєте від місцевих виборів?
– "Наш край", ОПЖЗ не матимуть злету. Проте треба відрізняти національну політику та регіональну. На місцях грають ресурсні групи, які можуть розвивати інфраструктуру, будувати.
Прогнози варіюються залежно від регіону. На півдні та сході, за винятком Дніпра, немає сильної конкуренції. В Одесі та Харкові тримаються за господарників. Люди не думають, що Кернесу може бути альтернатива. В інших регіонах партії шукають активістів, лідерів думок, які могли би протягнути список.
На що робитиме ставку президент Володимир Зеленський? Як планує розвивати економіку, державу?
– Йому заважає постійна тема "за все хороше". Не має розуміння – що це за держава. Не можна просто поміняти людей і сподіватися, що все налагодиться.
Реформа охорони здоров'я під керівництвом Уляни Супрун була тим нововведенням, що зменшувало корупцію своєю суттю. У Зеленського такого підходу немає. "Нормальні" люди нічого не гарантують. А "Офіс простих рішень" не діє. Проблема президента в тому, що не працює системно. Не має свого бачення, але перебуває в коридорі поглядів суспільства.
Центральна влада хотіла зазіхнути на децентралізацію. Не зрозуміла, що владу вже диверсифіковано. Можеш вважати себе національним героєм, але є місцеві лідери зі стабільним рівнем підтримки. Команда Зеленського раніше казала, що на місцях усі – корупціонери. Зараз притихла. Це вкотре показує відсутність системного розуміння. Треба було від початку грати на посилення децентралізації. Зробити її своїм союзником. Адже Зеленський не Наполеон, який вертикально взяв усю владу.
Команду Зеленського звинувачують, що не чує суспільства. Які можуть бути наслідки?
– На початку їм здалося, що їх обрали всі. І тепер можуть робити, що завгодно. Люди почали виходити на акції протесту. Банкову це дратувало. Казали, що мітинги проплачено. Зеленського, мовляв, обрали прості українці, а не активна частина суспільства. Зараз рейтинг підупав. Вимушені прислухатися. Розуміють, що треба бути гнучкішими.
Що потрібно для розвитку підприємництва в Україні?
– Влада йде шляхом гасіння пожеж. Не видно запиту на зміну податкової, фінансової, бюджетної систем. Виборець досі хоче допомоги з роздутим бюджетом. Команда Зеленського має взяти відповідальність. Почати зі скорочення витрат. Переглянути пільги. Продовжити продаж державних підприємств. Можна залишити стратегічні, як у Польщі. Можна зменшити чи скасувати податок на прибуток і перекинути його на індивідуальне споживання. Так працює Данія. Це могло би стимулювати розвиток бізнесу, але битиме по споживанню. А це важлива складова розвитку внутрішнього ринку.
Українці досі бояться зачіпати консенсус олігархічних структур і простих людей, які хочуть опіки від уряду. Ця розмова має відбутися. У нашому суспільному договорі немає економічно активної людини – заробітчанина, інвестора, бізнесмена. В Америці є вислів We don't want free products, we wan't free (Не хочемо безкоштовних товарів, хочемо свободи. – Країна). Треба навчитися відмовлятися від подачок і користуватися можливостями для розвитку. Це довгий шлях.
Що може його пришвидшити?
– Мова про те, чи здатна країна створити умови, за яких генеруватиметься капітал. Україна зараз не може цього. До розвитку нас спонукають лише війна, борги та Міжнародний валютний фонд. Якби не західні партнери і протистояння з Росією, досі дарували би газ усім і вганяли державу в борги, сидячи на кремлівському гачку. Намагаємося приборкати роздуту систему, яка заважає розвиватися економіці. Але не прагнемо її змінити.
Через колоніальний спадок українці не ставляться до держави як до свого надбання. Хочуть перехитрити її. Але громадянська свідомість потроху зростає, цьому допомагає децентралізація. Міський голова Чорткова на Тернопільщині розказував, як до нього прийшов бізнесмен, який не платив податків із початку 1990-х. Хвалився, що почав це робити. Мовляв, бачить, за ці гроші щось робиться в місті. Такі точкові моменти впливають на все суспільство. Еволюцію можуть прискорити тільки свобода та суверенність.
Які рішення влади вважаєте вдалими?
– Не сталося того, чого боялися. Не зупинили євроінтеграції, підтримуємо стратегічні стосунки зі США, Канадою та Європою. Не відбулося повного закриття розробки стратегічного озброєння. І на цьому дякуємо.
У серпні президент призначив 87-річного Вітольда Фокіна заступником голови української делегації в Тристоронній контактній групі в Мінську. Недавно той заявив, що не бачить жодного підтвердження війни між Україною та Росією на Донбасі. Днями його звільнили. Навіщо призначали?
– Банкова просто тупонула. Навряд це була свідома зрада. Провернути щось подібне для них важко.
Ця історія показала і вплив Авакова. Єрмак і Зеленський турнули Фокіна тільки після того, як на його маразм звернув увагу Арсен Борисович.
Як оцінюєте політику щодо Донбасу? Теперішнє перемир'я може перерости у тривалий мир?
– Це питання на десятиліття. Перемир'я може стати консервацією. Україна має більше думати про громадян, які там живуть. Відкрити можливості для приватної благодійності, спростити діяльність фондів. Це допоможе інтегрувати цих людей у суспільство. Для них треба впроваджувати більше програм, щоб приїжджали в Україну. Підтримую пільги для вступу в університети дітей з ОРДЛО. Так, кілька разів вступали колаборанти, що вивчились у Харкові та повернулись у ДНР. Але поодинокі випадки будуть завжди. Не треба за ними рівняти всіх.
Можна спростити вступ до військових вузів для солдатів, які родом із Донбасу та відслужили три роки. Вони будуть мотивовані. Російській розвідці стане важко пропихати агентів.
Але не можемо піти на інтеграцію за рахунок суверенітету. Історія з вагнерівцями (керівника Офісу президента Андрія Єрмака підозрюють у державній зраді. Мовляв, він доповів про спецоперацію росіянам. Служба безпеки планувала виманити з РФ і затримати майже 180 колишніх бойовиків приватної військової компанії Вагнера, які воювали на Донбасі проти України. – Країна) показала, що у владі є прихильники дружби з Росією або ж відверті дурні, які не розуміють загрози від неї.
Інтелектуали говорять, що світ переживає кризу глобалізації. Котиться хвиля невдоволення й популізму. До чого вона може призвести? Які є ризики для України?
– Основна причина – позиція Китаю. Європейська ідея демократизувати цю країну за рахунок покращення добробуту та зростання внутрішнього валового продукту провалилася. Партія влади намагається протиснути рішення, щоб кінцеве слово в державних справах було не за главою Китаю, а конкретно за Сі Цзіньпінем. Владна система має будуватися на посадах, процедурах, державних органах, а не особах. Китай консервує свій політичний режим. Утискають права національних і релігійних меншин. Демократизувати країну грошима не вийшло. Це перший удар по глобалізації.
Брекзит мав інший характер. В ЄС і Великої Британії завжди були складні відносини. У певний момент Брюссель дав забагато свободи. Водночас проблем не обговорювали публічно. Наприклад, буксувала ідея мультикультурності. Кілька днів тому в Страсбурзі француженку побили за мініспідницю. Навряд це зробили французи. Європейці вірили, що будь-хто культурний, приїхавши в ЄС, зможе адаптуватися. Не спрацювало.
Велика Британія отримала хвилю мігрантів. Виник ризик зникнення ідентичності. Захід зрозумів, що просто бути добрим до всіх не вихід. Це не означає, що ЄС законсервується. Намагатиметься балансувати й відкриватися там, де це сприймають.
Україні це мало загрожує. Нас визначають як своїх. Ми для Заходу – бідна Європа. Проте в питаннях демократії та свободи проявляємося іноді краще Польщу чи Угорщину. Рухаємося правильним шляхом. Все більше людей цінують свободу більше за хліб. Суспільство дорослішає.
3 
35413
Коментарі