Вівторок, 18 червня 2013 15:29

"Українська держава нагадує могилу, в якій закопані 24 області, а над ними квітне кількамільйонний "город Киев" - журналіст Остап Дроздов

  Остап  ДРОЗДОВ. Народився 24 січня 1979 року у Львові. Дитинство минуло в місті Миколаїв Львівської області. Мати – викладач у музичній школі, батько залишив сім’ю, коли Остапу було 4 роки.Закінчив з відзнакою факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. У журналістиці з 1998 року. Працював кореспондентом газети ”Поступ”, заступником головного редактора ”Аргумент-газети”, головним редактором тижневика ”Аргумент-влада”. З 2007-го – автор та ведучий авторської політичної програми ”Прямим текстом” на телеканалі ZIK. За цей час провів більше тисячі ефірів з політиками усіх рівнів. Меломан. Улюблені напрямки – соул і джаз. Має автомобіль Honda. Неодружений, дітей не має
Остап ДРОЗДОВ. Народився 24 січня 1979 року у Львові. Дитинство минуло в місті Миколаїв Львівської області. Мати – викладач у музичній школі, батько залишив сім’ю, коли Остапу було 4 роки.Закінчив з відзнакою факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. У журналістиці з 1998 року. Працював кореспондентом газети ”Поступ”, заступником головного редактора ”Аргумент-газети”, головним редактором тижневика ”Аргумент-влада”. З 2007-го – автор та ведучий авторської політичної програми ”Прямим текстом” на телеканалі ZIK. За цей час провів більше тисячі ефірів з політиками усіх рівнів. Меломан. Улюблені напрямки – соул і джаз. Має автомобіль Honda. Неодружений, дітей не має

Чому за 22 роки незалежності жоден галичанин не став президентом України?

– А хіба це потрібно? Галичани й українці – це надзвичайно різні ідентичності. У них різні цінності, історична пам'ять. Українці мають євразійський тип мислення – масштабне, степове, з переважанням колективної свідомості. ­Пригадую картину в Донецьку: тиша-тиша, і раптом – заводський гудок. З роботи йдуть тисячі робітників. Усі однаково одягнені, однакові погляди, ­вираз обличчя. Вони й голосують за гудком. ­Колективне мислення материкової України є потужнішим, ніж індивідуалістичне мислення Галичини.У галичан понтово-егоїстична свідомість. Тут дивовижно поєднуються відчуття свободи з потребою підлаштуватися. Нам не підходила Австро-Угорщина, але ми в ній перебували, бо нам важливо бути в системі. Так само з Річчю Посполитою. ­Зараз ми погодилися жити в дискомфортній українській системі – лиш би в ній бути. Проблема в тому, що галичани нав'язують своє родичання решті країни. Постійно нагадують: ми – брати. А ви спитали донеччан чи кримчан, чи хочуть вони мати таких родичів? Особисто я не вважаю, що українець, який на 9 Травня виходить на вулицю з портретом Сталіна, є моїм родичем.Галичина зараз є найбільш інородним тілом в Україні. Галичанин для "східняків" – це ходячий докір, який завжди матиме купу претензій: "ви не такі", "вам треба навертатися, лікуватися". Якщо від України відняти Галичину, то вийшла б більш-менш рівномірна країна. ­Галичина ж тоді могла б переорієнтуватися на будівництво себе.

Як цього досягти?

– Українська держава не має досвіду спів­існування у сучасних контурах. Вона ущербна, непродуктивна і спрямована проти людини. Тут нічого не відбувається – ні розбудови, ні руйнування. Україна – це суцільний симулякр. Тобто дійсність, яка ретельно приховує факт, що її не існує. ­Немає парламенту, немає правосуддя, немає правозахисту, немає громадянського суспільства, немає місцевого самоврядування. Все перетворене на бутафорію. Українська держава нагадує могилу, в якій закопані 24 області, а над ними квітне кількамільйонний "город Киев" з усіма його межигір'ями й фео­фаніями.На жаль, українці надто довго перебували в умовах бездержавності. Є нації, як-от балтій­ські, які дуже швидко ­творять свої ­держави. А є нації, які навіть маючи проголошену державу, не можуть наситити її змістом. Українцям бракує будівничого начала. Досвід показує, що найкраще ми жили у помаранчевому відрізку безсистемності. Відсутність правил і самодисципліни нам просто в кайф.Вихід бачу у повномасштабній децентралізації або федералізмі, побудованому на взаємоповазі самодостатніх регіонів.

У блозі ви пишете, що любите Львів і не любите львів'ян.

– Львів пережив страшну демографічну катастрофу. Тут не відбулося поступової зміни населення, а сталася його заміна. До війни у Львові жили понад 30 відсотків євреїв, 20 – поляків і лише 16 відсотків – українців. Це була Європа. А вузько-українським Львів став завдяки Радянському Союзу. Нині він мононаціональний і некатолицький. Ще зробити його монопартійним – і матимемо типове українське місто, вписане через кому в перелік Полтава, Суми і далі.Нинішні львів'яни – це вихідці з навко­лишніх сіл, які перетворили його на те середовище, з якого вийшли, тобто на село. Хочуть, щоб по їхній вулиці машина їздила раз у день. А так не буває. Бо місто – це ­урбаністичний простір. У моєму дворі частина мешканців вимагають знести дитячий майданчик, бо їм, бачте, заважають дитячі голоси. Ідіоти, кажу їм. Хочете тиші – продайте квартири і вертайтеся в своє село. Ображаються і пишуть скарги.Хоча значна частина львів'ян – це євроорієнтовані, сучасні, демократичні люди, толерантні до інших мов та націй, які вітають багатоманітність. Але все це велика глиба масла, крізь яку дуже легко проходить ніж ультрарадикалізму. Він у меншості, але виступає від ­імені Львова, бо краще згрупований і голос­ніший. У той час як більшість воліють бути пасивними і безмовними. Ну пройшли нацики маршем на честь СС "Галичина", то й нехай. А Європа і Україна сприймає тих, хто пройшли, як візитку всього Львова.Здорова частина львівської спільноти програла імідж міста. Тих, хто пропонує інтелігентний, сучасний вираз обличчя Львова, таврують як "ліберастів" і "толерастів". Мене – теж. Для мене це комплімент.

Був момент, коли адекватна львівська більшість могла вийти на всеукраїнський рівень?

– А навіщо львів'янам всеукраїнський ­рівень? Навіщо навішувати на себе таку ­непосильну задачу, як сіяти "вічне українське" в Криму? Тратити свою енергію і час. Ви питаєте, чи може виходець зі Львова очолити всеукраїнську владу? Ні. І додаю: цього не потрібно. Хіба якщо львів'яни хочуть увійти в історію як ті, хто спричинили розкол. Носій галицької свідомості буде найбільш проблемним діячем України. Він має бути лідером у притаманному йому середовищі.

Чи може стати загальноукраїнським лідером Олег Тягнибок?

– Мене ображає, коли Львів називають містом Фаріон і Тягнибока. Коли говориться, що треба померти за Україну, я не уявляю, як помиратимуть депутати "Свободи", які мають бізнеси, машини й особняки. ­Ті, що можуть прочитати лекції про Донцова, Бандеру і Шухевича, також здатні брати 5 тисяч доларів за земельне голосування.Гарматне м'ясо націоналістів – ­молоді люди, які не виросли за межі спортив­ного костюма. І це подають на всю країну як віддану любов до України. Це є свідома дискредитація і патріотизму, і ­всього українського. Для мене цілком очевидно, що Тягнибока використовують як інструмент Партії регіонів. Як політик він існує тільки тому, що ­існує ­Янукович. Щойно "Регіони" зникнуть, Тягнибок повернеться в той маргінес, з якого прийшов.

Якою буде Україна, якщо "Свобода" таки здобуде владу?

– Це буде тоталітарна країна з постійним пошуком інакодумців і їх нейтралізацією. Мушу визнати, що зараз Тягнибок у "Свободі" є фактором, який стримує партію від неадеквату і сяк-так зберігає її нормальне обличчя. Під неадекватними я розумію кілька жінок-блондинок і ­коротко стрижених діячів, які не соромляться на всю країну робити відкрито ­антисемітські, расистські, гомофобні, людиноненависницькі заяви.Яценюка я не бачу президентом апріорі. Натомість Україна Кличка буде акцептована в Європі, але без радикальних реформ. Мій прогноз: Кличко буде перехідним президентом до наступного реформатора. Це – не найгірший варіант.

Як оцінюєте півроку "Свободи" у Верховній Раді?

– Режим показує світові, що в українському парламенті представлені всі політичні сили, навіть націоналістичні. Тож "Свобода" є дуже потрібним атрибутом для легітимізації Януковича.Я парламент розцінюю як місце творення правового поля країни, а не місце змагання, хто кого кльовіше опустить чи відшмагає. "Свобода" ж грає на публіку. В театрі це називається дешеві дивертисменти. Погано, що виборці "Свободи" не ставлять жодних інтелектуальних планок перед своїми обранцями. Пишуть у Facebook: "Ох, як вони порвали Партію регіонів". Якщо це те, заради чого вони голосували за цю силу, то країна приречена.

У чому недоліки теперішньої опозиції?

– Запитував Яценюка, якою буде Україна у вашому виконанні й хто це втілюватиме? Він сказав: "Нам треба спочатку перемогти, а далі побачимо". ­Тобто вони хочуть зміни­ти владу й очолити її при збереженні всіх систем. Не думаю, що президент Яценюк відмовиться від права призначати губернаторів. Що президент Кличко не зателефонує голові Верховного суду, щоб попросити вирі­шити питання на чиюсь користь. Не думаю, що будь-який новий глава держави дозволить податкам залишатися на ­місцях. Отже – іншого бачення цієї країни опозиція поки що не презентує.Опозиція, яка не є альтернативою до влади, насправді займає чуже місце й не дає альтернативному середовищу пробитися у велику політику. Цей олімп приватизований і запатентований на років п'ять уперед. І в цьому трагедія України. Маємо ­боротьбу сіамських близнюків, які від єдиноутробної матері утворені, але пішли різними шляхамиЯ є прихильником творення ­третьої країни: не галицької й не ­донецької – а спільної для всіх. З політиками ­третього покоління. І насамперед опозиція постійно висміює будь-яку третю силу, не дає ходу альтернативним проектам. Вони нас привчають до власної незамінності.

Ви згодні, що кожен українець критикує президента, але на його місці мав би те саме Межигір'я?

– Постійно це бачу. Люди, які критикують корупцію, як правило, своїх дітей через корупційну схему влаштовують у дитсадки, купляють дипломи. А найбільші борці з корупцією мають найвищі тарифи за вирішення питань і найбільший візерунок на вишиванці. У цьому плані Галичина лідирує. Історичні корені таких подвійних стандартів у тому, що Галичина постійно була в радянському дискомфорті. Люди ненавиділи комуністичну владу й водночас були членами КПРС. Співали колядки і таврували тих, кого зловили на співанні колядок. Подвійні стандарти збереглися.

Що таке непоказушний патріотизм?

– Патріотизм – це мислення категоріями свого власного простору й перетворення його на щось краще. У Конфуція є сентенція: якщо ви хочете ­порядку в країні, то зробіть його на рівні витягнутої руки. Патріоти забувають про це. Знають, як будувати Україну, що робити з москалями, куди їхати євреям – але не знають, як привести до ладу власний під'їзд, посадити дерево у дворі. Патріотизм – це вирощувати квіти у вазонах, переходити на зелене світло, поступатися місцем у транспорті, заробляти гроші, вкладати їх у своїх дітей, жити з користю для себе та інших.

Як змусити галичан не голосувати за "вишиванки"?

– Зараз це – щит, яким можна прикритися. Він ані додає, ані віднімає ­людських якостей. Але коли політик у вишиванці виходить із Land Cruiser до бідних селян, це не викликає нічого, крім огиди.

Звідки беруться "регіонали" в Західній Україні? З якого українського комплексу виходить, скажімо, Ганна Герман?

– Я називаю це синдромом утікача. 99 відсотків львів'ян, які досягають чогось, намагаються стрімголов утекти звідси. Всюди знайдеться типовий вихідець зі Львова, який закоханий у місто й щасливий, що мешкає поза ним. ­Подвійні стандарти галичан якнайкраще проявляються поза малою батьківщиною – багато переходять на російську вже в купе поїзда Львів–Київ. Бути біля сильних, шукати контакту з ними – це в крові кожного з нас.Ваше розуміння "племені регіоналів" – звідки вони, хто такі, куди йдуть? – Це – совки, люди без ідентичності. Їхня основна риса – монохромне, одновимірне мислення. Вони панічно бояться найменшої альтернативи, радо консервують болото, добровільно відмовляються від контакту із сучасним світом. Я бачив таких у Вроцлаві. Вони юрбою ходили містом, перелякано тулилися одне до одного, захоплювалися архітектурою і марили чимскоріше ­повернутися додому, бо там ­можна плювати "сємєчкі" прямо на вулиці, не ­потрібно знати англійську, не треба ­щодня мити голову. Такі люди нікуди не йдуть і нікуди не ведуть. Вони не здатні. Це – баласт.

Які шанси, що критична маса таких людей переважить решту?

– Якісно кращих, ефективних, які здатні творити нові стандарти – є малесенька смужка. Вона губиться в загальному українському материку споживачів, які за все життя дальше обласного центру ніде не бували. Але вся надія саме на цю смужечку. В організмі людини скелет займає мізерну вагу – але на ньому наростає м'ясо. В усіх суспільствах країну рухають оці самі "смужечки".

"Я все життя вичавлюю із себе українця", – ваші слова. Поясніть, будь ласка.

– Українці – одна з найбільш травмованих націй Європи. Показовим є Голодомор – чому люди готові були їсти своїх дітей, а не пішли з вилами на сільського голову? У Львові в 1940-х упродовж чотирьох-п'яти років дівчатка у вишиванках тричі вручали хліб-сіль трьом різним окупаційним владам.Козацтво, УПА, Холодний Яр – якраз і є те "вичавлювання". Донцов, ­Міхновський постійно докоряли наддніпрянським українцям, що ті не встають із колін. Стояння на колінах – національна поза, проти якої спрямований весь героїчний епос українців – від ­Тараса Шевченка до Василя Шкляра. Зрештою, неможливість творити свою державу, навіть коли вона вже є. Оці комплекси я перемагаю в собі й раджу робити це кожному, хто протестує проти колективного загнивання.

Цей "українець" заважає вам жити?

– Щодня в мене існує вибір: змовчати чи сказати. Перемагає друге. Мені 34. Я хочу зрозуміти, де буду за 10 років. Що зі мною буде на момент виходу на пенсію, в якій країні житиму? В тоталітарній нациків та агресивних ксенофобів? Чи в ліберальній європейського типу? Чи в країні племені "регіоналів"? Я не маю відповіді на ці питання. І не бачу змагання між українськими перспективами. Інтуїція підказує, що на нас чекає ­повне розмивання держави. Розтікання по своїх норах. Це буде атомізоване суспільство, яке житиме саме по собі. ­Ідеальний варіант для істеблішменту і прийнятний – для людей, які втомилися будувати те, що не будується.

Зараз ви читаєте новину «"Українська держава нагадує могилу, в якій закопані 24 області, а над ними квітне кількамільйонний "город Киев" - журналіст Остап Дроздов». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

102

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 747
Голосування Ваше головне враження від збірної України під керівництвом Андрія Шевченка?
  • 1) збірна намагається грати у інший, привабливий для глядачів, футбол
  • 2) з кожним матчем усе гірше і гірше
  • 3) посередня гра, але тішить довіра до молодих
Переглянути